ПЕДАГОГАМ

Психологічний супровід в умовах кризових викликів

«Психологічна адаптація першокласників основа успішного навчання в НУШ»

Адаптація першокласників до навчання у школі– одна з найактуальніших проблем дитячої психології. По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи. За найпоширенішим тлумаченням, шкільна адаптація- це пристосування дитини до нової системи соціальних умов,відносин, вимог,видів діяльності, нового режиму діяльності. Важливо,щоб це пристосування було здійснене без серйозних внутрішніх втрат,не зашкодило самопочуттю,настрою,самооцінці дитини. Мета адаптаційного періоду в 1-му класі : створення у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята такою,якою вона є з усіма своїми почуттями,думками,знаннями,проблемами. Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях: – біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя); – психологічному (входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності ); – соціальному (входження до учнівського колективу). Біологічна адаптація – це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного. Психологічна адаптація – це входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини. Соціальна адаптація – це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо). Ознаки адаптації дитини до школи: 1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх. 2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою. 3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати. 4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем. Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально – психологічну ситуацію. У початковий період навчання дитини у першому класі важливе значення має успішність адаптаційного періоду.Створення сприятливого середовища для адаптації дитини до систематичного навчання забезпечуватиме їйподальший розвиток, успішне навчання та виховання. Основною новацією у практиці діяльності 1-х класів закладів загальної середньої освіти є структурування змісту початкової освіти на засадах інтегративного підходу у навчанні. Дидактичний зміст процесу інтеграції полягає у взаємозв’язку змісту, методів і форм роботи. Перші тижні навчанняв 1-му класі – важливий етап для створення в класній спільноті атмосфери прийняття, довіри, взаємозацікавленості, бажання слухати одне одного, висловлюватися. На цьому етапі закладаються основи для усної взаємодії учителя з учнями та учнів між собою. Саме тому багато уваги в перший місяць потрібно приділяти знайомству, коротким розповідям про власні захоплення, улюблені ігри .Слід приділяти увагу груповій, ігровій, проектній та дослідницькій діяльності. Освітнє середовище у початкових класах має бути безпечним місцем, де діти відчуватимуть себе захищеними та в безпеці.В освітньому середовищі Нової української школи є баланс між навчальними видами діяльності, ініційованими вчителем, та видами діяльності, ініційованими самими дітьми. Таке середовище забезпечує можливості дітям робити власний вибір, можливості для розвитку нових удосконалення наявних практичних навичок, отримання нових знань, розвитку свого позитивного ставлення до інших. Освітнє середовище варто творити спільно, разом з дітьми. Особливу увагу вчитель має приділяти збереженню та зміцненню фізичного здоров’я учнів, їх моральному тагромадянському вихованню. Із цією метою важливо організувати активну співпрацю вчителя з батьками або особами, які їх замінюють, з медичними працівниками закладу загальної середньої освіти, шкільним психологом, учителями-предметниками, вихователем групи продовженого дня. Результатами такої співпраці є: -краще вивчення індивідуальних можливостей та стану здоров’я кожного першокласника; -здійснення особистісно орієнтованого навчання та виховання; -впровадження здоров’язберігаючих технологій освітнього процесу; -спільна підготовка і проведення батьківських зборів; -бесіди з батьками на психолого-педагогічну тематику тощо. У процесі реформування системи освіти, на виконання Закону України «Про освіту», Концепції Нової української школи та Положення про психологічну службу у системі освіти України зміст діяльності працівників психологічної служби також має змінюватись. Завдання психологічної служби визначаються відповідно до стратегії розвитку системи освіти України в цілому і водночас залежать від особливостей політики, історії та традицій освіти і мають трансформуватися відповідно до змін у нормативно-правовій базі, визначених пріоритетів діяльності освітньої галузі. Сучасні тенденції розвитку освіти формують загальне спрямування діяльності психологічної служби, яке сприятиме вирішенню освітніх і виховних задач, професійній гнучкості, формуванню готовності до особистісного, професійного, політичного вибору, формуванню соціальної компетентності як передумови ефективної соціалізації молоді. Працівникам психологічної служби для розуміння своєї ролі в процесі реалізації Концепції Нової української школи необхідно спрямувати зусилля на створення комплексу методик і вправ щодо формування у здобувачів освіти таких умінь: • читати і розуміти прочитане; • висловлювати думку усно і письмово; • критично мислити; • логічно обґрунтовувати позицію; • виявляти ініціативу; • творити; • оцінювати проблеми, виявляти ризики та приймати рішення; • керувати емоціями; • застосовувати емоційний інтелект; • здатність співпрацювати в команді. Значної уваги в Концепції набуває аспект педагогіки партнерства між всіма учасниками освітнього процесу, головним завданням якої є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. Це завдання реалізовується у спільній діяльності педагогічних працівників і учнів, педагогічних працівників і батьків, що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень із метою особистісного розвитку здобувачів освіти. Пріоритетного значення в розбудові нової української школи набуває завдання формування в учнів системи загальнолюдських цінностей – морально-етичних (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей) та соціально-політичних (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність). У центрі освіти має перебувати виховання у здобувачів освіти відповідальності за себе, за добробут нашої країни. Освітнє середовище має бути безпечним місцем, де діти відчуватимуть себе захищеними та в безпеці. Усі діти заслуговують навчатися у такому середовищі, де забезпечуються їхні потреби – базові потреби, потреби у навчанні, додаткові потреби (для дітей з особливими освітніми потребами). Таке середовище забезпечує можливості дітям робити власний вибір, можливості для розвитку нових та удосконалення наявних практичних навичок, отримання нових знань, розвитку свого позитивного ставлення до інших. Педагогічні працівники мають бути моделлю бажаної поведінки, усвідомлювати основні риси відповідальності, яку вони несуть за своїх учнів, що передбачає такі обов’язки: • поважати кожну дитину; • вірити в успішність кожної дитини; • бути чесними і визнавати власні помилки; • вміти слухати й дотримуватися конфіденційності; • бути послідовними й справедливими; • мати високі очікування щодо кожного учня, у тому числі учнів з особливими освітніми потребами; • цінувати особисті зусилля дітей; • організовувати стимулююче навчальне середовище; • постійно поновлювати свої знання про дитячий розвиток. Проведення тестувань, вступних випробувань, співбесід, інших заходів, що мають на меті встановлення відповідності рівня підготовки дитини до школи, не допускається. Перший клас школи є адаптаційним періодом дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. Загалом, психологічний супровід і місце дорослого поруч із дитиною це – пошук прихованих ресурсів розвитку дитини, опора на власні можливості дитини, розкриття потенціалів дитини, розвиток компетентності, як базисної характеристики особистості. Якщо позиція школяра з приходом до школи не формується або формується не достатньо і залишається нестійкою, то через різні обставини дитина легко втрачає інтерес до навчання і школи в цілому, а формуванням її особистості керує інше середовище, часто не завжди сприятливе. Процес адаптації викликає такі складнощі: • проблеми у спілкуванні з однолітками, учителями; • зниження самоконтролю; • емоційна збудженість; • тривожність; • симптоми соматичних захворювань; • недостачу уваги на уроках; • занурення в себе. Основна мета супроводу – формування у першокласників характеристик психологічно здорової особистості. Основні характеристики психічно здорової особистості: • прийняття себе, своїх позитивних якостей і недоліків; пізнання власної цінності й унікальності, своїх здібностей й можливостей; • прийняття інших людей, пізнання цінності і неповторності кожної людини; • добре розвинута рефлексія, уміння розпізнавати свої емоційні стани, мотиви поведінки; • стресостійкість, уміння знаходити власні ресурси в скрутному становищі. Усе це потрібно враховувати під час організації освітнього процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де вона здійснюється – у підготовчих групах дошкільних навчальних закладів чи в початковій школі. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, «дошкільного» режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими. Психологічний супровід адаптації учнів здійснюється в 5 етапів: 1. Профілактика дезадаптації майбутніх першокласників – має важливе значення, бо успішно проведена превентивна психологічна робота сприятиме кращій адаптації дітей. Ця робота включає: -психологічну діагностику готовності дітей до навчання в школі; -індивідуальне консультування батьків (якщо необхідно то і вчителя) з питань особливостей психічного розвитку дитини, а також рекомендації щодо подальшого розвитку і підготовки до навчання в школі. 1. Контроль за процесом адаптації до школи – проводиться в жовтні-листопаді і дає можливість виявити дітей з труднощами й завчасно надати необхідну психологічну допомогу. Особливу увагу приділяється дітям схильним до дезадаптації. Контроль адаптації включає: 1. Спостереження за першокласниками. 2. Дослідження процесу адаптації за допомогою психодіагностики. 3. Індивідуальні бесіди з учителями перших класів. 4. Виявлення „контрольної групи” – учнів у яких виникли труднощі в процесі адаптації. 2. Дослідження причин труднощів адаптації у дітей „контрольної групи” 3. Індивідуальне консультування учителів і батьків по результатах дослідження – даються рекомендації вчителям, батькам з питань особливостей психологічного розвитку, навчання, виховання, адаптації дитини до школи, причин труднощів, які виникли в процесі адаптації, навчання. 4. Корекційна робота з першокласниками, у яких виникли труднощі в процесі адаптації до школи – в залежності від виявлених причин труднощів, які виникли в процесі адаптації дитини до школи зумовлено направлення корекційної роботи. Для успішної адаптації в роботі з першокласниками необхідно враховувати наступне: • поєднувати ігрову, продуктивну, навчальну й інші види діяльності; • формувати позитивне, емоційне відношення до знань; • здійснювати керівництво діяльністю дітей шестирічного віку, широко використовуючи (особливо в I півріччі) методи дошкільного виховання із частковим застосуванням шкільних методів; • дотримуватись наступності не тільки в методах роботи, але й у стилях педагогічного спілкування; • дотримуватись послідовності шкільних методів роботи й при формуванні колективу дітей перших класів й організації їхнього міжособистісного спілкування; • використовувати більш виховні можливості спільної діяльності; • формувати здібності до рольового й особистісного спілкування як важливій умові в підготовці зміни провідної діяльності; • при формуванні психологічної готовності до школи необхідно враховувати індивідуально-психологічні особливості, які проявляються в рівні навченості, у темпі засвоєння знань, відношення до інтелектуальної діяльності, особливостях емоцій і вольової регуляції власної поведінки. Виховання сьогодні – це процес із дуже багатьма невідомими, яких щодня, стає, дедалі, більше. Однак маємо надію, що спільними зусиллями вихователів, вчителів, батьків і психологів допоможемо дитині успішно адаптуватися до нових “шкільних” умов, і слово “школа” буде викликати лише радість.

