Перехідний вік: як ставитись до цього батькам та як пережити дітям?
Особливості фізичного розвитку та функціонального стану організму в
Про те як сформувати та зберегти ментальне здоров'я дітей поговоримо сьогодні.
Всі батьки прагнуть дати своїм дітям все найкраще. Як правило, ми слідкуємо та розв'язуємо питання пов'язані з фізичним здоров'ям (відслідковуємо симптоми, звертаємося до лікаря у разі необхідності, записуємо дітей на секції для фізичного розвитку тощо), проте ментальному здоров'ю приділяється мало уваги, або ж взагалі батьки над цим не замислюються. Це необхідно виправляти. Отже, 5 кроків, які допоможуть потурбуватися про ментальне здоров'я дітей.
Крок 1. Режим дня та правильне харчування.
Все ж таки психічне здоров'я починається з фізичного. Тому першими факторами, на які варто звернути увагу будуть правильне харчування та режим дня. Правильне, збалансоване харчування сприяє формуванню організму, дозволить дитині почуватися добре, отримати необхідні вітаміни та бути сповненою енергією та силами. Режим дня дозволить знайти баланс між різними видами діяльності (навчання, спорт) та відпочинком. Часто ми забуваємо, що дитині теж потрібен відпочинок, навіть якщо здається, що енергії у них вдосталь. Чим більше дитина зайнята різними справами, тим більше тиші та відпочинку вона потребує. Причому важливо, щоб дитина проводила достатньо часу саме в тиші, спокої, а це ніяк не перегляд мультфільмів або ігри на планшеті. Спокійний стан допоможе відновити нервову систему, підтримувати енергію та емоційну рівновагу. Для того, щоб не забувати про відпочинок, слід скласти та дотримуватися режиму дня.
Крок 2. Ментальне здоров'я батьків.
Як не крути, а діти завжди дивляться на приклад батьків. Тому найкраще, що ми можемо зробити - це піклуватися про власне ментальне здоров'я. Напевно, всім знайома фраза: щасливі батьки - щасливі діти. І це дійсно так. Найбільша помилка батьків, це забути про себе та сконцентруватися на дітях. Такий підхід однозначно приведе до вигоряння. Дуже важливо не забувати про свої потреби, приділяти час власним планам, мріям та хобі, реалізовувати себе. Тоді разом з вами буде щаслива вся ваша родина.
Крок 3. Підтримка дитини.
Ми не можемо захистити дитину від усього на світі. У школі чи на майданчику, дитина буде стикатися з несправедливістю та іншими проявами дорослого життя. Важливо, щоб з батьками дитина відчувала себе у безпеці, а дім повинен стати для неї надійною фортецею. Умовою нормального психологічного розвитку дитини є спокійна та доброзичлива атмосфера вдома. Дитина повинна знати, що батьки завжди на її боці, і навіть у ситуаціях, коли дитина неправа, вона може звернутися до них та отримати необхідну їй підтримку.
Крок 4. Допомога спеціалістів.
Не варто нехтувати допомогою фахівців з ментального здоров'я. Адже, коли у дитини щось болить, ми звертаємось до лікаря, чи не так? Так само, якщо ми помічаємо, що є труднощі з ментальним здоров'ям дитини, необхідно звернутися до спеціалістів. Фахівець у сфері психічного здоров’я знає ефективні методи та запропонує індивідуальну програму, яка базується на результатах проведеного з вами і вашою дитиною обстеження та зможе забезпечити її повноцінний розвиток.
Крок 5. Щоденна турбота про ментальне здоров'я дитини.
Турбота про ментальне здоров'я - це щоденна праця. Це такий саме обов'язок, як і щодня нагодувати дитину. Тому ми не раз у місяць згадуємо, що потрібно поцікавитесь емоційним станом дитини, а щодня робимо маленькі кроки, які обов'язково дадуть свої плоди. Психологи радять батькам дотримуватися таких рекомендацій:
• знаходити час поспілкуватися з дитиною, цікавитися її проблемами, обговорювати їх та ні в якому разі не применшувати їх значущість; • ставитися до дитини, як до рівного, поважати її право на власну думку, пояснювати чому краще зробити так, чи інакше, не принижуючи її думки; • не порівнювати дитину з іншими, не вимагати від неї неможливого у навчанні, радіти навіть невеликим успіхам; • не принижувати дитину криком, виключити із практики всі методи психологічного насильства; • підтримувати, заохочувати дитину та подарувати їй безумовну любов.
Важливо пам'ятати, що всі ми робимо помилки, а виховання дітей чи не найскладніший іспит у нашому житті. Вам може здатися, що у вас не виходить, а інші батьки легко справляються. Це зовсім не так. І так само, як і у випадку з дитиною, не порівнюйте себе з іншими, а тільки з собою в минулому. Ментальне здоров'я дитини у ваших руках і у вас обов'язково все вийде! 🙌
ДБАЄМО ПРО МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ: ПОРАДИ БАТЬКАМ
Діти завжди потребують уваги і турботи дорослих. А особливо – в екстремальних ситуаціях. Наразі діти в Україні чують сирени під час ракетних атак, спостерігають руйнування будівель, здригаються від вибухів, стають свідками людських втрат.
Через ці події багато дітей переживають стрес. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, примхливою, плаксивою. Вона може погано спати, боятися. Батьки повинні розуміти, що при цьому їх дитина не є слабкою чи хворою. Це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.
Як батьки можуть відрегулювати тривожний стан дітей, мінімізувати наслідки стресу?
Діти орієнтуються на реакцію батьків і на їх пояснення того, що відбувається. Тому дорослі мають самі бути спокійними в очах дитини і забезпечити почуття безпеки в той спосіб та тією мірою, які є можливими на цю мить:
Кожного разу, коли родина перебуває в хоча б умовній безпеці, говоріть: «ми в безпеці», «я з тобою». Забезпечуйте дитині почуття близькості та підтримки: ди¬тина має знати, що близькі люди поруч, і вони її люблять, дитина має відчути опору.
Перша опора – це дотик. Обійміть дитину, притисніть до себе. Якщо дитина в стресі (свідчити про це можуть холодні руки), – розітріть дитині руки або запропонуйте їй самій потерти долоні одну об другу, поки вони не стануть гарячими. Справа в тому, що в критичній для життя ситуації кров приливає до дихальної системи, серця та мозку. А якщо повернути її до кінцівок, психіка отримує сигнал про те, що небезпека відступила.
Друга опора – ваш погляд. Перебувайте на рівні очей дитини, зігрійте її своїм поглядом.
Третя – ваш голос. Скажіть, що боятися – нормально в такій ситуації, але ви поряд і все зробите, щоб захистити її. Дитина повинна відчути себе в безпеці. Попросіть дитину міцно стиснути вашу руку. А тоді скажіть: «У тобі стільки сили, яка допоможе впоратися із будь-яким страхом». Якомога частіше говоріть дитині «я тебе люблю».
Вислуховувайте дитину, коли вона хоче поговорити, бутьте уважними до її запитань і давайте чесні відповіді, враховуючи вік дитини.
Дозволяйте дитині висловлювати емоції та почуття (не можна говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» – навпаки, важливо дати змогу максимально висловитися та виявити емоції). Інколи дітям важливо розповісти й довірити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують порад і тим більше оцінок.
Пояснюйте дитині, що сталося, давайте правдиву інформацію доступними для її віку словами. Дітям важливо розуміти ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.
Використовуйте методи арттерапії: малюйте, створюйте в будь-який інший творчий спосіб «безпечний простір».
