Запитання. Відповідь

 

Відповіді на запитання

 

Якщо у Вас є питання до психолога чи соціального педагога, то відповіді Ви можете отримати при живому спілкувавння зі спеціалістом ліцею, в онлайн форматі, написавши листа на електронну адресу mary.zadrienko@gmail.com та надавши контактні дані для зворотного зв'язку, або ж перегляньте інформацію нижче, можливо тут є те, що Вас цікавить:

1. Чи можна отримати консультацію психолога чи соціального педагога під час дистанційного навчання?

- Так, звісно. Під час дистанційного навчання нам доступний онлайн-формат.

2. Чи можливі консультації психолога для батьків в приміщенні школи на час карантину?

- Оскільки під час навчання в умовах карантину діють певні обмеження, то можу запропонувати варіант, який, думаю, задовольнить усіх - консультації на свіжому повітрі. Якщо ж зайти в приміщення все-таки потрібно - не забувайте про засоби індивідуального захисту!

3. Як складається консультаційно-методична діяльність психолога?

- Діяльність психолога досить різноманітна. Працювати доводиться не тільки з дітьми різного віку, а й з їхніми батьками і педпрацівниками. Причому, кожна людина, з якою працюєш індивідуальна, унікальна і володіє тільки їй властивими рисами і якостями. Психолог надає консультаційно-методичну допомогу всім учасникам освітнього процесу з питань навчання та виховання дітей і підлітків.

4. На прийом до шкільного психолога не бояться йти?

- Якось так склалося, що раніше і діти, і батьки боялися звертатися за консультацією. Кожен раз при зустрічі з батьками й дітьми я наголошую, що психолог - це не лікар. Тепер ситуація змінилася, за консультаціями звертаються. У моїй практиці ще не траплялися випадки, коли дитина чи її батьки категорично відмовлялися зі мною спілкуватися. Шкільні психологи - це не лікарі, ми не ставимо діагнозів, рекомендуємо звернутися до вузьких спеціалістів - логопеда, дефектолога.

5. Чи потрібен дозвіл батьків, аби психолог поговорив з дитиною?

- Покликання шкільного психолога допомагати дітям у складних ситуаціях, щоб вони були спроможні розбиратися із власними проблемами. Однак без дозволу батьків та без співпраці психолог сам мало що може. Але батьки самі частенько просять поговорити з їхньою дитиною.

6. Із якими проблемами звертаються школярі?

- Із різноманітними. Це і непорозуміння у родині, проблеми у стосунках з педагогами, однолітками, і як обрати майбутню професію, тобто як самореалізуватися, як налаштуватися на іспит… Питань, які турбують дітей, багато. Коли діти вступають у підлітковий, перехідний вік, вони починають, самі цього не бажаючи, конфліктувати, сперечатися з батьками, вчителями. Тому під час консультацій ми з допомогою ігрових форм роботи, монодрами, арт - техніки оволодіваємо навичками ефективного ненасильницького спілкування, вчимося конструктивно розв'язувати конфліктні ситуації. Дитині інколи просто хочеться, щоб на неї зайвий раз звернули увагу. Дорослим же потрібно проявляти підтримку - і все буде добре. Діти часто просять, щоб батьки не знали, про що вони говорили з психологом. Все, що вони розповідають у моєму кабінеті, не виноситься за поріг. Правда, є винятки, але лише тоді, коли бачимо, що є якась гостра проблема. Лише у таких випадках повідомляємо батькам. Взагалі, етичний кодекс психолога забороняє виносити розмови, які велися у кабінеті.

7. З чим приходять до психолога батьки школярів?

- Батьки звертаються навіть частіше, ніж діти. У дорослих зовсім все по-іншому, вони звертаються до психолога, аби допомогти дитині чи змінити її. Тому батькам, які до мене приходять, говорю, що не потрібно виховувати дитину, вона все одно буде схожа на вас. Почати потрібно виховувати себе: батьки мають розуміти, що все залежить від них. Потрібно все показувати на особистому прикладі. Якщо ми вдома постійно конфліктуємо, то для дитини це стає нормою.Часто батьки звертаються за допомогою, коли вже проблема надто гостра. Тоді запитують, чи не пізно звернулися. Потрібно пам'ятати: ніколи не пізно звернути увагу на свою дитину. Буває і так, що часто батьки не хочуть себе змінювати, а потрібно. І у будь-якій ситуації шукати компромісні рішення.