В пошуках психологічного ресурсу. Запобігання та профілактика професійного вигорання педагогічних працівників

Матеріал підготовано практичним психологом Центру – Анастасією Куріциною

Поняття «ресурс» найчастіше характеризується в психології як певний запас життєвих можливостей, який може бути використаний суб’єктом як засіб розвитку особистості, здійснення самовизначення, реалізації діяльності, вибору життєвих стратегій тощо.

Ресурс – це засоби, умови перетворення, знаходження і розкриття яких приводить до доступу і максимальної реалізації потенціалу особистості, повноцінному та автентичному існуванню.

Говорячи про психологічний ресурс розглядають велику кількість психологічних феноменів, які належать до різних сфер організації та функціонування особистості.

Психічні ресурси особистості за походженням умовно розділені на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх ресурсів особистості відносять: соціальну або соціально-психологічну підтримку; соціальний статус; хобі; сім’ю; друзів; роботу.
Внутрішні ресурси це властивий людині особистісний потенціал: самоповага; самоконтроль; життєві цінності; оптимізм; бажання; віра.

Що ж пожирає наш внутрішній ресурс, забирає сили й провокує вигорання?

До основних пожирачів ресурсу віднесемо: перевтому (фізичну, психологічну, емоційну, інтелектуальну); тривогу; перевантаженість; відсутність тайм-менеджменту; перфекціонізм; деструктивна самокритика тощо.

Ознаки вичерпаного ресурсу: відчуття фрустрації; зниження працездатності; формальне виконання роботи; зниження рівня соціальної активності; стагнація особистості; зниження показників психічних процесів.

Як відновлювати ресурс?

Ізраїльський психолог-травматерапевт Мулі Лаад під час спостережень та досліджень серед людей в стресовому стані встановив, що у кожної людини є своя власна унікальна комбінація ресурсів боротьби з несприятливими обставинами.
Та запропонував  Модель BASIC Ph.
Модель включає шість основних характеристик або параметрів, що складають ядро індивідуального стилю боротьби з несприятливими обставинами:
Beliefs and Values – B (Вірування й моральні цінності)
Affects and Emotions – A (Афективні стани та емоції)
Social Relations – S (Соціальні сосунки)
Imagination and Creativity – I (Уява і творчість)
Cognition and Thought – C (Пізнання й думки)
Physiological Resources and Activities – Ph (Фізіологічні ресурси та діяльність).
Основна ідея полягає в тому, що потенційно кожна людина володіє усіма зі згаданих вище модальностей з раннього дитинства і протягом усього свого життя. У кожного є свої переважні методи подолання кризи в різні періоди життя, і у своєму використанні ці методи розвиваються і відточуються.

Пропонуємо Вашій увазі медитативну вправу «Візуалізація ресурсного стану».

1 крок. Займіть зручне положення.
2 крок. Декiлька раз спокiйно вдихнiть та видихнiть.
3 крок. Закрийте очі, контролюйте дихання
4 крок. Уявіть місце де Ви відчуваєте себе безпечно, спокійно та щасливим.

Це може бути якесь місце, де ви вже бували, або бачили це місце тільки на фотографії, або в фільмі, або тільки що уявили його – все одно … Головне – це те місце, де Ви відчуваєте себе в безпеці …
Місце, де Ви можете відкритися собі, бути такими, як Ви є …
Це місце приймає Вас, нічого не вимагаючи натомість. Це місце розуміє Вас …
Ви можете бути щирі з собою і відкриті собі – це місце підтримує Вас. Відчуйте цю підтримку …
У той час, коли Ви знаходитесь там, в безпечному місці, зверніться до важких для себе питань.
Ви можете звернутися до власного досвіду або думати про когось іншого …
Згадайте важкий період вашого життя … Час, коли Вам довелося зустрітися з відчаєм і болем …
Може бути, Ви відчували себе в безвихідному становищі …
Як Ви ставилися тоді до своїх думок? Що Вас утримувало?
Що Вам допомагало в прийнятті рішень? ..
У чому Ви особливо потребували тоді? Що допомагало та допомагає зараз пережити цей час? ..
Знову відчуєте, як те безпечне місце, в якому, Ви перебуваєте підтримує Вас.
Відчуйте, як Ваш біль виходить і розчиняється разом з повітрям, що видихається Вами …
Знову, відчуйте як це безпечне місце допомагає і підтримує Вас …
Подякуйте Вашому місцю за те, що воно є …
І повільно, не поспішаючи повертайтеся в кімнату.

Ви побували у Вашому особливому місці! Запам’ятайте своє особливе місце. Ви завжди можете повернутись до нього,  у разі потреби відчути спокій, безпеку чи натхнення.

Цей стан називається ресурсним, дана вправа допомагає знизити рівень тривоги, розслабитися, покращити емоційний стан

Основна складність в роботі з вичерпаним ресурсом полягає в неможливості своєчасно виявити та заблокувати вплив негативних факторів. Як правило ми починаємо шукати причини емоційного і фізичного виснаження тоді, коли помітні наслідки та рівень ресурсу близький до нуля.
Намагайтесь постійно відстежувати свої стани, прислуховуватися до своїх внутрішніх потреб та поповнюйте ресурс навіть коли Вам здається, що Ви переповнені енергією.