Повертайте в щоденну рутину звичні заняття та дії, які дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію, наприклад прості домашні доручення: полити квіти, витерти пил, погодувати домашніх улюбленців.
Залучайте дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нагадуйте дітям потягуватися, пропонуйте ігри, в яких вони можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з батьками. Навіть в умовах обмеженого простору можна по черзі стискати руки в кулаках або підіймати і опускати стопи, із зусиллям притискаючи їх до підлоги. Дитині можна пострибати – на ліжку, на батуті, на фітболі.
Подбайте про те, щоб діти не забували про свої тілесні потреби: пили воду, ходили в туалет, достатньо їли, були вдягнені відповідно до навколишньої температури.
Відновіть режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухову активність, режим сну тощо). Це надає дітям почуття захищеності, ресурс і надію на повернення до звичайного, мирного життя.
Під час надзвичайної ситуації та війни критично важливо, аби нервова система встигала відновлюватися. Для цього потрібний повноцінний сон. Багато спеціалістів рекомендують дітям віком від 6 до 13 років спати від 8-ми до 12-ти годин, а підліткам – від 7-ми до 11-ти. У багатьох дітей є складнощі із засинанням – у цьому разі можна заспівати колискову, зробити масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повертають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не дивитися мультфільми та фільми за годину до сну.
Залучайте дитину до спілкування з однолітками, діяльності в громаді, доступної для її віку тощо.
При проявах агресії важливо формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – неприпустимо. Можна говорити так: злитися – можна і нормально, завдавати шкоди собі та іншим – ні. Не менш важливо давати змогу вивільнити агресію (за допомогою певних ігор).
В разі потреби звертайтеся по фахову психологічну/психотерапевтичну допомогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо.
Онлайн-платформа «Розкажи мені» надає безкоштовну психологічну допомогу. Анкета для заявки за посиланням: tellme.com.ua
Гаряча лінія безоплатної психологічної допомоги від Національної психологічної асоціації (Аудіо- та відеоконсультації. Спеціалісти лінії надають кризові й інші типи консультацій, у разі необхідності скеровують до інших спеціалістів): 0 800 100 102 (щодня з 10:00 до 20:00) npa-ua.org
Благодійний фонд «Голоси дітей» (Психологічна підтримка батьків та дітей під час війни: https://voices.org.ua/
Безкоштовна телефонна лінія психологічної підтримки для дітей та батьків:
0 800 210 106 (працює з 9:00 до 20:00)
Як батькам поводитися з дитиною, яка нещодавно отримала інвалідність, щоб допомогти їй пережити травму?
Набута інвалідність дитини може викликати у батьків біль, сум, розпач, розгубленість, злість, заперечення. І це точно не та новина, якою хочеться ділитися і обговорювати… Проте є принципи, яких важливо дотримуватися.
Не робіть із того, що відбулося, таємницю (табу для обговорення), яка підвищуватиме тривожність дитини через невідомість. Діти насамперед потребують дорослого, якому вони довіряють, який їх вислухає, відповість на запитання, сприйме їхні почуття та просто буде поруч. Пам’ятайте, що для дитини завжди краще отримати інформацію від близького безпечного дорослого.
Виберіть доречну нагоду для розмови (спокійна атмосфера, відсутність багатьох малознайомих людей, дитина готова ставити запитання, виникла пауза, яка потребує вашої реакції тощо).
Говоріть простими реченнями, чітко, без надмірного спрощення та драматизації. Варто описати, де дитина може відчувати труднощі в житті внаслідок набутої інвалідності (труднощі з зором, з пересуванням тощо), а наприкінці варто виділити речі, які допоможуть дитині продовжувати жити далі («ти зможеш користуватися допоміжним обладнанням для руху»; «зможеш використовувати голосовий набір / мову Брайля/ аудіокниги» тощо). Якщо дитина має інтелектуальні порушення, вона може потребувати більше часу для усвідомлення того, що відбулося, можливо, простішої мови та частих повторень, наочних матеріалів (картинок, фотографій).
Надайте дитині можливість поставити запитання. Якщо ви не знаєте, що відповісти, чесно скажіть: «Я не знаю». Зрештою, не завжди в житті є відповіді на всі питання. Часто дорослі більше бояться розмови з дитиною про інвалідність, аніж сама дитина.
Намагайтеся почути, що бентежить дитину (і це можуть бути зовсім не ті речі, які турбують вас). Дайте можливість дитині бути почутою: якщо вона розповідає про хвилювання чи демонструє його — не говоріть їй заспокійливих фраз на кшталт «Та не хвилюйся, все буде добре!» тощо Краще відобразити, назвати її емоції: «Я бачу, що тобі боязко, ти хвилюєшся».
Дійте і говоріть спокійно, оскільки ваш спокій (як і ваша тривога) природно передаються дітям через тон голосу, міміку, рухи тіла.
По можливості уникайте обговорення біля дітей тривожних подій, перегляду новин, які повертатимуть їх до пережитої травми. Старайтеся по можливості дотримуватися звичного розпорядку дня, який буде для дитини якорем «нормального життя»: лягайте спати, прокидайтеся, їжте, гуляйте, читайте книги робіть уроки тощо у заведений час; якщо у вас були сімейні традиції, правила, ритуали – дотримуйтесь їх.
Допоможіть дітям радіти життю. Створіть умови для занять та ігор з іншими дітьми — це відво лікатиме їх та занурить у відчуття «нормального життя».
При спілкуванні з іншими людьми оточуючі, як дитина, природньо спостерігають, «зчитують ваше ставлення до цієї ситуації. Тому старайтесь демонструвати оточенню та дитині свій спокій та прийняття факту «інвалідності», не робіть із цього «драму» та таємницю, акцентуйте на можливостях, а не на травмах дитини.
Зазвичай через місяць-другий після травми більшість дітей за умови турботливого ставлення до них загалом дають собі раду з психоемоційними викликами. Проте варто знати тривожні ознаки, які вимагають негайного звернення за допомогою до свого сімейного лікаря або до фахівця з психічного здоров’я:
→ якщо ваша дитина починає чути голоси,
→ бачити речі, яких немає,
→ стала надмірно стурбованою,
→ демонструє виражені істерики,
→ завдає шкоди собі чи іншим (наприклад, б’ється головою, кулаками чи ногами).
Визнайте потребу дитини в допомозі та зверніться до фахівців. Зробіть це заради своєї дитини та себе.
Домашні завдання для школярів – це питання, навколо якого постійно точаться розмови. Думки дослідників розділилися: деякі виступають за домашні завдання, інші – проти. Домашні завдання мають на меті закріплення матеріалу, який подається на шкільному занятті. Це не єдина їх мета, але одна з головних. Ще одне спірне питання: «Чи потрібно допомагати дитині з виконанням домашнього завдання?». Тут також немає єдиної спільної думки. Деякі батьки виконують домашні завдання разом з дітьми, або навіть замість них. Інші ж залишають цю справу повністю під відповідальність дитини.
Домашні завдання, як одна з форм опрацювання матеріалу, має свої функції:
Закріплення (в класі вчитель пояснює учням нову тему, а до дому завдає вправи, які допомагають закріпити матеріал. Самостійне опрацювання допомагає краще зрозуміти тему);
Вирівнювання знань (необхідно учням, що пропустили заняття через хворобу або були недостатньо уважними на шкільному занятті). Виконання домашнього завдання допомагає надолужити та заповнити прогалини;
Пізнання (під час виконання завдань дитина має зацікавитися предметом та його подальшим вивченням. Це прекрасний ґрунт для заглиблення в предмет);
Вміння розподіляти свій час (дитина вчиться ефективно розподіляти свій час та може планувати час для навчання та відпочинку).