8. Учителі звертаються до психолога?

- Педагог, як і кожна людина, може мати і поганий настрій, і тривогу. Тому і з учителями проводяться різні консультації, де вони отримують знання, вправляються діяти у певних ситуаціях, вчаться володіти своїми емоціями, розслаблятися. Ми часто думаємо, що коли дитина себе погано поводить, то по-іншому вона не може. Потрібно пам'ятати, що будь-яку погану поведінку можна переорієнтувати. Частенько діти себе погано поводять лише для того, щоб привернути увагу. Це доносимо класних керівників перших, п'ятих і дев'ятих класів.

9. Як проходить адаптація першокласників?

- Взаємини з учителем грають колосальну роль у цьому процесі. Потрібно пам'ятати, що багато залежить і від батьків. Якщо вони позитивно налаштують свою дитину на навчання, то все добре складеться. Не потрібно залякувати дітей школою.Трапляються і такі, в яких складний період адаптації. Для них - проводимо корекційні заняття, де розповідаємо, як спілкуватися, дізнаються щось нове про себе. Менше проблем у дітей, які ходили до дитячого садочка. У школі траплялося і так, що біля першокласників на уроках можуть бути присутні їхні батьки.

10. Як бути, коли дитина не сприймає вчителя?

- Не довіряйтеся самообману, покладаючись на те, що все минеться, дитина до всього звикне, і проблеми відпадуть. Через нерозв’язаність проблеми дитина почне відставати у навчанні, зіпсуються стосунки із учителями та однокласниками. Прийдіть до школи і поспілкуйтеся із вчителями, за допомогою додаткових питань та уважності можна разом досягти консенсусу, позитивного результату. Треба лише тримати на контролі те, як поводиться в школі ваша дитина, і, що теж головне, як поводяться з нею.

11. Як бути, коли у дитини занижена самооцінка?

При спілкуванні з дитиною спробуйте погоджуватись з нею :"Так, ображають. Якими словами? Що відчуваєш? Що хочеш зробити у відповідь - скажи, намалюй, уяви, зроби це з якоюсь річчю, уявляючи тих, хто ображає!" Бажано бути поруч, не дивуватись потужності негативних проявів чи сліз дитини. Можливо, вона більш охоче прийме Вашу активну допомогу - з ким саме вона хотіла би, щоб переговорили Ви чи тато, чи старші брати, сестри, класний керівник тощо.

12. Як бути, коли дитина проявляє фізичну агресію?

Батькам і родичам варто домовитися, щоб однаково пояснювати дитині неправильність агресії і бійки. Реакція повинна бути спокійною, а позиція стійкою і немінливою. Ні в якому разі не можна проявити ті емоції, які він очікує побачити: образу, крик або сльози. Необхідно з’ясувати ситуацію, яка сталася між дітьми, а потім обережно попросити дитину розповісти, що, на його думку, сталося і чому. Звертаючи увагу постійно на почуття дитини, таким чином виховуючи емоційний інтелект.

13. Як бути, коли у класному колективі однокласники постійно ображають одного учня?

- Не замовчувати ситуацію, якщо дружні образи переростають у постійні знущання і дитина не може дати опір самотушки, треба попросити допомоги у дорослих: класного керівника, психолога, батьків. Дуже важливо дорослим, сприймати цю ситуацію серйозно, щоб оминути неприємних наслідків, як зниження самооцінки та неспроможність у майбутньому будувати здорові взаємовідносини. Поради дитині: уникай бешкетника перебуваючі у колі друзів. Стримуй гнів Дій впевнено, йди та ігноруй бешкетника. Розповідай про це.

– Як відбувається допомога дитині з ООП?