Стрес у роботі
вчителя

Що таке стрес?

Стрес – це неспецифічна реакція організму людини у відповідь на сильну та несподівану

дію зовнішнього подразника, яка мобілізує ресурси та запускає захисні механізми організму,

активізуючи діяльність людини, спрямовану на протидію небезпечним і загрозливим впливам

ззовні та адаптацію до нової реальності.

Три стадії стресу

1. Тривога – біологічний сенс цієї стадії полягає у максимальній мобілізації адаптаційних

можливостей організму, швидкому переходу в стан напруженої готовності — боротися або

бігти від небезпеки;

2. Резистентність – стадія пристосування до умов, що змінюються; активність фізіологічних

процесів знижується, а усі ресурси використовуються економніше – організм готовий до

тривалої боротьби за життя, його стійкість до різних негативних впливів значно підвищу-

ється;

3. Виснаження – настає у випадку, коли стресові фактори не зникають та мають тривалий

характер впливу. На цій стадії загальна опірність організму та його здатність до адаптації

у несприятливих умовах значно знижується.

Важливо намагатися не допускати переходу до стадії виснаження, відслідковувати стан сво-

го організму та зміни, що з ним відбуваються під дією стресу, вчасно відновлювати фізичні та

емоційні ресурси. В іншому випадку тривалий вплив стресогенних факторів може призвести

до серйозних порушень функціонування організму як на соматичному, так і на психічному

рівні.

Що відбувається з організмом людини під час стресу?

Під час стресу відбуваються значні психофізіологічні та біохімічні зміни в організмі, виділяються

такі гормони стресу:

• адреналін – основний гормон стресу, що комплексно впливає на організм, мобілізуючи

увагу та пам’ять; його рівень підвищується в ситуаціях, коли людина відчуває страх, біль,

лють, гнів;

• норадреналін – збільшує рухову та впливає на мозкову активність, гостроту сенсорного

сприйняття; важливою функцією цього гормону є здатність притупляти біль;

• кортизол – активізує роботу мозку, в стресових умовах сприяє знаходженню виходу з кри-

тичної ситуації, допомагає організму продукувати більшу кількість енергії.

Гормони стресу викликають прискорене серцебиття та дихання, підвищення артеріального

тиску, напруження м’язів, розширення зіниць та підвищення потовиділення – це рефлекторна

реакція організму на загрозу.

Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни 9

Стрес підвищує ірраціональні страхи, які блокують здатність мозку до холодного та раціо-

нального ухвалення рішень. Вмикаються більш старі, з точки зору еволюції, частини мозку, які

допомагають приймати швидкі рішення, однак вони не завжди є логічними та обґрунтова-

ними.

З огляду на оцінку небезпеки та фізичного стану організму, мозок може віддати команди:

«бий» — готовність до нападу;

«біжи» — скеровування усіх ресурсів на втечу від небезпеки;

«замри» — злиття з оточуючим середовищем, бажання заховатися.

Реакції «бий» та «біжи» є реакціями гіперзбудження.

• Характерні ознаки: напруга, тремтіння; підвищена пильність; гостре почуття небезпеки;

гнів та лють; імпульсивність; безладні, нав’язливі, циклічні думки.

Реакція «замри» є реакцією гіпозбудження.

• Характерні ознаки: почуття емоційного оніміння; відстороненість та замкненість; пасив-

ність, нездатність захистити себе; зниження когнітивних функцій; скорочення фізичної ак-

тивності.

У кожному з цих станів префронтальна кора головного мозку, яку ще називають його «вико-

навчою» частиною (вона відповідальна за логіку, силу волі, креативність, вирішення проблем

та постановку цілей), відключається, що впливає на здатність чітко мислити, аналізувати си-

туацію, приймати рішення.

Ознаки стресу у дорослих

• Емоційні симптоми: почуття роздратованості та пригніченості, підвищена збудливість і

вразливість, сльозливість, песимізм, втрата почуття гумору, жалість до себе, втрата сенсів,

відсутність інтересу до оточуючих, депресія.

• Фізичні симптоми: фізична слабкість та прояви безпричинної втоми, часті головні болі, про-

блеми шлунково-кишкового тракту, зниження апетиту або постійне відчуття голоду.

• Поведінкові симптоми: зловживання шкідливими звичками, зниження працездатності, не-

можливість розслабитися та абстрагуватися від проблем, метушливість, підозрілість та

втрата довіри до оточуючих, нав’язливі звички.

• Когнітивні симптоми: неможливість зосередитися на роботі, проблеми з пам’яттю, знижен-

ня швидкості розумового процесу, часті помилки, знецінення своєї діяльності та досягнень.

Особливості переживання стресу війни

Війна є надзвичайно стресовою та травмуючою подією для психіки, адже за таких умов лю-

дина переживає реальну загрозу життю, фізичному та психічному здоров’ю, як власному, так

і своїх близьких.

Люди завше переконані, що живуть в логічному, справедливому та передбачуваному світі.

Вони будують плани на найближчий тиждень чи рік, збираються у відпустку, облаштовують по-

бут і почасти розцінюють такі дії як звичайну плинність життя. Війна ж стає тією подією, котра

впливає на всі рівні безперервності життя, розділяючи його на «до» та «після», порушуючи

цілісність життєвої картини. Основним завданням для нормалізації ситуації та опанування

нею стає відновлення безперервності життя та розірваних зв’язків.

ВАЖЛИВО!

Важливо пам’ятати, що будь-яка відповідь організму на сильний стрес та травмуючі події є

нормальною реакцією на ненормальну ситуацію, тому важливо відслідковувати зміни, які

відбуваються на кожному з рівнів життєвої безперервності. За потреби, а також, якщо впо-

ратися з ситуацією самостійно неможливо, слід звернутися за допомогою до психолога чи

психотерапевта.

Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни 11

Правила стресостійкості та протидії емоційному

вигоранню вчителів

Емоційний стан та стресостійкість вчителя безпосередньо впливають на емоційний стан учнів

та атмосферу в класі. Саме тому освітянам вкрай важливо піклуватися про себе в часи висо-

кої невизначеності та стресогенності, віднаходити власні ресурси стійкості та життєвої енергії.

• Пам’ятати про особистісні сенси. Стрес та перенапруження призводять до того, що люди

починають сумніватися у правильності своїх дій та рішень, або ж, навпаки, беруть на себе

забагато відповідальності. Протягом воєнного часу такий дисбаланс у поведінці яскра-

во виражений, адже людина перебуває в умовах невизначеності та втрачає здатність

контролювати ситуацію. Повернути баланс допоможе звернення до особистісних сенсів.

Варто згадати, чому було обрано саме професію вчителя, у чому цінність такої діяльності,

що в ній надихає та мотивує. Свої думки необхідно сформулювати однією-двома фразами,

записати та розмістити на рівні очей у робочому просторі.

• Рефлексувати. Необхідно усвідомити, на які процеси та проблеми у професійному та осо-

бистому житті можна впливати, а які знаходяться поза зоною контролю.

У ході рефлексії варто відповісти на такі запитання:

• Які звички та практики добре працюють, приносять результат та наповнюють вас ре-

сурсом в професійному та особистому житті?

• З якими проблемами ви стикаєтесь, чи можете на них вплинути?

• Що для цього потрібно та які ресурси впливу ви вже маєте?

• Які ресурси для вирішення проблем ви можете залучити або які нові ідеї та способи

використати?

• Трансформувати свою діяльність. Слід подумати над тим, як можна адаптувати практики

навчання та викладання, аби зробити їх більш релевантними, ефективними та комфортни-

ми в теперішніх умовах. Наприклад, включити вправи для саморегуляції чи пошуку ресур-

су в план уроку, дізнатися у класного керівника про нових учнів в класі тощо.