Плюси та мінуси домашніх завдань
Домашні завдання мають як плюси, так і мінуси.
Плюси домашніх завдань:
Можливість закріпити тему, яку вчитель розповідав на занятті. Якщо дитина тренується вдома, то досягає більших результатів. Якщо були незрозумілі моменти, то це шанс поринути в тему більш ґрунтовно;
При виконанні домашньої роботи в дитини виробляються такі важливі навички як: самостійність та наполегливість. Дитина вчиться самостійно знаходити рішення поставлених завдань;
Вміння керувати часом. Дитина вчиться організовувати свій час для виконання завдань на домашнє опрацювання.
В домашніх завданнях можна знайти й деякі мінуси:
Менше вільного часу на прогулянки, хобі, спілкування з однолітками;
Скандали з батьками, якщо дитина не хоче виконувати завдання, а батьки цього вимагають;
Психологічне навантаження при надмірній кількості домашніх завдань.
З одного боку домашні завдання корисні для подальшого розвитку дитини і розуміння нею тих чи інших предметів. Дитина вчиться самостійно виконувати невелику частину роботи та опрацьовувати поданий матеріал. При повторенні пройденого в класі матеріалу, він краще засвоюється та запам’ятовується. З іншого боку діти можуть потребувати постійної допомоги батьків, якщо не мають навички самостійного виконання домашньої роботи. Батьки не завжди мають достатньо вільного часу та терпіння для того, щоб пояснити тему дитині. На цьому фоні можуть виникати скандали та напруження всередині родини, а також емоційна нестабільність дитини. Необхідно знаходити баланс для того, щоб виконання домашнього завдання приносило користь та не викликало дискомфорту.
Щоденні походи в школу, так як і щоденні виконання домашніх завдань можуть викликати неабиякий стрес у дитини. Батькам потрібно розуміти це та не тиснути на дитину. Необхідно спланувати час навчання та відпочинку так, щоб дитина не перевтомлювалася та мала достатньо енергії на опрацювання шкільних завдань. За відсутності електроенергії - час можна використати для спільного, або самостійного виконання домашньої роботи в ігровій формі.
Дитина має розуміти, що навчання в школі та виконання домашніх завдань – це тільки її відповідальність. Батьки лише можуть допомогти, якщо дитина сама про це попросить. Вони також можуть контролювати виконання завдань, але це має бути не жорсткий контроль, а більше лагідний супровід.
Розвиток самостійності, відповідальності та успішності
Дитина, якій батьки постійно допомагають робити домашні завдання, втрачає можливість розвинути такі важливі якості як: самостійність, відповідальність, успішність. Вона вчиться залежати від інших та виконувати вказівки. Самостійне ж виконання завдань виховує всі ці якості в дитині. Вона навчається самостійності приймати рішення та брати на себе відповідальність за них.
Важливо пам’ятати про баланс у будь-якій справі. Це стосується і шкільного навчання. В першу чергу важливо знаходити час на спілкування з дитиною. Розуміти її потреби та розпитувати про її справи. Домашні завдання – це лише один аспект з життя дитини. Справа батьків навчити дитину виконувати їх самостійно та планувати при цьому свій час. Домашні завдання виконані самостійно допоможуть розвитку дитини та її навичок.
Як допомогти дитині пережити сумні емоції: 8 порад батькам
Дослідження показують, що дорослі недооцінюють, як часто діти переживають тривогу і сум – багато дітей можуть перебувати у такому стані тривалий час, і це є ознакою хронічного стресу. Проте самі по собі ці переживання не є однозначно шкідливими – питання у дозі. Дітям насправді необхідно пізнавати життя у всіх його проявах, в тому числі переживати сум і плакати – так вони зможуть навчитись розуміти і приймати реальність. Важлива тут присутність і турбота близької людини, яка також дозволяє собі сумувати, плакати і хвилюватися, але знає, як впоратися з цими неприємними переживаннями.
Я багато працюю з дітьми і підлітками. Дуже сумно зустрічатися з дитячою неможливістю дозволити собі сумувати. І у компетенції батьків допомогти сформувати здорове ставлення до печалі і сліз. Щоб дитина могла прийти в обійми близької людини поплакати, а не сидіти в кутку кімнати з клубком у горлі. Але, повторюсь, навчити дитину сумувати може той, хто сам вміє це робити.
Щодня зустрічаюся з тим, що і діти, і дорослі не вміють сумувати, плакати, просто не дозволяють собі цього. Я маю на увазі такий сум, котрий очищає, освітлює душу та приносить можливість радіти і бути щасливим.
Діти вважають (це вже сформована установка), що плакати соромно, непристойно, некрасиво, незручно. Вони вчаться стримувати сльози, приховувати біль, плакати так, щоб ніхто не бачив. Є упередження, що сльози можуть завдати шкоди близьким, тому їх не можна показувати. Часто діти не довіряють свій біль і сум дорослому, тому що мали неприємний досвід критики та засудження з його боку.
Як такі діти плачуть? Перестають дихати, завмирають, здригаються, задихаються від клубка в горлі, закривають обличчя руками, тікають туди, де їх ніхто не бачить.
Чим шкідлива заборона на переживання печалі?
Дитина «тримає» напругу від не прожитої емоції, на це іде багато сил, тому їй важко включатися в інші життєві процеси - направляти свою увагу, брати участь в різних видах діяльності, відчувати радість, бажати і рухатися до поставленої мети. Виникає багато втоми, перенапруження, можуть з'явитися нав'язливі рухи, тривожність і інші неприємні феномени.
Що важливо пам’ятати дорослим:
1. Смуток (печаль) - таке ж важливе, «хороше» почуття, як і радість, цікавість, ніжність і ін. Так - його важко і болісно переживати. Але від цього воно не стає марним або «поганим».
2. Плакати корисно, в цьому процесі дитина знімає напругу в якийсь болючій темі, переживає її, і може отримати допомогу і підтримку. Після «якісного» проживання печалі діти відчувають полегшення, бажання активно включатися в життєві процеси, радіти.
3. Коли дитина плаче, батькам важливо відчувати, крім тривоги і хвилювання, ще й радість від того, що цей процес звільнення від печалі відбувається. Страждання, печаль - корисні процеси, адже саме через них дитина приймає те, що прийняти складно (правила, реальність, неможливість мати те, що хочеться, і т.д.).
4. Плакати важливо і корисно комусь, а не на самоті.
5. Коли дитина проявляє печаль, плаче, дорослому важливо мовчати (обіймаючи і погладжуючи, якщо дозволить дитина)! Питання, розмови відволікають від важливого процесу, зупиняють і не дають завершити вилив суму.
6. Добре, коли дорослий називає почуття дитини і той стан, який спостерігає (біль, образу ...) у дитини. Слова підтримки - «Я поруч», «Я з тобою». Важливо звертати увагу дитини на дихання: «Ти можеш плакати, тільки дихай». Підтримувати процес «видихання» смутку.
7. Печаль, як і будь-яке інше почуття, має завершення. Печаль не є небезпечною. Батькам важливо проявляти терпіння в тому, щоб дозволити дитині досумувати до кінця, до останньої сльозинки.
8. Після того, як дитина відсумувала, можна запитати, чи хоче вона щось обговорити? Чи важливо їй про щось розказати. Краще слухати дитину, співчувати і співпереживати.
Не корисно:
Давати поради, читати нотації, звинувачувати дитину - ці реакції батьків викликають роздратування, образу, розчарування і нову хвилю смутку дитини. Наступного разу вона може не довірити вам свій біль, щоб уникнути неприємних переживань.