Види допомоги дитині із ООП: медична, психологічна, педагогічна (зокрема й логопедична). Її комплексно реалізує команда фахівців психолого-педагогічного супроводу. На уроці педагогічну допомогу здійснює вчитель, а соціально-педагогічний супровід (підтримку) – асистент вчителя. На корекційно-розвиткових заняттях – психолог, дефектолог*, логопед та інші необхідні фахівці, якщо це зафіксовано в індивідуальній програмі розвитку дитини.

*Просимо не вважати слово “дефектолог” образливим, оскільки такою є назва фаху, за яким готували (готують) фахівців. Сподіваємось, скоро назву замінять на “спеціальний педагог” чи подібну недискримінаційну.

– Як допомогти дитині з порушенням слуху та ЗПР (у витягу вказана тільки порушення слуху, а ЗПР – висновок одного з фахівців) навчатись за загальною програмою (програма модифікована під дитину з погіршенням слуху, ЗПР не враховується)?

У більшості випадків діти з особливостями розвитку слухової функції мають затримку психічного розвитку. Це відбувається через те, що, як правило, зниження слуху виявляють надто пізно. За той час, відповідно, гальмується розвиток мовлення і всіх психічних процесів, адже мовлення є мисленнєвою функцією. Також дитина отримує надто мало звукових стимулів у комунікації та соціальному орієнтуванні, тому й формується ЗПР.

У цьому випадку ми можемо говорити про особливі потреби дитини в інтенсивному розвитку психічних процесів за допомогою спеціальних фахівців і вчителя з його асистентом. Власне програма, вже модифікована для дитини з порушеним слухом, має виконувати й ці завдання, бо в ній передбачена і робота із проявами затримки психічного розвитку.

Можна переглянути в ІПР завдання психолога і підсилити його роботу в тих напрямах, які потребує дитина. Наприклад: більше уваги приділити формуванню слухових сприймання та пам’яті, розвитку емоційних реакцій і поведінкової сфери.

Інша справа, коли, за результатами енцифалографічних та інших обстежень, у дитини встановлено ЗПР церебрально-органічного генезу. Тоді дитина має, по суті, два самостійні порушення, які взаємовпливають одне на одного і значно ускладнюють процес навчання і соціалізації.

У такому випадку потрібно в модифікації програми врахувати базові освітні потреби дитини в організації навчального процесу, способах подачі інформації, а також у видах оцінювання. Але для цього висновку одного з фахівців недостатньо. Треба здійснити комплексну оцінку потреб дитини в ІРЦ.

– Які методи роботи використовувати для навчання навички письма дитину із ООП?

Ті ж самі, що й для навчання дітей із тяжкими порушеннями мовлення, але з більшим акцентуванням на формуванні передумов до навчання грамоти:

1. На розвиток вищих психічних функцій дитини (усіх видів (зорового, слухового, тактильного) сприймання, уваги (мимовільної, довільної) та переключення уваги, мислення, пам’яті, уяви).
2. На формування компонентів мовленнєвої системи (фонетико-фонематичних процесів, особливо процесів звукового (фонематичного) аналізу та синтезу, лексики, граматики та зв’язного мовлення).
3. На розвиток зорово-просторового гозису (впізнавання) та праксису (цілеспрямованих поетапних дій, відтворення ряду).
4. На формування графо-моторних навичок, тобто на підготовку кисті руки до письма.

Формування цих передумов може бути дещо тривалішими і деталізованішими залежно від потреб дитини і темпів засвоєння нею нових навичок. Якщо в цій поетапній роботі будуть прогалини – то й процес навчання письма буде утрудненим. “Перескочити” будь-який з етапів не вдасться. А якщо так відбувається, то пізніше вчитель однаково повертатиметься до “непропрацьованих” аспектів роботи.