• Інвестувати у професійні та особисті стосунки. Включеність у спільноту, підтримка близь-

ких та однодумців допомагають пережити стресову ситуацію, пов’язану з війною, крім того,

соціальна підтримка допомагає відновити життєву безперервність. Варто розбудовувати

коло своїх професійних контактів, долучатися до професійних спільнот та платформ обміну

досвідом. Корисно приділяти достатньо часу спілкуванню з близькими та друзями, підтри-

мувати емоційний зв’язок, піклуючись один про одного.

• Знаходити час для відпочинку. Через необхідність адаптувати навчальні матеріали та

збільшення робочого навантаження межі робочого та особистого часу часто стирають-

ся, і переключитися стає все складніше. Варто змінювати види активності, знаходячи

баланс між інтелектуальною працею та фізичною активністю. Слід визначити час, який

приділяється тільки собі та близьким — це може бути декілька годин зранку та ввечері.

• Визначити та використовувати ресурси для відновлення. У ситуації стресу вміння попов-

нювати власні ресурси є найважливішим, тож потрібно прислуховуватися до себе і ви-

значати джерела своїх ресурсів. Кожній людині притаманна власна унікальна комбінація

ресурсів боротьби з несприятливими обставинами. Слід визначити, що допомагає відно-

вити емоційну рівновагу: тілесні практики, заняття творчістю, читання, музика, спілкування,

прогулянки тощо та регулярно приділяти час цим заняттям. Детальніше про вправи для

самодопомоги та пошуку ресурсу ви дізнаєтеся у Частині 2 «Вправи для саморегуляції,

заземлення та пошуку ресурсу»).

12 Коли світ на межі змін: стратегії адаптації

• Розставляти пріоритети та ставити чіткі цілі. Кожного дня або тижня слід скласти перелік

завдань для виконання (не більше десяти). Після цього важливо визначити пріоритетність

кожного з них, сформувавши своєрідний «рейтинг» задач. На наступному кроці необхідно

виокремити три найважливіших завдання та зосередити основні зусилля на них.

При формулюванні цілей важливо враховувати різні сфери життя та їх відповідність цінно-

стям особистості. Формуючи власні цілі, варто пам’ятати, що вони повинні бути конкретни-

ми, вимірними, досяжними, актуальними та своєчасними.

• Хвалити та винагороджувати себе. Важливо навчитися відзначати свої невеликі та знач-

ні успіхи. Щодня та/або щотижня необхідно аналізувати прогрес у досягненні цілей, фік-

сувати основні моменти у записнику. Обов’язково слід винагородити себе за завершену

справу.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ДЕСТРУКТИВНИМИ

ПРОЯВАМИ

Травмовані учні можуть проявляти дратівливість і агресивну

поведінку в класі. Вчителям буває особливо важко з такими дітьми.

Однак така поведінка є нормальною посттравматичною стресовою

реакцією. Вона може бути також реакцією на специфічні

нагадування про втрату. Наприклад, учень, що втратив Близького

друга, може проявляти занепокоєння, коли інші учні говорять про

особисті стосунки.

Деякі діти молодшого віку бувають більш агресивними в іграх.

Важливо пам'ятати, що багато хто з них пережив травму, що

набагато перевершує за своїм рівнем їхню здатність зрозуміти і

впоратися з пережитим. іноді їхня поведінка приймає форми того,

що називають «реконструктивною поведінкою». Це означає, що

дитина проявляє (іноді надмірно драматично) захисну поведінку,

яка, як їй здається, могла б змінити травматичну подію або її

смертельний результат.

Один із способів контролювати агресивну, деструктивну

поведінку — ясно розуміти її причини. Водночас ви можете

спробувати допомогти своїм учням зрозуміти, чому вони

проявляють агресію в тій чи тій ситуації. Можна запропонувати

такому учневі зустрітися після уроків, щоб наодинці поговорити

про те, що його турбує і викликає злість. Поясніть дитині, що з

нею відбувається, і розкажіть про способи контролю за своєю

поведінкою. Якщо ж агресивна поведінка не зникає, такому учневі

може знадобитися спеціалізована допомога.

Зупинимося докладніше на деструктивних або таких, що

заважають нормальній життєдіяльності, проявах.

СГГ?

1 Регресивна поведінка

Діти можуть бути більш неспокійними, перебуваючи окремо від

батьків, членів сім'ї чи вчителів. Вони можуть бути менш

незалежними в тому, що вони роблять, й іноді зазнавати

труднощів у відвідуванні школи. Навіть підлітки можуть проявляти

таку, здавалося б, невластиву для свого віку поведінку. Батьки

можуть посилювати цю реакцію, будучи в свою чергу також

надмірно прив'язаними до своїх дітей після перенесеної травми.

Один із способів впоратися з регресивною поведінкою —

запропонувати підлітку скласти план дій, щоб він таким чином міг

сам керувати процесом свого повернення до нормального стану.

При цьому слід розуміти, що такий план повинен бути гнучким і

допускати затримки, зриви і регрес час від часу. Утримуйтеся

від насмішок або суворої критики такої поведінки. Якщо ж

регресивна поведінка не проходить або ви не бачите

поліпшення, порадьте батькам звернутися за допомогою до

фахівця — психолога.

Діти можуть бути замкнутими

або надмірно тихими

Такі діти не створюють проблем у класі, однак вони теж

страждають від стресового або депресивного стану. Важливо

помічати таких дітей і допомагати їм тією чи іншою мірою, як і

агресивним

їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до

колишньої поведінки в класі та з друзями. їм теж потрібна розрада і

підбадьорення. Якщо таких учнів ігнорувати, вони стануть більш

ізольованими, не встигатимуть у навчанні й втрачатимуть навички

нормального соціального життя. Ви також можете запропонувати їм

зустрітися після уроків, щоб поговорити про те, що їх турбує і

постійно нагадує про те, що трапилося.

Багато травмованих учнів можуть

страждати від безсоння

Такі діти часто прокидаються від найменшого шереху і довго

не можуть заснути. Сон їхній уривчастий і сповнєний кошмарів,

а прокинувшись, вони не почуваються такими, що відпочили.

Невиспані учні погано концентруються на уроках і виявляють

підвищене роздратування. Якщо дитина поводиться так у школі,

потрібно поцікавитися у батьків або близьких про те, як вона

спить.

Деяким дітям потрібно багато часу на вихід

зі стресу

У них «одужання» настає поступово, через тижні, місяці й

роки. Тому дуже важливо залучати підлітків і дітей середнього

шкільного віку в різні соціальні види діяльності.

Ризикована поведінка

Травмовані підлітки часто поводяться надмірно авантюрно,

навмисно ризиковано, що призводить до небезпечних наслідків:

аварій на дорозі, вживання алкоголю і наркотиків, злочинам.

Важливо поговорити з учнем про можливість таких ризиків,

про те, як вони пов'язані з важкою подією і нагадуваннями про

неї, а також про необхідність бути особливо обережним

протягом деякого часу після пережитої травми.

Думки про самогубство

Якщо ви помічаєте за окремими натяками і зауваженнями,

роздумами, розмовами, що підліток думає про самогубство,

потрібно поставитися до цього вкрай серйозно. Тому так важливо

встановити довірливі відносини, щоб дитина могла поділитися

своїми можливими думками про суїцид. Таким учням може

знадобитися спеціалізована допомога.

Пропуски занять

Спочатку вам потрібно з'ясувати причини пропуску занять. Якщо

цією причиною є психологічна травма, то для такого учня на деякий

час можна ввести змінену навчальну програму, звертаючи увагу на

особливості навченості й пам'яті дитини. Цей підхід може бути

особливо необхідним для учнів, які знаходяться в реабілітаційному

періоді після фізичної травми або відчувають інтенсивні сплески

травматичних спогадів, що гостро впливають на навчання і

поведінку в школі.

Втрата дружніх відносин

Коли діти втрачають вірних друзів або їхні дружні відносини

змінюються, вони часто почуваються «іншими», самотніми, не

такими, як усі. Тому важливо допомогти їм знайти нових друзів

або відновити колишню дружбу. Тут величезну роль грає

залучення в різні види класної (громадської) діяльності, що

відновлює або народжує відчуття спільності та громадянства.