Якщо батькам самим важко дозволити собі засмучуватися і плакати, вони можуть оволодіти цією культурою самі або разом з психологом. Результати сприятливо позначаться на здоров'ї і щасті і дітей і батьків. Сумувати важко і болісно, але потім більше можливості бути відкритим, радісним , щасливим та включеним у життя!
Як допомогти дитині пережити втрату близької людини
ВАЖЛИВО ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, ЩО СТАЛОСЯ
Коли сталася втрата, насамперед важливо повідомити дитину. Найкраще, коли це зробить хтось із найближчих дитині рідних. Важливо зробити це в місці, де і ви, і дитина маєте можливість побути наодинці. Адже, звісно, це повідомлення може викликати смуток і сльози, тому важливо побути з цим разом, надати необхідну підтримку. Важливо використовувати прості слова і пояснення, які зрозумілі дитині відповідно до її віку. Для дітей дошкільного віку поняття смерті може бути невідомим і тому важливо пояснити їм загалом, що таке смерть, що відбувається, коли людина помирає. У дітей може виникнути багато запитань щодо цього, які вони можуть поставити як одразу, так і згодом. Важливо бути відкритим до цих запитань (навіть, якщо ми не завжди маємо відповіді на них) і говорити з дитиною на тему смерті і втрати.
Звісно, це дуже непроста тема для розмов, але так важливо, щоби діти не залишались з цією темою наодинці, могли мати нашу підтримку і присутність.
ЗАЛУЧИТИ ДИТИНУ В ПЕРЕЖИВАННЯ ВТРАТИ РОДИНОЮ
Кожна родина пов’язана з певною культурою, духовною традицією, у яких є усталені ритуали, що допомагають переживати втрати: ритуал похорону, поминання, молитви за померлих та інше. Ці ритуали та духовні практики – важлива складова процесу переживання втрати. Звісно, ступінь залучення дитини до цих ритуалів може бути різним залежно від віку дитини та обставин. Наприклад, дитина може не бути на самому похороні, якщо є багато людей, багато сліз і з огляду на її вік їй буде важко бути з цими сильними почуттями близьких їй осіб. Але у таких випадках дитині можна запропонувати прийти попрощатися з тілом померлої особи в інший час, коли нема багато людей і присутні рідні можуть підтримати дитину. Якщо дитина погоджується і хоче це зробити, то їй важливо пояснити наперед, як це буде, що вона побачить. Цей досвід прощання може бути дуже цінним для дитини. Утім, звісно, якщо дитина боїться і не бажає цього робити, її не можна силувати, і вона може тоді бути залучена по-іншому – відвідини цвинтаря, участь у поминанні, спільній молитві тощо.
РОЗДІЛИТИ БІЛЬ ВТРАТИ
Біль втрати – нелегкий, тому так важливо, що дитина може розділити його з рідними, може мати їхню підтримку і присутність. Дуже важливо бути поруч, бути підтримкою. Коли ми бачимо, що дитина сумує, слова можуть бути не такими важливими, та й не так легко знайти слова розради – втім, усе скажуть обійми, лагідний дотик, зустріч поглядів… Інколи нам, дорослим, хочеться якнайшвидше вивести дитину зі стану смутку. І ми намагаємося перемкнути увагу на щось інше, змінити тему розмови, знайти щось «позитивне». Утім переважно, це не те, що потребує дитина в той момент, і не те, що допоможе їй пережити втрату. Біль не стане меншим від того, що будемо його уникати, смуток не зникне від спроб його «заморозити». Коли дитина відчуває смуток, то важливо прийняти цей смуток, дозволити йому бути. Бо смуток – це вияв любові до тих, кого уже фізично нема з нами. Цей смуток є природним і з ним важливо навчитися жити. Цей смуток важливо огорнути любов’ю та відчуттям підтримки. Розділений біль легшає, у розділеному болю є відчуття любові… І нам важливо відкрити дітям цю силу любові, яка дозволяє тим, кого ми любимо, завжди жити в нашому серці…
ПАМ’ЯТАТИ ПРО ПОТРЕБИ ДИТИНИ
Дітям важливо відчувати, що, попри переживання втрати в родині, вони є у безпеці, дорослі потурбуються про них, про важливі складові їхнього життя. Тому так важливо допомогти дітям повернутися, наскільки можливо, до звичного ритму щоденного життя, відновити у відповідний момент навчання, заняття спортом, гуртки, спілкування з друзями – і мати нашу підтримку у цьому. Коли діти переживають втрату, вони можуть в один момент сумувати, в інший – радіти тим, що є гарне і веселе в житті. Нам важливо дозволяти їм мати ці різні почуття і продовжувати свої улюблені активності. І, звісно, головна потреба дітей – відчувати нашу любов, яка власне і дає їм відчуття безпеки. Це може бути складно дати дітям емоційне тепло, коли ми переживаємо багато сильних почуттів, пов’язаних із втратою – а діти чутливі і вони відчувають нас. Тож у таких ситуаціях нам важливо пояснити дітям, щоби вони не переживали за нас і за майбутнє, що зараз ми сумуємо, тому не можемо радісно бавитися, але за якийсь час ми знову зможемо робити те, що ми любили робити разом, так, як ми це робили раніше… Водночас важливо мати в кожному дні ті заняття, де ми разом, де дитина відчуває нашу присутність і любов (напр., читати разом у ліжку казку; дивитися разом, обійнявшись, фотоальбом тощо).
ДОПОМОГТИ ДИТИНІ БЕРЕГТИ СПОГАДИ
Після смерті наш стосунок із померлою особою не закінчується, він живе і розвивається у нашій пам’яті, у нашій душі. Тож нам важливо допомогти дітям берегти спогади та мати цей стосунок. Помічними можуть бути різні активності – разом дивитися фото та відео, згадувати і розповідати різні історії, малювати спогади тощо. Багатьом дітям може бути корисним створити разом з рідними «книгу спогадів», куди можна вклеїти фото, записати історії, додати малюнки, записати слова, які ми хочемо сказати. Звісно, у кожному стосунку, особливо коли втрата була раптовою, може залишитися щось недоказане, незакінчене, болісне. Тоді ми можемо допомогти дітям навзаєм вибачити і попросити пробачення, якщо є щось, що потребує вибачення. Висловити ці важливі слова прощення, любові, вдячності… Відвідини цвинтаря, час молитви, час, коли разом згадуємо – це чудові моменти, коли ці слова можна сказати. Інколи діти потребують для цього теж ритуальної, символічної дії, наприклад, покласти цю записку зі словами у кульку напомповану гелієм і відпустити в небо…
ДОПОМОГТИ АДАПТУВАТИСЯ ДО ЗМІН У ЖИТТІ
Коли помирає близька дитині особа, в житті багато чого змінюється. І ніхто ніколи не зможе замінити дитині померлих рідних, але, з іншого боку, важливо потурбуватися, щоб ті ролі і завдання, які виконувала померла особа у житті дитини, виконували інші люди. Бо дитині далі потрібно, щоби хтось допомагав їй робити уроки, хтось водив на заняття з танців, лагодив велосипед і відвідував батьківські збори. Тому дуже важливо залучити рідних, друзів, учителів, щоби потурбуватися про усі ці важливі складові життя дитини та дати їй відчуття підтримки й допомоги у подоланні тих викликів і труднощів у житті, які виникли після смерті близької особи. Це дає дитині можливість відкрити теж добро людей, силу взаємної підтримки, силу спільноти… І звісно, у чомусь і подорослішати, бо, можливо, якісь речі дитина зможе робити самостійно і, можливо, у чомусь й бути підтримкою іншим членам родини.