Також пам’ятаймо і про “принцип обхідного шляху”, коли окремі функції в дитини краще сформовані і, відповідно, не варто надто довго затримуватись на їх формуванні, адже дитині може стати нецікаво. У цьому випадку ми йдемо за дитиною, вона сама спрямовує фахівців у спільній роботі. Паралельно необхідно виховувати посидючість, витривалість, сумлінність через демонстрацію прикладів і результатів власної роботи проти попередніх досягнень.

Методи в класичній дидактиці поділяються на наочні, словесні, словесно-наочні та предметні.

Усі прийоми роботи повинні базуватись на яскравій наочності із використанням різноманітних матеріалів, таких як малюнки, предмети, іграшки, реальні субстанції (пісок, вода, глина тощо), комп’ютерна техніка та інші пристрої.

Зокрема, на кожному етапі формування передумов учитель має демонструвати взірець правильного виконання, розбивати виконання завдання на етапи, супроводжувати кожен етап демонстрацією прикладів і словесним описом.

Далі – об’єднувати в єдине ціле завдання, повторювати за потреби окремі етапи, дозувати навантаження для дитини з переключенням уваги, підтримувати цікавість дитини, давати спробувати їй виконати самій, мати в арсеналі кілька видів допомоги (підказок), використовувати види допомоги методично правильно – тобто за потреби, а не щоразу замість дитини; давати час на обдумування, будувати алгоритми (наочні схеми) виконання завдань і вправ, призупиняти дитину в разі спонтанного і хаотичного виконання нею завдання, мотивувати, заохочувати, підтримувати успіх.

А головне – навчати дитину самостійно переносити набутий досвід на наступні види завдань, ігор тощо.

Успішне навчання письма відбувається за наявності чіткої організації часу дитини та поставлених вимог і за умови достатнього розвитку та задіяності всіх аналізаторів, що беруть участь в акті письма: мовно-рухового, мовно-зорового, мовно-слухового та рухового.

За умови, якщо формування передумов було методично грамотним, то сам процес навчання письма відбувається за тими ж канонами, що і в дітей з нормотиповим розвитком.

Дієвим, наприклад, є метод написання букв, а потім злиття їх у склади та слова під тактування або лічбу. Так, для написання прописних букв “с”, “е”, “о” – рахуємо “раз” (1); “л”, “і”, “р” – рахуємо “раз, два” (1,2); “т”, “ш”, “я” – “раз, два, три” (1,2,3); “щ”, “ж” – “раз, два, три, чотири” (1,2,3,4).

Якщо вже на письмі в дитини із ЗПР спостерігаються стійкі типи помилок, то робота над їх виправленням здійснюється за логопедичними методиками, як при дисграфії. Не всі види занять має виконувати вчитель – значна частина специфічних практик покладається на логопеда та інших фахівців.

– Чи зменшення часу уроку, використання методики НУМІКОН, комп’ютерного набору тексту можливе в інклюзивному класі для учня з порушеннями опорно-рухового апарату (ДЦП)? Чи це лише для тих, хто навчається за програмою для дітей із ООП?

Так, все перелічене можливе для дітей із ДЦП в інклюзивному класі.

Зменшення часу уроку потрібне тільки на початкових етапах навчання дитини, а далі дитина з ДЦП може працювати разом з усіма дітьми впродовж усього уроку, але за умови пауз на розвантаження і за потреби – частішої зміни видів діяльності.

Або, навпаки, – зосередження на певній діяльності до повного завершення роботи над завданням чи вправою. Адже стрімке переключення з незавершеної роботи може дезорієнтувати дитину, і надалі в неї втрачатиметься інтерес до навчання. Це залежить від типу темпераменту, темпу, в якому дитина здатна працювати продуктивно, і від зовнішніх стимулів учителя та асистента вчителя. А також – від самостійності дитини, її потреби в допомозі та додатковому оснащенні.

Використання методики НУМІКОН потребує, щоб фахівці володіли нею на достатньому рівні. Адже ця система передбачає методичне використання спеціального набору матеріалів для навчання дітей математики та логіки, а також уміння адаптувати її до можливостей дитини. Як правило, гарні результати можна отримати під час індивідуальної роботи. Добре також використовувати кубіки Зайцева та картки Домена.