Запропонуйте дітям взяти участь у поліпшенні життя школи і

району проживання, а також в допомозі іншим людям. Ці види

діяльності дуже важливі для відновлення травмованих підлітків,

оскільки відповідають їхній внутрішній потребі поліпшити власне

життя і життя інших. Школа — особливе місце, де вони можуть

зробити перші кроки в цьому напрямку разом з іншими учнями і

вчителями.

Уникайте емоційно забарвлених оцінок!

Це буває дуже складно, але все ж варто бути дуже обережним

з оцінками особистості учня. Часом хочеться назвати дитину чи

підлітка «проблемним» або «малолітнім злочинцем», а також

«тугодумом» або «таким, що важко навчається»,

«невмотивованим» або «незацікавленим у навчанні». Щоб цього

не сталося, важливо визнавати і пам’ятати факт впливу

травматичних подій, втрат і нещасть на поведінку дитини, а також

те, що багато проблем можна вирішити, даючи підтримку і

допомогу.

Безпечне освітнє середовище: дії освітянина під час повітряної тривоги:

https://youtu.be/Osp-1KBFFTE

д

20 Бер 2022

Не знаєте, як мотивувати ваших учнів до навчання? Їх відволікають тривожні новини, та й просто немає настрою вчитися? Ми створили освітні меми-мотиватори для воєнного часу. Надсилайте їх своїм учням перед уроками, і ми гарантуємо: і настрій, і мотивація одразу з’являться. Не дякуйте! Все буде Україна!

Коротка пам’ятка для вчителів, які працюють із дітьми під час війни. 9 правил

Нова українська школа

74 979

0

Попри жахливу війну в Україні, багато вчителів і далі проводять неформальні заняття або навіть уроки, щоби відволікти дітей. ГО “Смарт освіта” разом з українськими вчителями також організовує пізнавальні онлайн-зустрічі для дітей та підлітків.

“Саме зараз наше завдання – допомогти дітям повернути, створити хоч невеликий простір безпеки. Багато хто з них досі перебувають у стані шоку. Ми не можемо припустити, що стане тригером для травматичних реакцій, тому наші уважність, емпатійність, почуття такту та відчуття опори дуже важливі”, – каже Світлана Ройз.

ПОРАДИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

1. Турбуємось про себе і намагаємось не починати роботу без ресурсу. Якщо нам не вистачить сил витримати погляд дитини, наповнений болем, її запитання, реакцію – це посилить її стан занепокоєння та безпорадності.
2. Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.
3. Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом.  Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.
4. Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води.

Навіть образ неба зараз не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Будь ласка, зважайте на це, плануючи свої зустрічі з учнями.

5. Якщо в роботі плануєте створювати щось із частин, наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться, це може нагадувати дітям зруйнований будинок. Діти самі можуть обрати таку гру – тоді для них це буде помічне. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.
6. Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.
7. Пам’ятайте, що ми проводимо зустрічі для того, щоби дати дітям стабільність у теперішній реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими розповідями. Війну, танки, вибухи вони бачать у новинах. Вони чують про це від батьків, рідних і близьких.

Уявіть, що ви працюєте з дитиною з Харкова, яка сидить у бомбосховищі. Усі розмови про війну для неї зараз – додаткове травмування. Будь ласка, зважайте на це.

8. Для дитини, яка пережила втрату, втратила близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.

Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити”.

9. Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо! Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся”. Проте не давайте порад, поки вас не попросили про це.

Підготовка тексту до публікації – Марія Марковська

Титульне фото: автор – Thomas Park, Unsplash

https://nus.org.ua/articles/korotka-pam-yatka-dlya-vchyteliv-yaki-pratsyuyut-iz-ditmy-pid-chas-vijny-9-pravyl/

---

 

Особливості навчання та виховання дітей із затримкою психічного розвитку

Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це синдром відставання дозрівання психіки дитини в цілому або окремих її функцій (пам’яті, уваги, розумових процесів, емоційно-вольової сфери, мовлення тощо), уповільненого темпу реалізації закодованих у генотипі якостей організму, які є наслідком незначних негативних факторів (наявність ранньої деприваційної ситуації, недостатнього догляду за дитиною, мінімальна мозкова патологія тощо), набувають тимчасового характеру і можуть бути скоригованими.

ФАКТОРИ біологічні (інтоксикації, інфекції, обмінно-трофічні розлади, травми, які призводять до нерізко виразних порушень темпу розвитку мозкових механізмів і викликають легкі церебрально-органічні порушення); соціальні (несприятливі умови виховання, дефіцит інформації, недостатність відповідних стимулів у сенситивні періоди розвитку)

ПАТОГЕНЕЗ Механізмом ЗПР є порушення дозрівання і функціональна недостатність більш молодих і складних систем мозку, які відносяться головним чином до лобних відділів кори великих півкуль головного мозку і забезпечують проведення усвідомлених актів поведінки і діяльності суб’єкта.

КЛАСИФІКАЦІЯ НА ОСНОВІ ЕТІОЛОГІЧНОГО ПРИНЦИПУ

конституційного походження	спостерігається поєднання недорозвитку емоційно-вольової, психічної сфер з інфантильним типом тілобудови, недостатністю моторного розвитку, мовлення, дитячістю пластичності міміки. Ці діти мають менший зріст, меншу вагу, недорозвиток рухової сфери, які притаманні нормальному розвитку дітей молодшого віку. Як синонім ЗПР конституційного походження вживають термін психічний або психофізичний гармонійний інфантилізм.
соматогенного походження	характеризується емоційною незрілістю, обумовленою тривалими, хронічними захворюваннями, які призводять не лише до зниження фізичної, а й інтелектуальної працездатності, ослаблюючи клітини головного мозку. Хронічні фізична і психічна астенія гальмують розвиток активних форм діяльності, що сприяє формуванню таких рис особистості, як нерішучість, боязкість, невпевненість у своїх силах. Ці ж якості значною мірою обумовлюються і створенням для хворої або фізично ослабленої дитини спеціального режиму заборон, який обмежує її й так недостатню активність і самостійність. Таким чином, до цієї затримки додається і штучно створена інфантилізація, обумовлена фактором гіперопіки.
психогенного походження	обумовлена несприятливими умовами соціального оточення, в якому перебуває дитина, неправильністю її виховання. Залежно від несприятливого соціального впливу виділяють ЗПР психогенного походження, обумовлену: по типу психічної нестійкості або фактором гіпоопіки; фактором гіперопіки; фактором неправильного виховання по типу Попелюшки; фактором неправильного виховання по невротичному типу; психотравмуюча ситуація.

 

церебрально-органічного походження

стійкість і виразність порушень як у емоційно-вольовій сфері по типу органічного інфантилізму, так і у пізнавальній діяльності. Для цієї форми затримки притаманне уповільнення зміни вікових фаз психічного розвитку.

Психолого-педагогічна характеристика дітей із ЗПР

• менша підготовленість до шкільного навчання;
• відсутність або недостатнє розуміння їхнього нового соціального статусу – статусу учня;
• низька пізнавальна активність;
• розлади працездатності і поведінки (час продуктивної роботи є надзвичайно коротким – 15–20 хв, після чого настає втома).

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

• основна увага спрямовується на розвиток у них спостережливості, досвіду практичної діяльності, формування навичок і вмінь самостійно оволодівати знаннями та  користуватись ними;
• виявити найбільш типові прогалини у знаннях з метою їх поступового заповнення для недопущення посилення відставання цих учнів від інших дітей;
• максимально стимулювати їхню активність на уроках, підтримувати навіть незначні успіхи і акцентувати на цьому увагу інших школярів з метою створення навколо атмосфери позитивного і дружнього до них ставлення, постійної підтримки;
• використовувати наочність і докладне пояснення нових, навіть не досить складних алгоритмів;
• додатково пояснювати навчальний матеріал, давати можливість виконувати завдання у повільнішому темпі, зменшувати їхню кількість, надавати додаткові запитання з метою глибшого розкриття змісту завдання, наводити вже відомі їм аналогії;
• використовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення, поділяти завдання на складові, формувати вміння планувати свою діяльність у процесі його вирішення, словесно звітувати про виконання;
• поступово підвищувати темп роботи і працездатність дитини;
• ігрові прийоми у процесі їхнього навчання зменшувати поступово, не використовуючи при цьому різких заборон, а поетапно формуючи загальноприйняті прийоми навчальної діяльності;
• підвищувати мотивацію навчальної і пізнавальної діяльності шляхом постійної підтримки і стимулювання, у випадку необхідності зменшувати кількість завдань, які даються на самостійне опрацювання, залучати до роботи з такими дітьми інших спеціалістів школи – логопеда, психолога, спеціаліста з лікувальної фізкультури тощо;
• організувати співпрацю з батьками.