ЗАЛУЧЕННЯ ПІДТРИМКИ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ДИТИНИ
Коли дитина переживає втрату, важливо повідомити навчальний заклад, друзів дитини, інші середовища її життя (гуртки, спортивні секції тощо), щоби її могли підтримати друзі, вчителі, наставники. Дитині може бути цінним після перших днів переживання втрати почути слова підтримки, мати можливість розповісти про ту близьку особу, яку вона втратила. Це теж важливий досвід для інших дітей, для усього класу – вчитися бути підтримкою одне одному у складні моменти життя. Звісно, головною є роль педагогів, щоби створити можливість для цього і теж дати змогу іншим дітям говорити про свій досвід втрат – бо їх може виявитися чимало – і у цьому діти можуть бути джерелом взаємної підтримки. Втрати і зміни – неминуча складова життя, і в житті дітей їх чимало – і втрати близьких осіб, і домашніх улюбленців, і місць, де ми жили (при переселенні), і зміни в родині при розлученні та багато інших. Тож так важливо, щоб у школі діти мали можливість здобувати не лише академічні знання, а й життєву мудрість, як бути підтримкою одне одному, як переживати втрати, як приймати зміни та долати виклики.
ДУМАТИ РАЗОМ ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ
Втрати змушують нас усвідомлювати таємницю і цінність людського життя, задумуватися над найголовнішим: який сенс нашого життя, що є у ньому найважливішими цінностями. Тож дуже важливо, що ми можемо говорити про це разом із дітьми, що посеред цього непростого, сумного досвіду ми теж можемо задумуватися над призначенням власного життя – і це важливо як для нас дорослих, так і для дітей.
Згадувати життя рідних, віднаходити спогади, які в нас залишилися – допомагають нам теж глибше зрозуміти, що не стирається часом – і у певний спосіб надихає жити теж так, щоби залишати по собі добрі сліди.
ТУРБОТА ПРО СЕБЕ
Нам важливо пам’ятати, що в часі переживання втрати ми теж потребуємо простору, підтримки, доброти. Нам теж потрібні поруч близькі люди, з якими ми можемо розділити смуток, згадувати, думати про найголовніше. І потрібна підтримка в адаптації до змін, у подоланні викликів. Ми теж потребуємо ресурсів і відновлення. Тож так важливо, як заради нас самих, так і заради можливості, бути підтримкою нашим дітям, щоби ми пам’ятали про важливість турботи про себе. І щоби при потребі ми теж користали з фахової допомоги. Щоби бути добрими батьками нашим дітям, ми потребуємо вміння турбуватися про себе.
ЗАЛУЧЕННЯ ФАХОВОЇ ДОПОМОГИ
В окремих випадках досвід переживання втрати може бути особливо складним, болісним і може бути недостатньо ресурсів підтримки, щоби впоратися з цим досвідом. Якщо ви бачите, що цей досвід є особливо складним для вас і для дитини з огляду на обставини смерті та життєву ситуацію, якщо ви бачите, що, попри час, дитина має стійкий емоційний дистрес, є значні порушення поведінки, функціонування дитини в основних сферах життя – важливо вчасно звернутися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу. Один із найважливіших уроків досвіду втрати – це досвід сили любові, яка сильніша за смерть, яка дозволяє тим, кого ми любимо, жити у пам’яті нашого серця і бути далі частиною нас і частиною нашого життя… З цією любов’ю та із взаємною підтримкою ми віримо, попри усі виклики, ми можемо творити разом змістовне, гарне життя. Життя триває… Ми переживаємо втрати, адаптовуємось до змін, творимо далі життя. Кожний досвід, попри те, що він може бути дуже сумним і болісним, є важливою частиною нашого життя, того, ким ми стаємо, які дороги вибираємо. Тому так важливо, щоб, стикаючись із непростим досвідом втрати діти мали поруч мудрих дорослих, які допоможуть їм пройти це випробування.
Один із найважливіших уроків досвіду втрати – це досвід сили любові, яка сильніша за смерть, яка дозволяє тим, кого ми любимо, жити у пам’яті нашого серця і бути далі частиною нас і частиною нашого життя… З цією любов’ю та із взаємною підтримкою ми віримо, попри усі виклики, ми можемо творити разом змістовне, гарне життя.
👍 *Будьте прикладом власним дітям у спілкуванні з дітьми з інвалідністю*.
Поясність, що всі люди різні, але є речі та інтереси, які їх об'єднують.
Наприклад: «Цей хлопчик не може ходити, але він так само любить комп'ютерні ігри, як і ти».
*Використовуйте мультики або відеоролики*,
щоб розповісти про людей з інвалідністю чи особливими освітніми потребами.
Діти й дорослі з інвалідністю роблять *титанічні зусилля*, щоб бути разом з нами в одному просторі, суспільстві.
Варто розуміти, має що це має бути рух назустріч.
@Анна Хворова, експертка проєкту СПІЛЬНО від ЮНІСЕФ
Продовжуємо навчати дітей розпізнавати вибухонебезпечні предмети! ⚠️
🧸Виберіть час, коли дитина не зайнята.
📚Скажіть, що зараз ви вивчаєте щось нове і дуже важливе, і попросіть допомогти вам запам’ятати цю інформацію.
🔺 На картинці - протипіхотна осколкова міна направленої дії. Покажіть це зображення дитині й запитайте, чи знає дитина, що це і на що воно схоже? 🤔
☝️ Послухайте варіанти та поясніть, що це «міна», вона дуже небезпечна. Хоча схожа на безпечні предмети — музичну колонку, старий телевізор на ніжках, радіоприймач, маленьку сумочку, гаманець.
❗ Розкажіть, що ця міна розміром з книжку, зеленого кольору. Вона може бути на землі чи деревах, чи навіть парканах. Наголосіть — підходити до такої міни й тим паче чіпати не можна в жодному разі. Потрібно обережно відійти назад та повідомити дорослих.
Синдром емоційного вигорання— це стан, коли людина відчуває себе емоційно і фізично виснаженою.
Як цьому запобігти:
Визнайте проблему, не лякайтеся її та не бійтеся бути «недосконалими батьками».
Важливо зрозуміти, що ви не справляєтеся і що нічого страшного в цьому немає.
Не звинувачуйте себе та інших. Подібна ситуація може статися будь з ким і будь-коли.
Більше відпочивайте та проводьте час з друзями та рідними.
Відволікайтесь, знайдіть те, що приносить вам задоволення.
Не ігноруйте якість сну.
Не женіться за досконалістю. Всі ці ідеальні матусі, за якими ви стежите в інтернеті, — лише ілюзія. У всіх є проблеми.
Ми разом
Слава Україні
1616
Поделились: 11
Нравится
Комментировать
Поделиться
Базові рекомендації для батьків щодо адаптації дітей до вимушеного переселення
легко завантажити на телефон і використовувати у випадках, коли немає зв'язку.
Перелік запропонованих ігор:
Доброго ранку
Доторкніться до різних частин тіла дитини, промовляючи: «Доброго ранку, носику, доброго ранку, щічки, доброго ранку, вушка, доброго ранку, шийко, доброго ранку, плечики…».
Ліпка
Розімніть тіло дитини, як тісто чи пластилін.
Колобок
Гра, метою якої є приготувати колобка. Спочатку «засипте» муки – пройдіться легкими рухами по всьому тілу дитини, потім «налийте» води – погладьте. «Замісіть» тісто, а потім «зробіть» колобка: дитина сидить, обійнявши себе руками, а дорослий обіймає її за спинку. Розкрийте руки – колобок «випікся».