Щодо комп’ютерного набору, то варто розуміти, що дитини з ДЦП може користуватися набором як обома руками, так і однією, чи навіть одним пальцем. Існує програмне забезпечення, яке дозволяє набирати й іншими частинами тіла, якщо руками це неможливо. Такі технічні пристрої (розумні пристосування) часто розробляють індивідуально для кожної дитини, що значно полегшує навчання.

Команді психолого-педагогічного супроводу необхідно уважно вивчити перелік пристроїв, які можна придбати дитині за кошти освітньої субвенції.

– Який пiдхiд обрати для дитини із ООП, яку нiчого не цiкавить, увага розсiяна, писати, малювати не хоче? Дитина живе в несприятливих домашніх умовах.

До такої дитини, насамперед, треба мати терпіння: не дратуватись, не опускати руки і не засмучуватись від невдач у роботі. Кожна дитина з часом змінюватиметься під впливом психолого-педагогічної роботи.

Насамперед, необхідно привертати увагу дитини до чогось яскравого й захопливого хоча б на якийсь час. Для однієї дитини 5 хвилин заняття – вже велике досягнення. Усе індивідуально. Потрібно спробувати різні стимули – неординарну іграшку, гаджет, акваріум з рибками, конструктор тощо.

Якщо увагу вдалось затримати хоча б на одну хвилину – тут же потрібно розвивати якусь гру: лічити, описувати, маніпулювати предметами, видозмінювати, створювати щось нове, але спільно з дитиною. Таким чином вдасться ще на кілька хвилин затримати увагу. Якщо дитині не цікаво – одразу ж пропонуємо інший вид діяльності: малювання, гру на дитячих музичних інструментах, орігамі…

Отже, мимовільну увагу ми поступово перетворюємо на довільну. Дитина звикатиме, і час концентрації уваги на одному об’єкті збільшуватиметься. Далі цього часу вистачатиме на виконання певного завдання спільно з педагогом, а вже потім – самостійно.

Цей шлях тривалий і кропіткий, чітко спланований і організований. Необхідно уникати примусу. Це не дасть жодних результатів і може відвернути дитину від навчання, та ще й спровокувати агресивну поведінку.

Також можна спробувати в роботі з підгрупою дітей поспостерігати за поведінкою дитини із ЗПР: коли всі малюють, а педагог констатує успіхи дітей, заохочує до кращих результатів, підкреслює красу і переваги кожного малюнку. З часом дитина без зайвих вказівок може взятися за олівець і почати малювати. Неважливо, що і як малює дитина, головне – щоб увага сконцентрувалась і дитина зосередилась хоч на певний час, а далі така діяльність ставатиме автоматичною.

Варто пам’ятати, що дитина із ЗПР може розвиватися із запізненням, порівняно з однолітками. А якщо і в сім’ї з нею не займались, то вірогідно, що кольорові олівці дитина бачить чи не вперше, тому й не знає способів використання. Може кидати до долу, запихати в різні отвори тощо. Як правило, з часом такі діти запозичають навички правильного використання предметів від інших, але не без участі педагога.

Звичайно, гостро стоїть проблема, щоб діти з імпульсивною поведінкою не завдали шкоди однокласникам, тому асистент вчителя повинен завжди бути на уроках і заняттях та пильно стежити за діями дитини з ООП.

Також на індивідуальних заняттях у психолога та вчителя-дефектолога повинна здійснюватись систематична корекційно-розвиткова робота з розвитку всіх психічних явищ.

Батьків дитини необхідно задіювати в будь-якому випадку – через бесіди інформувати про стан психічного розвитку дитини і про важливість зміни обстановки в сім’ї та долучатти їх до адекватного виховання. З цією метою батьків обов’язково запрошують на засідання команди психолого-педагогічного супроводу і проводити роз’яснювальну роботу. Потрібно вірити в результат таких просвітницьких бесід, бо без участі сім’ї допомогти дитині буде вкрай важко. Часто членам сім’ї також потрібна психологічна допомога.