ЯК ЕФЕКТИВНО ПРАЦЮВАТИ? 10 КОРИСНИХ ПРАВИЛ

Збережи собі!

1. Не варто працювати допізна.
Не всі великі люди проводили весь свій день за роботою. Наприклад, філософ Мішель Фуко працював тільки з 9 до 15:00. Бетховен працював зі сходу сонця і до полудня. Ніхто з них не висиджував навіть 12 годин. Відомий письменник Том Роббінс займався своєю роботою не більше 3 годин на день.

2. Більше відпочивайте.
Навіть в свої недовгі робочі дні, великі люди дуже часто відволікалися від свого заняття і влаштовували собі перерву. Сократ, наприклад, часом міг просто зупинитися посеред вулиці і не рухатися протягом декількох хвилин. Бетховен, як відомо, щоранку робив невелику пробіжку або просто прогулювався алеями. Він часто називав таке проведення часу «роботою під час прогулянки».

3. Робіть собі тривалий відпочинок.
Всі великі люди кожен день відволікалися на кілька годин від своєї роботи для того, щоб дати своєму мозку трохи відпочити і відновити своє творче рівновагу. Бетховен брався до роботи ще на світанку, але вже в два - третій годині дня дозволяв собі розслабитися. Виходить, що кожен день між роботою у нього було 14 годин. Віктор Гюго також писав свої твори тільки вранці, присвячуючи весь день і вечір відпочинку. Черчілль ніколи не брався до роботи ввечері.

4. Зробіть перерву і поїжте.
Перед тим, як сісти за стіл, Черчілль навіть приймав  ванну і одягав чистий одяг. Для нас, простих смертних, обід - це швидкий перекус де-небудь на лавочці в парку або прямо на робочому місті, після якого ми відразу ж поспішаємо зайняти своє робоче місце.

5. Не варто працювати в полудень.
Звичайно, в кожному випадку є свої винятки, проте більшість геніїв ніколи не працювали в полудень. Наприклад, Віктор Гюго любив після ранкової роботи над своїми творами покататися на двоярусному автобусі по Парижу і поспостерігати за тим, як працюють, можливо, майбутні герої його оповідань.

6. Урізноманітніть своє життя.
Дні великих людей були сповнені несподіванок і дивного різноманітності дій. З цього можна зробити висновок, що, якщо ми хочемо досягти успіху, не варто зациклюватися на дрібницях, потрібно пробувати все і відразу. Навіть похмурий німецький філософ Іммануель Кант кожен день здійснював денну прогулянку або обідав разом з друзями. Гандхі любив днем ​​гуляти, довго купатися і ходити на масаж.
Днем Черчілль фарбував, годував своїх риб, грав у карти і займався справами на своїй фермі Чартуелл. Він завжди стверджував, що нашому мозку потрібен не стільки відпочинок, скільки різноманітність.

7. Не хапайте зірок з неба.
Не намагайтеся розпланувати кожну хвилину свого дня. Намагайтеся працювати вранці або ввечері, а день залишайте для того, щоб розплутати деякі скупчилися завдання, і відпочинку. Розпорядок дня повинен бути складений так, щоб спростити собі життя, а не зробити її ще більш складною. Коли людина постійно обмежений якимись тимчасовими рамками, він знаходиться в напрузі і насилу може зосередитися на своєму основному завданні.

8. Знайдіть час для того, щоб розслабитися.
Видатні люди не забувають і про розслаблення. Під розслабленням розуміється не просто відпочинок, щоб почитати цікаву книгу або помити посуд. Ні, багато геніїв просто протягом дня відключали свій мозок і ні про що не думали, давали йому так сказати перезавантажитися. Гандхі частенько по декілька хвилин в день вдивлявся вдалечінь на горизонт. Черчілль любив після сніданку викурити сигару, а Бетховен під час прогулянки, бувало, заходив в кафе, щоб випити келишок пива. Алан Грінспан визнається, що днем ​​любить виділяти по кілька годин на роздуми.

9. Рано вставайте.
Правда, на дану тему досі ведуться дискусії. Тому що, наприклад, Семюель Джонсон, Черчилль і Ділан Томас ніколи не вставали зі сходом сонця, вони любили поніжитися в своєму ліжку, в той час, як Гандхі, Франклін і Мандела вставали дуже рано. Але, незалежно від того, хто були великі люди жайворонки або сови, всі вони періодично давали своїм мізкам відпочинок.

10. Тренуйтеся!
Ел Гор, наприклад, кожен день о третій годині переривав роботу і робив невелику пробіжку. Емерсон, Бетховен, Ніцше, Віктор Гюго і Гандхі обов'язково кожен день прогулювалися на свіжому повітрі. Ніцше писав, що під час таких прогулянок він робив нотатки в блокноті, з яких потім він створював справжній витвір.

 

ЯК УСПІШНІ ЛЮДИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ СПОКІЙНИМИ:

10 КОРИСНИХ ПОРАД

 

 

Здатність керувати своїми емоціями і залишатися спокійним під тиском обставин має прямий зв'язок з результативністю. TalentSmart провів дослідження з більш ніж мільйон учасників і ми виявили, що 90% найпродуктивніших людей здатні в стресових ситуаціях контролювати свої емоції, залишаючись спокійними і зібраними.

1. Вони вдячні за те, що у них є.

Робити огляд того, за що ви можете бути вдячні, є не просто «правильної» стратегією. Це також підвищує настрій, тому що зменшує рівень гормону стресу кортизолу на 23%. У дослідженні, проведеному Каліфорнійським університетом:  що люди, які щодня культивують почуття подяки, знаходяться в хорошому настрої і самопочутті і тонусі. Схоже, що тут грає головну роль саме нормальний рівень кортизолу.

2. Вони не питають: «А що, якщо?»

Питання «Що, якщо?» Підливає масла в вогонь стресу і занепокоєння. Події можуть розвиватися по тисячі найрізноманітніших сценаріїв. І чим більше часу ви проводите, турбуючись про можливий розвиток подій, тим менше часу ви концентріруетесь на те, що заспокоїть вас і дозволить тримати свій стрес під контролем. Врівноважені люди знають, що питання «що, якщо?» Всього лише призведе їх туди, куди вони не хочуть йти або куди їм не потрібно.

3. Вони залишаються позитивними.

Позитивні думки допомагають зробити напругу непостійною, завдяки переключенню уваги на щось заспокійливе. Вам потрібно трохи допомогти своєму неспокійному розуму, свідомо вибираючи для обмірковування щось позитивне. Кожна позитивна думка переорієнтовує нашу увагу. Коли все добре і ви в гарному настрої - це відносно легко. Коли ситуація погіршується, і ви потопаєте в негативних думках, це може бути непросто. У такі моменти згадайте свій день і знайдіть в ньому як мінімум один позитивний момент, незалежно від того, наскільки він незначний. Якщо вам не вдається згадати щось в поточному дні, згадайте попередній день або тиждень. Можливо, вас чекає щось приємне попереду, на чому ви можете сфокусувати увагу. Суть в тому, що вам потрібно знайти щось позитивне, до чого ви можете звернути свій внутрішній погляд у той час, коли переважають негативні думки.

4. Вони дистанціюються.