Поцілунки: квадратний, трикутний, овальний
Цілувати лобик або щічку дитини багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила геометричну фігуру.
Якого кольору поцілунок?
Поцілуйте дитину, промовляючи: «Я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним», під час поцілунку називайте колір.
Люлечка
Сядьте за дитиною, обіймаючи її за спинку, спробуйте погойдатися, заколисуючи дитину.
Обійманці
Запропонуйте дитині обійняти вас сильніше, ніж ви її обіймаєте.
Кенгуру
Посадіть дитину так, щоб вона притулилася животиком до вашого живота, а потім міцно обійміть.
Діду-діду, де ти там, не морозь щічки/носик/животик/ніжки нам
Промовьте слова, доторкніться до своєї частини тіла. Запропонуйте дітям також називати частини свого тіла та торкатися їх. Потрібно пройтися по всьому тілу.
Килимок
Запропонуйте дитині простукати все тіло так, наче воно є килимком, який вибивають.
Орангутанг
Дитина стукає себе по грудній клітині з криком "Я-я-я-я", наче мавпа.
Дотик
Торкайтеся один одного «різними доторками» (як зайчик, змія, лисичка хвостиком тощо).
Сніговик
«Виліпіть» із тіла дитини сніговика. Попросіть малюка напружити всі м'язи, наче він змерз, а потім запропонуйте «відігрітися під сонечком» – сніговик «тане», дитина розслабляється.
Очищення
Торкайтеся тіла дитини, кажучи, що це сонечко чи вода проходить по тілу зверху донизу, змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.
Малюємо пальцями
«Малюйте» пальцем на животику, спині дитини різні букви чи прості форми, пропонуйте дитині вгадати, що це.
Будиночок
Запропонуйте дитині уявити, що вона – будиночок. «В тебе є підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах (голівка). Ти в будиночку (можна покласти руку на серце)».
Квітка чи дерево
Запитайте у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою чи деревом. Доторкніться стоп зі словами: «У тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя та міцно тримає тебе». Торкніться боків: «У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри та урагани». Торкніться голівки: «А це твоя крона – красива, ніжна, соковита, сильна. Ти – дерево життя».
Масаж із приспівкою
Робіть дитині масаж і наспівуйте цю приспівку (Переспів Мирослави Кім):
Рейки, рейки, шпали, шпали...
Їхав поїзд із Полтави.
Ось віконце відчинилося —
Горошинки покотилися.
Йшли курчата, ціпу-ціпу,
Дзьобали собі на втіху.
А за ними гусенята
Теж пощипують завзято.
Далі йшла сім'я слонів,
Тупали, аж гай шумів.
От директор-молодець
Стіл поставив і стілець
І друкує на машинці
Лист малесенькій дитинці:
«Люба доню! Рідна пташко!
Висилаю жовту чашку,
В неї сонячні бочки,
А на денці — крапочки».
Важливо пам'ятати, що зараз діти і дорослі навряд зможуть грати в ігри чи робити практики зі закритими очима, адже у стресовому стані люди намагаються контролювати всі процеси, які відбуваються навколо.
Якщо дитина в стані сильного стресу, то краще торкатися тільки тих частин тіла, що закриті одягом. Торкайтеся не поверхнево чи лоскочучи, а наче проминаючи тіло дитини.
Якщо дитина просити повторювати якусь гру багато разів – погоджуйтеся, адже саме ця гра для неї найбільш терапевтична.
Ті, хто зараз у дорозі, хто емігрує, хто покинув свої міста, потребують підтримки. А ті, хто приймає біженців та переселенців, витрачають багато сил.
Психологиня Світлана Ройз написала цей текст на своїй Facebook-сторінці для допомоги в адаптації. У ньому — важлива теорія і практика для волонтерів і для тих, хто зараз від’їжджає в інші міста та країни. Передруковуємо найважливіші тези з допису Світлани Ройз.
Як почуваються ті, хто їдуть
Ті, хто їдуть, відчувають одночасно величезну кількість почуттів, що складно витримуються — страх, горе, тривогу, сором, відчуття провини, невпевненість, безсилля, жаль, злість… І емоції можуть змінювати одна одну, затоплюючи і дорослих, і дітей. Усі ці емоції — закономірні.
Дуже важливо давати собі зараз підтримку: те, що ти відчуваєш, — природно. Дуже складно, але природно.
Можливі реакції, коли людина потрапляє в безпечне середовище
Тільки-но людина потрапляє у відносну безпеку, вона робить видих всього свого напруження, і це може проявлятися в реакції горювання, адже вона переживає справжню втрату.
Втрата — це не тільки люди. Це місця, майно, частина життя, спогади, надія, зв’язки. Горюють про втрату будинку, відчувають біль за тими, хто, можливо, залишився, переживають втрату багатьох своїх частин і ролей.
Виявлятися це може у сльозах, відчутті безсилля, вини, завмиранні.
А може — неочевидно — в агресії на тих, хто цю первинну безпеку і турботу зараз забезпечує. Хто піклується. Пам’ятаєте, як дитина, що була цілий день без мами, коли мама повертається, спрямовує на неї все тяжке, що відчувала в розлуці.
Це може бути незрозуміло, прикро, боляче волонтерам і всім, хто подає руку. Будь ласка, пам’ятайте: ця дивна невдячність і злість — на жаль, дія травми. Прояв болю. Будь ласка, не приймайте її на власний рахунок.
Будь ласка, ті, кому зараз подають руку, хто зараз приймає допомогу, не кусайте цю руку.
Ті, хто допомагає, мають піклуватися про себе
Усім, хто допомагає, важливо піклуватися про себе, щоб не вигоріти під тяжкістю страждань. Щоразу, коли ми бачимо, чуємо, співпереживаємо іншому, ми отримуємо вторинну травматизацію. Це дуже велике навантаження.
Будь ласка, намагайтеся відпочивати, не зливатися з почуттями тих, хто поруч страждає («Я тобі співчуваю, я з тобою, але я — не ти»).
Тим, хто надає допомогу, важливо пам’ятати про різницю — ми співчуємо чи ми жаліємо.
Із співчуття — ми допомагаємо людині, але не даємо їй увійти в стан жертви, не підтримуємо стан безпомічності та вседозволеності.
Із жалю — думаючи, що вона бідашечка, ми можемо інвалідизувати людину, відібрати ті сили, яких у неї і так небагато. За кожною людиною ми маємо бачити силу. Вона може хоч якоюсь своєю часткою впливати на своє життя. Безпомічність небезпечна. Що людина сама може зробити? Найменшу дію.
Якщо дитина чи дорослий поводиться негідно
Я дуже співчуваю, я бачу, як вам складно, але я не дозволяю так поводитися.
Наші правила такі…
Мені боляче і страшно, я сумую разом із вами, але я не дозволяю такої поведінки.
Вам важливо зробити це і це.
Ось у цьому я можу вам допомогти, а це вам важливо зробити. Спочатку це, потім — оце.
Динаміка процесу адаптації до нових умов
Генрі Тріандіс (Triandis H.C. Culture and Conflict) описав схему адаптації, що складається з п’яти етапів: якщо описати їх просто — добре, гірше, погано, краще, добре.
1. Добре — емоційне піднесення, ентузіазм, душевне пожвавлення, великі надії. Нарешті відчуття безпеки, підтримки та свободи.
Важливо — економити сили та ресурси. Поступово опановувати нове місце.