У складніших випадках до дітей із ЗПР застосовують підходи когнітивно-поведінкової терапії та медикаментозне лікування після консультації практичного психолога та психіатра.

Варто не забувати, що дитині із ЗПР, з якою ніколи не займались ані батьки вдома, ані спеціалісти, складно соціалізуватись. Їй необхідно, насамперед, забезпечити стабільний режим дня, чітку організацію діяльності, щоб призвичаїти до дисципліни, систематичні дозовані навантаження. Відтак, з часом дитина звикає до статусу учня, необхідності займатись і стає активним та зацікавленим співучасником освітнього процесу.

– У 1 клас прийшов учень з невизначеним діагнозом ЗПР та ЗМР. Я вмовила батьків обстежити дитину в обласній поліклініці. Їй діагностували когнітивну недостатність. Це сталося посеред навчального року. Яким чином ми повинні організувати навчання для цієї дитини?

Дуже добре, що ви наполягли на обстеженні, але це – не всеохопна картина. Потрібно звернутись до фахівців ІРЦ, щоб здійснити комплексну оцінку розвитку та визначити сильні та слабкі сторони дитини. Інші рекомендації щодо організації допомоги дитині із ЗПР можете почитати вище.

– Які є рольові ігри для дітей із ООП?

Ті ж, що й з іншими дітьми.

Якщо ви дивились розроблену мною гру “Локомотив”, то, напевно, помітили, що там дитині із ЗПР надається особлива роль локомотива. Вона частково лідерська, але не організаційна. Роль для дитини із ЗПР у кожній грі повинна бути особливою, щоб вона не мала можливості “заховатись” за інших. Це стимулює таку дитину до активності та відповідальності, ставить в обставини, коли потрібно задіювати певні психічні функції та бути соціально активною або ж просто в центрі уваги.

До прикладу, як у рольвому розігруванні казки “Ріпка” чи “Колобок”. Ці ролі можна сміливо доручати дітям із ЗПР. Таким чином, ми призвичаюємо дитину до виконання певних функцій, щоб вона не почувалась незадіяною, не відчувала браку комунікації.

Але доручати ролі, які вимагають складної організаційної активності, наприклад, як у грі “Лікар-Айболить”, – недоцільно, оскільки діти можуть розгубитись, загальмувати гру або зовсім її не розгорнути через несформованість відчуття причинно-наслідкових зв’язків чи недостатній розвиток поняття ряду.

Також не дуже добре доручати надто складні ролі в мовленнєвому плані, бо важкі та громіздкі тексти можуть бути непосильними для дитини із ЗПР, особливо якщо йдеться про імпровізацію чи моделювання гри на свій лад. Тільки згодом, коли мовленнєвий матеріал гри пропрацюють інші діти, можна надавати спробу й дитині із ЗПР.

Часто діти самі обирають собі ролі у грі. Домовляються між собою: “Ти будеш командиром, я – розвідником, а Денис – зашифровуватиме та передаватиме інформацію в штаб”. Таке розподілення між дітьми діагностично цінне, оскільки можна виявити, ким уявляють себе діти в соціальному плані (лідерами чи виконавцями), а також – наскільки готові доручати іншим складніші завдання. Місія педагога – непомітно керувати грою та не допускати конфліктних ситуацій між дітьми.

– Як займатися з дитиною із ООп, якщо я не маю відповідної освіти й досвіду?

Якщо ви плануєте займатись з дитиною із ЗПР на корекційно-розвиткових заняттях, то вам, звичайно, потрібна відповідна спеціальна освіта.

Якщо ж ви – вчитель класу, в якому навчається дитина із ЗПР, то достатньо пройти відповідні курси, тренінги і стажування, а також детально ознайомитись із програмами навчання дітей із ЗПР для спеціальних шкіл, щоб зрозуміти специфіку навчання таких дітей, а також оволодіти технологією диференційованого викладання в класі з такою дитиною.

Окремо необхідно володіти навичками безоцінного оцінювання дітей із ЗПР та спільного викладання в класі, де є вчитель і асистент учителя.