Дуже складно насолоджуватися життям поза роботою, коли кожну хвилину до вас в телефон падає пошта, яка змінює напрямок ваших думок і змушує вас думати (нервувати) з приводу роботи. Якщо виключити себе з робочого спілкування вечорами робочого тижня є нездійсненним завданням, то, може, вихідні? Виберіть періоди, коли ви «обрізаєте шнур» і переходите в офлайн.

Ви здивуєтеся, наскільки цілющими є ці моменти і як вони зменшують стрес завдяки виділенню в тижневому розкладі часу для підзарядки мізків. Якщо вас хвилюють негативні наслідки такого кроку, спочатку робіть це в той час, коли вас, швидше за все, не будуть турбувати - наприклад, вранці в неділю. Коли ви звикнете з такими періодами, і ваші колеги звикнуть, що в цей час ви поза зв'язком, поступово збільшуйте проміжки часу, які ви проводите поза технологій.

5. Вони обмежують споживання кофеїну.

Вживання кофеїну запускає викид адреналіну. Адреналін - це гормон дії «Бийся або Біжи», механізм виживання, який змушує нас при зустрічі з небезпекою активізуватися і боротися або бігти. Реакція «Бийся або Біжи» відключає раціональне мислення для того, щоб швидше реагувати. Це правильно, коли за вами женеться ведмідь, але не настільки здорово, коли ви відповідаєте на різкий лист. Коли кофеїн призводить наш мозок і тіло в цей гіпертрофований стан напруги, наша поведінка підпорядковується емоціям. Стрес, якій створюється кофеїном, не є переривчастим, тому що у кофеїну тривалий період виведення, і на всьому шляху його виходу з організму він впливає на тіло як наркотик.

6. Вони сплять.

Коли ви спите, ваш мозок в буквальному сенсі перезаряджається, перетасовуючи події дня, зберігаючи їх у пам'яті або відкидаючи в сторону (що є причиною снів). Ви прокидаєтеся бадьорим і зі свіжою головою. Ваш самоконтроль, увагу і пам'ять погіршуються, коли ви недостатньо або неправильно спите. Недолік сну збільшує рівень гормонів стресу навіть без стрессоров (факторів, що викликають стрес). Виділення часу на пристойний сон ночами є єдиним фактором, який не дозволяє вам втратити контроль над тим, що відбувається.

7. Вони згортають негативні розмови всередині себе.

Величезним кроком в управлінні стресом є припинення негативних внутрішніх діалогів, коли вони відбуваються. Чим більше ви пережовуєте негативні думки, тим більше енергії ви їм віддаєте. Велика частина наших негативних думок - це просто думки, не факти. Коли ви виявляєте, що думаєте негативно або песимістично, ваш внутрішній голос каже: «Пора зупинитися і виписати негативні думки». Буквально припиніть те, що ви зараз робите і напишіть те, про що думаєте. Давши собі час, щоб зупинити негативний потік думок, ви станете більш раціональним і з більш ясною головою в оцінці їх достовірності.

Ваші твердження не є правдою завжди, коли ви використовуєте слова «ніколи», «найгірший», «завжди» і ін. Якщо ваші твердження навіть вже на папері виглядають як факти, дайте їх почитати тому, комк ви довіряєте, і подивіться, чи погодиться він чи вона з вами. Правда неодмінно випливе назовні. Коли щось виглядає, як те, що постійно трапляється або ніколи не трапиться, знайте, що це всього-на-всього природна реакція вашого розуму на тенденцію загрози,  який роздмухує частоту або складність події. Визначення та позначення своїх думок, просто як думок, відокремлення їх від фактів, допоможе вам уникнути замкнутого кола негативізму і поверне вас до нових позитивних перспектив.

8. Вони переосмислюють свої перспективи.

Стрес і занепокоєння підливають масла у вогонь нашого збоченого сприйняття подій. Легко думати, що нереалістичні терміни, суворе начальство і дорожній рух, які знаходяться поза нашим контролем, є причинами того, що ми знаходимося весь час в стресі. Ви не можете контролювати те, що відбувається, але можете контролювати свої реакції на нього. Перед тим, як провести години, зациклюючись на чомусь, дайте собі хвилину, щоб оцінити ситуацію в перспективі. Якщо ви не впевнені, в який момент потрібно це робити, спробуйте знайти підказку в тому, що ваше занепокоєння не пропорційно стресовому чиннику. Якщо ви думаєте узагальненими твердженнями, такими як «Все йде погано» або «Нічого не допоможе», це сигнал, що вам потрібно переглянути ситуацію. Прекрасним способом для корекції таких непродуктивних думок є складання списку з окремих пунктів, які не вдаються або не спрацьовують. Швидше за все, ви прийдете до кількох конкретних речей  і обсяг стресових факторів буде виглядати більш скромними, ніж представлявся раніше.

9. Вони дихають.

Найпростіший шлях для отримання переривчастого стресу в тому, що ми і так робимо постійно - в диханні. Практика знаходження в теперішньому моменті з концентрацією на диханні почне тренувати ваш розум фокусуватися виключно на конкретній задачі і тримати мавпочку стресу на короткому повідку.

Коли ви відчуваєте напругу, візьміть перерву на пару хвилин, щоб сконцентруватися на диханні. Закрийте двері, відгородіться від усіх відволікаючих чинників, просто сядьте в крісло і дихайте. Мета в тому, щоб провести весь цей час, направивши увагу виключно на дихання, що захистить ваш розум від хаосу. Думайте про відчуття на вдиху і видиху.

Це звучить просто, але робити це більше ніж хвилина або дві - важко. Нормально, якщо ви будете відволікатися на інші думки. Безумовно, це буде траплятися спочатку. Все, що потрібно - це просто повернути свою увагу до дихання. Якщо концентрація на диханні для вас схожа з справжнім боєм, спробуйте рахувати кожен вдих і видих до 20 і потім знову починайте з 1. Не хвилюйтеся, якщо ви втратили лік - ви завжди можете почати знову.

Дане завдання може здатися занадто простим і трохи дурнуватим, проте ви здивуєтеся, який спокій ви будете відчувати після, і наскільки стане простіше йти від руйнівних думок, які в іншому випадку можуть надовго застрягти в голові.

10. Вони використовують своє коло підтримки.

Це заманливо, і, тим не менш, повністю неефективно намагатися братися за все самому. Для рівноваги і продуктивності вам потрібно розуміти свої слабкі місця і просити про допомогу, коли ви в її потребуєте. Це означає підключення свого кола підтримки, коли завдання занадто складне і викликає пригніченість. У кожного «в команді» є хтось на роботі або за її межами, хто  підтримує і готовий допомогти знайти хороше в складній ситуації. Визначте таких людей у ​​своєму житті і запросіть їх допомоги, коли ви цього потребуєте. Така проста дія, як розмова про ваші тривоги, дасть вихід неспокою і напруги і підведе до нового бачення ситуації. У багатьох випадках інші люди можуть побачити рішення, якого ви не бачите, тому що вони не залучені емоційно в те, що відбувається. Прохання про допомогу пом'якшить ваш стрес і зміцнить взаємини з тим, на кого ви поклалися.

 

        Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в                                           класі.

  Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. 

Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.
Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

1. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність. 

2. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

3. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

4. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

5. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

6. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

7. Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

8. Будьте привітними.

9. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

10. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

11. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

12. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

13. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЮ, ЯК РОЗВИВАТИ ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ УЧНІВ:

1. Підхоплюй думки учнів та оцінюй їх тут же, підкреслюючи їхню оригінальність, важливість.
2. Підсилюй інтерес дітей до нового.
3. Заохочуй оперувати предметами,матеріалами,ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі ідеї.
4. Вчи дітей систематично оцінювати кожну думку. Ніколи не відкидай її.
5. Виробляй у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.
6. Не вимагай запам'ятовувати схеми, таблиці, формули. Одностороннє рішення, де є багатоваріантні способи.
7. Культивуй творчу атмосферу- учні повинні знати, що творчі пропозиції, думки клас зустрічає з визнанням, приймає їх, використовує
8. Учи дітей цінувати свої й чужі думки, цінно фіксувати їх у блокноті.
9. Іноді однолітки ставляться до здібних дітей агресивно. Необхідно не усунути проблему, а запобігти їй. Найкраще здібній дитині пояснити, що це характерно, і розвивати і впевненість
10. Пропонуй цікаві факти,випадки, ідеї.
11. Розсіюй страх.
12. Стимулюй і підтримуй ініціативу, самостійність. Підкидай проекти, які можуть захопити.
13. Створюй проблемні ситуації, що потребують альтернатив, прогнозування , уяви.
14. Створюй в школі періоди творчої активності, багато геніальних рішень приходить в ті моменти.
15. Розвивай критичне ставлення.
16. Учи доводити розпочате до логічного завершення.
17. Впливай особистим прикладом.

Прикладна психологія для освітян: про довіру, системність і сепарацію

Чи знаєте ви, що від якості наших запитань залежить і якість нашого життя? Так, насправді мистецтво відділяти головне від другорядного формується здебільшого завдяки влучним запитанням. Щоправда, сьогодні через велику кількість різної інформації відповіді стають усе складнішими. І тут не обійтися без критичного мислення та глибинного самодослідження.

Бути суворим чи лояльним, виваженим, а може емоційним учителем? Відстоювати власні кордони, а може змінити погляд на ситуацію? Відповіді знаходяться у нашій підсвідомості. Утім, для того, щоби їх «дістати» та осмислити, не обійтися без ретельного аналізу! Тож поставимо собі декілька запитань, які допоможуть сформувати власний педагогічний почерк.  

1. Якому вчителю довіряє клас?

Це запитання може виникати як у досвідчених, так і в молодих педагогів. Насамперед учитель має бути задоволеним своїм життям, насолоджуватися власною діяльністю та самовдосконаленням. Сьогодні популярною стає так звана «диктатура щастя», коли кожен зобов'язаний бути радісним і реалізованим 24/7/365. Із екранів гаджетів на нас дивляться усміхнені та успішні колеги, які встигають усе та реалізовані в усіх сферах. Звісно, екранне життя не завжди відповідає дійсності, тому важливо спостерігати за собою та своїм класом, а не порівнювати себе з іншими.

Тож яким має бути вчитель, якому довіряє клас?

1. Правдивим і щирим. Діти відчувають брехню та безапеляційно карають за неї відсутністю довіри.
2. Справедливим, неупередженим і непідкупним. Таким, який може захистити слабших.
3. Із почуттям гумору. Інтелектуальний гумор допомагає не лише налагодити теплі стосунки в колективі, а й демонструє вашу ерудованість. 

 Аналізуємо атмосферу у шкільному колективі

Класний керівник працює з великою кількістю дітей, кожен учень потребує його уваги. Аби тримати руку на пульсі та відчувати настрій колективу, можна провести соціометричне дослідження. 

Соціометрія – (від лат. суспільство та вимірювати) – методика кількісного виміру суспільних явищ, яка використовується у соціології, соціальній психології та освіті. Цю методику створив Я. Морено для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі. В її основі – прагнення пояснити всі сторони соціального життя станом емоційних стосунків між людьми, їхніми симпатіями та антипатіями. 

У результаті соціометричної процедури визначення виборів опитуваних у певному контексті та для певної діяльності, складають соціометричну матрицю, соціограму, вираховують соціометричні коефіцієнти згуртованості групи. Але для повної характеристики групи необхідно виявити мотиви міжособистісних виборів, які здійснюють її члени.

Соціометричне дослідження поведінки класу дасть змогу зрозуміти, хто з учнів є лідером та викликає симпатії, а хто є аутсайдером чи лідером негативних виборів. Чи поділений клас на групи? Чи є між ними протистояння? Наскільки дружним є клас?

Хід дослідження

Ставимо дітям запитання, 2 з яких показують позитивні вибори однокласників, а 2 – негативні. Наприклад:

1. Напишіть імена та прізвища 3-4 учнів, разом із якими ви хотіли б виконувати домашні завдання. 
2. Напишіть імена та прізвища 3-4 учнів із вашого класу, з якими б ви не хотіли робити уроки разом.
3. Кого б із вашого класу ви хотіли запросити на свій День народження? (кілька імен і прізвищ).
4. Кого б ви не хотіли бачити у себе вдома? (кілька імен і прізвищ).

Попередньо попросіть дітей підписати аркуші. Ви маєте гарантувати конфіденційність кожного учня – не розповідати, кого той обирає чи ні. Після обробки тестів можете надати загальний результат.

Здебільшого дитині цікавий зворотний зв'язок. Але будьте обережними у своїх висловлюваннях. Якщо зробити це некоректно, можна травмувати учня. Краще надати школяреві правдивий, але при цьому позитивний висновок. В іншому випадку діти можуть втратити мотивацію. Щирий зворотний зв'язок допоможе налагодити подальші взаємини, створити теплу атмосферу та забезпечити продуктивну роботу. 

Як підбити підсумки дослідження?

1. Заповнюємо табличку: за горизонталлю записуємо прізвища тих, хто обирає, а за вертикаллю – прізвища тих, кого обирають.
2. Там, де лінії учасників дослідження (тих, хто обирає і тих, кого обирають) перетинаються – ставимо «+».
3. Рахуємо кількість «+», які припадають на кожне прізвище. Найбільше позитивних відгуків зазвичай у лідерів, на них педагог може покластися.
4. За тим самим принципом ставимо «-», які позначатимуть негативні вибори учнів. Важливо проаналізувати, чому клас негативно налаштований до конкретної дитини. Можливо, вона є жертвою чи ініціатором булінгу, тож потрібна ваша допомога.
5. Порівняймо кількість «+» та «-». Якщо клас дружний – позитивних виборів буде більше, ніж негативних. Якщо ж навпаки – у класі панує не надто приємна атмосфера. З цим потрібно розбиратися окремо. 
6. Звертаємо увагу на кількість відгуків на кожного учня. Хтось залишився непоміченим, його не обрали під жодну з категорій? Спостерігайте за цією дитиною: можливо, їй складно проявити себе, тоді потрібна ваша допомога.

Проаналізуйте результати учнів і пропишіть план роботи з класом.

2. Як провести індивідуальний аналіз кожного учня? 

Індивідуальний аналіз кожного учня під час звичного групового заняття – це реально! Класний керівник або психолог може знайти ключик до розуміння внутрішнього світу та оточення кожної дитини, застосовуючи просту та цікаву методику «Баранець у пляшці». Їі можна адаптувати для роботи з дітьми будь-якого віку. 

Методика «Баранець у пляшці»

Метою методики є оцінка взаємодії дитини з її найближчим оточенням. Ви можете дізнатися більше про картину світу дитини, її стосунки з родиною, способи сепарації, які ресурси є у дитини для відділення. Цей тест дозволяє працювати з дітьми віком від 6 років 

Необхідний матеріал: лист А4, олівці. Можна додатково використовувати глину, пластилін чи солоне тісто. Діти можуть малювати не лише пензликами, а й пальчиками – це розвиває дрібну моторику та робить сам процес надзвичайно захопливим.

Інструкція: намалюйте баранця у пляшці.

Опитування: коли малюнок буде готовий, можна поставити дитині такі запитання:

1. Як він там опинився?
2. Чи подобається йому у пляшці?
3. Яким він бачить навколишній світ із пляшки?
4. Про що він мріє?
5. Чого він боїться?
6. Який у нього настрій?
7. Скільки йому років?
8. Чи чекає баранчик допомоги? Якщо так, то від кого та якої саме?
9. Чи хоче він вибратися?
10. Чи може він вибратися та як?
11. Що він отримає, якщо вибереться?

Насамкінець запропонуйте дітям придумати історію про баранчика, в якій треба розповісти про те, як йому все ж таки вдалося вибратися з пляшки.

Журнал «На Урок»

Редакція