2. Гірше — почуття дискомфорту, взаємного нерозуміння з місцевими жителями та неприйняття ними. Культурний шок (про нього нижче). Це може призводити до розчарування і туги, збентеження. Посилюється відчуття втрати.
Важливо спостерігати за місцевими жителями, вивчати правила, етикет, традиції, мову, намагатися спілкуватися не лише із земляками, якщо є така можливість. Важливо висловлювати подяку тим, хто піклується. І включатися в допомогу.
А громаді — включати в суспільне життя, запрошувати в гості, розповідати про правила і традиції.
3. Погано — на цьому етапі може наростати туга і позначатися відсутність ресурсу. Розгубленість.
Дуже важливою є включеність у зовнішні процеси, будь-які власні дії. На цьому етапі критично важлива підтримка громади, що приймає, допомога в адаптації. Знайомства, залучення до роботи.
Важлива інвентаризація власних умінь і знань, буквально виписати: що я вмію, що я можу робити. Важливо просити про допомогу та пропонувати допомогу. І висловлювати вдячність.
4. Краще — повертається відчуття впевненості, з’являється можливість впливати на те, що відбувається. Оптимізм, повертається відчуття задоволеності.
Важливо фіксувати будь-які успіхи. І будувати плани.
5. Добре — на цьому етапі ми почуваємося стійко, у контакті зі своїми ресурсами та можливостями. Будуємо і втілюємо плани на майбутнє.
Культурний шок — термін, запропонований американським антропологом Калерво Обергом. Коли людина потрапляє в нові умови, її сенсорні, символічні, вербальні та невербальні системи не впізнають звичне, вони вимикаються. Це стан, коли я не можу зрозуміти, чого від мене хочуть, як влаштоване життя, як проконтролювати та передбачити поведінку інших — це викликає тривогу та паніку. Це відбувається доти, доки ми не дослідимо особливості, «культурний код» інших людей, не дізнаємося про їхні звички, не увійдемо в ближчий контакт. Тому дуже важливо, тільки-но з’являються сили, входити в контакт.
Важливо дізнаватися про місце, людей, культуру, вчити мову, цікавитися історією. Поважати те місце, куди приїхав. Залишаючись у контакті зі своєю культурою та ідентичністю.
Важливо купити, взяти із собою, підготувати книжки українською мовою, можливо, зробити добірку казок та пісень. Це те, що допоможе створити місток між внутрішньою та зовнішньою реальністю, дати відчуття опори на корені. А ще в дорозі читати про місто, країну, в яку їдемо. Ходити на екскурсії.
Що важливо для волонтерів, тих, хто приймає, і тих, хто переїжджає
Фізична безпека, те, що визначає життєвість — дітям і дорослим важливо знати, де вони будуть жити, що і де їстимуть, де туалет, де вони спатимуть, де можна гуляти (це буквально екскурсія новою місцевістю, новою будівлею, всіма приміщеннями), які ресурси в доступі. На першому етапі особистих ресурсів замало.
Правила — що можна, що не можна, куди можна, куди не можна. Які традиції підтримуються, який режим.
Що можу робити сам. Пропонувати дії — як людина може потурбуватися про себе: приготувати їжу, прибрати, допомогти волонтерам, допомогти тим, хто поруч. Будь-які дії за межею безпорадності повертають силу.
Допомогти вибудувати комунікацію — знайомитися та знайомити, залучати до «життя громади», розповідати та пропонувати брати участь в існуючих традиціях, створювати спільні ритуали, давати доручення та підтримувати успіх у них. Розповідати про культуру, допомогти у вивченні мови. Просити розповісти про культуру свого народу (щоб зберігався контакт зі своєю культурою та ідентифікацією).
Підтримка психологічна — ведеться паралельно (для дітей тут потрібні фарби, фломастери, олівці, крейда, пластилін, те, з чого можна робити будиночки, маленькі іграшки, папір різнокольоровий, подушки, тканини).
Що важливо дітям?
Розклад дня.
Підтримка рутин і правил, вивчення нових правил.
Якщо є можливість, варто купити дітям книжки українською.
Допомогти встановити контакти з тим, хто поруч, та з тим, хто залишився.
Слухати, відповідати на запитання, бути готовим до того, що питання повторюватимуться, що дитина звинувачуватиме батьків у тому, що сталося. Можуть бути будь-які емоційні відігрування.
Дати можливість відчути, що в дітей зараз є своє, про що вони можуть сказати «мій, моя».
Робити нові фото в телефоні, дивитися старі, бавитися та гратися.
Психологічний супровід.
Якщо тих, хто поїхав в інше місто, іншу країну, може переслідувати синдром того, хто вижив (почуття провини за те, що перебуває в більш сприятливих умовах), важливо пам’ятати, що найголовніше — життя. Кожен із нас на своєму місці. Завжди. На своєму фронті. І його життя та життя дітей — абсолютна цінність.
Кожна думка про Україну, слово підтримки, кожне добре слово, яке завдяки вашій поведінці, вашим реакціям, вашим діям скажуть про Україну та українців — гідних, вдячних, сильних, ціннісних — це внесок у нашу Країну. І ваші сили будуть скоро дуже потрібні.
Книжка заспокоює: що почитати дитині, поки триває війна
Поки Україна мужньо відбиває атаки російської армії, найбільше страждають діти. Якщо ви в укриттях, бомбосховищах чи в евакуації, психологи радять читати дітям книжки. Книжки заспокоюють, заколисують, знижують тривожність. Видавництво Ранок, Видавництво Старого Лева, Bookchef, Братське, Рідна мова, Богдан, Крокус, Гамазин виклали у вільний доступ дитячі книжки для читання, щоб підтримати дітей у найскладніші часи. Ми зібрали їх для вас.
«Читайте повільно, розмірено, заохочуйте колективні читання у групах, залучайте голоси дорослих різного віку та старших дітей», — радять експерти з читання Barabooka.
*** Ангелику мій, охоронцю мій! Завжди біля мене стій. Рано, ввечір, вдень, вночі будь мені до помочі: свічечкою присвіти, а крилами захистaи.
Народне
*** Дорогий Боже, на добраніч! Дякуємо за сьогодні. Бережи нашу нічку і наш сон, будь ласка. Нехай мама з татом, і сестричка з братиком, і дідусь із бабусею, і я спимо міцно й спокійно, і наберемося багато сил, щоби завтра радіти. Амінь.
Коли закінчиться війна? Що буде з нашою домівкою? Коли ми повернемося додому? Діти ставлять батькам складні питання, на які дорослі часто не мають відповіді. Ми попросили Олександру Чиркову, дитячого і підліткового психолога, запропонувати варіанти відповідей. Ці слова здатні підтримати силу духу дітей і дорослих.
Коли закінчиться війна?
І дорослим, і дітям складно не знати точної дати закінчення війни. Проте дещо нам точно відомо, і саме про це ми можемо поговорити з дітьми.
Варіант відповіді
Війна безумовно закінчиться. Поки що складно сказати, коли саме. Зараз наша величезна сильна армія трощить ворога та перемагає його. Дуже важливо вигнати його повністю за кордони нашої країни, нам потрібна повна перемога.
Спеціальні групи оборони територій (тероборона) охороняють кожен район, щоб був порядок і щоб вороги не змогли проникнути непоміченими.
Волонтерів дуже багато, усі працюють на перемогу. Весь світ підтримує нас, посилає нам гарну потужну зброю, ліки, продукти.
Крім того, багато компаній закрилися і не працюють у Росії, щоб вплинути на її громадян. Закрилися: Плейстейшн, TikTok, МакДональдз та багато інших.
Наше завдання в цей час — вижити та зберегти любов у серці та розум у голові. Ми всі будемо дуже потрібні відразу після перемоги, а наразі ми потрібні одне одному. Це те, на що ми можемо вплинути своїми власними маленькими кроками.
Маленькі кроки для кожного
1. Піклуватися про гарний фізичний стан та самопочуття:
повноцінно харчуватися;
дихати повітрям;
по можливості рухатися;
не мовчати, якщо щось болить, повідомляти дорослим про це, не терпіти до останнього — це важливо;
пити воду;
обіймати та обійматися.
2. Піклуватися про стан душі:
спілкуватися, жартувати;
радіти маленьким речам у житті та нашим перемогам;
сміятися, якщо смішно;
плакати, коли гірко.
Так працює наша психіка — їй потрібні і сміх, і сльози, і обійми для здоров’я. Не соромтеся показувати одне одному меми, розказувати смішні історії, ділитися тим, про що сумуєте. Це і є те, що робить нас людьми, і цього в нас нікому не відібрати.
Із зовнішнім ворогом — армією Росії — ведуть боротьбу наші воїни. Із внутрішнім ворогом — безсиллям, безпорадністю, горем — ми можемо боротися, спілкуючись та підтримуючи одне одного.
Що буде з нашим домом?
Варіант відповіді
Ми всі віримо в те, що наш будинок уціліє. Ми попросили друзів, які залишилися, щоб вони приглядали за нашим будинком/помешканням. Вони будуть постійно перевіряти, чи все добре з ним, та повідомляти нам.
Якщо вже так трапиться, що наш будинок прийме на себе удар і захистить собою (як капітан Америка захищає своїм щитом) людей, значить ми побудуємо новий дім відразу після закінчення війни. Ми маємо для цього все необхідне.
Тут доречна розмова про те, що таке дім. Наприклад, дім — це знайомі речі. Отже, потрібен час, щоб познайомитися з речами навколо тут.
Дім — це аромат млинців зранку. Отже, варто спробувати зробити їх за можливості.
Дім — це погратись із сестрою та мамою. Отже, варто погратись саме зараз.
Відчуття дому — воно всередині, коли поруч гарні люди і коли безпечно, коли можна погратись.
Тут доречно запитати дитину: за чим ти сумуєш найбільше? Чи можна хоч щось зробити тут, щоб дім теж знав, що ти його пам’ятаєш?
Наприклад, навчити своєї улюбленої гри дітей, які опинилися разом з тобою, або навіть дорослих. Можливо, чимось обмінятись або поділитись, це теж буде дуже добре. Маленьке тепло власного дому, яке можна прямо зараз зробити тут, допоможе тобі та навчить інших дітей, яким це також потрібно.
Я сумую за своїми друзями і не хочу знайомитися з новими!
Варіант відповіді
Це нормально, що зараз не хочеться ні з ким знайомитись. Коли довкола все швидко змінюється, то природно триматися за своє «старе», знайоме, звичне. Така реакція свідчить про хорошу роботу мозку і тіла.
І зараз, і після закінчення війни потрібні будуть різні друзі. Коли ми знайомимося з новими людьми та однолітками, ми не зраджуємо старих друзів. Навпаки, ми готуємо ґрунт для них — щоб і в них стало більше знайомих і друзів.
Не варто заводити зараз багато знайомств і одразу з усіма дружити. Достатньо приязних стосунків: просто привітатися, побажати гарного дня, обмінятися кількома жартами й усмішкою. Із часом це створить міцний ланцюжок хорошої дружби, на який згодом зможуть спертися всі ваші друзі.
У такі моменти варто поговорити з дитиною, чого саме їй найбільше бракує тепер без спілкування з друзями? Коли ви чи дитина сумуєтете за кимось, варто одразу про це написати людині. Або навіть намалювати якийсь щасливий момент вашої дружби. Коли ви зустрінетеся, зможете показати цей малюнок, і тій людині буде важливо знати, що ви про неї пам’ятали і думали.
А ще діти можуть показати новим знайомим ті ігри, у які гралися зі своїми старими друзями: так ви ніби стаєте провідником радості, дружби, і це допоможе іншим. Адже дружба — це те, що рятує нас від самотності, горя та страждань.
Коли закінчиться війна, усе буде як раніше?
Це, мабуть, найскладніше запитання з усіх.
Варіант відповіді
Коли закінчиться війна, точно будуть садочки і школи, зустрічі з друзями, уроки та веселі перерви, домашки і морозиво після школи, прогулянки та мандрівки з друзями і рідними. Точно будуть смачні сніданки і затишні вечері, красиві світанки та заходи сонця, а ще зорі в небі, походи в ліс по гриби, ігри на плейстешн і багато обіймашок із друзями, тиша вночі та гамір мирного життя вдень — гуркіт трамваїв, машин, гамір супермаркетів. Усе, що зруйновано, ми відбудуємо знову так, як буде найкраще для нас. Адже людяність завжди перемагає зло.
Навіщо потрібна каліграфія в епоху технологій?
Дослідження мозку під час занять каліграфією вказують на ті ж області збудження, що й у момент вирішення творчих завдань
Дослідження мозку, які стали доступними останніми роками, надихнули художників, письменників та інженерів. Тепер творчі люди отримали пряме пояснення походження джерела своєї креативності. На думку вчених, кілька факторів, об'єднаних разом, створюють у мозку особливі стани, усередині яких і народжуються геніальні ідеї.
Зосередженість, гармонійний зоровий образ та напружене натхнення викликають із «нізвідки» нові, емоційно забарвлені ідеї. Ці ідеї дають творчим людям внутрішній підйом і потужний стимул для подальшої роботи.
До того ж дослідження мозку людей за допомогою МРТ під час занять каліграфією вказують на ті самі області збудження, що й у момент вирішення творчих завдань.
Каліграфія з'явилася і розвивалася разом із появою писемності тисячі років тому й мала значний вплив на розвиток людського мозку.
Що відрізняє її від інших занять? Одночасно це гармонія форми, симетрія, різноманітність, повторення, напруження рук, зосередженість, концентрація, контроль і поява на папері нових і нових зразків творчості. Також каліграфія викликає схвалення інших, оскільки мистецтво притягує. А каліграфія – це, безумовно, мистецтво.
Гармонія – основа природи. «Золотий перетин» як універсальний прояв структурної гармонії не винаходила людина. Він є в навколишньому світі, як і гармонія чисел у математиці, як і число π – основа існування Всесвіту. Тому каліграфія завжди була заняттям обраних, діти еліти опановували її з дуже раннього віку.
Та й нині діти нової технологічної еліти в Силіконовій долині вже відлучені від гаджетів, їхня освіта відповідає програмам, синхронізованим із останніми результатами досліджень мозку.
Китай, який поставив завдання перетворитися на технологічного й економічного світового лідера вже через десятиліття, глибоко впровадив каліграфію у свою освітню систему. Дослідження здібностей китайських студентів, які займалися каліграфією під наглядом учених, показали, що ці молоді люди набагато краще за інших однолітків сприймали, запам'ятовували й обробляли навчальну інформацію.
Японська культура каліграфії також має глибоке коріння. Японія відома всьому світу, і післявоєнний розквіт цієї країни значною мірою є наслідком її культурних традицій.
Каліграфія – це дійсно надбання загальнолюдської культури, і якщо мислити глобально, то й нам варто починати з прописів для дитини, мотивуючи її до поступового ускладнення й заохочуючи схваленням, демонструючи досягнення близьким людям.
Ставтеся до перших успіхів і досягнень дитини як до фундаменту майбутнього творчого начала. Уже незабаром саме ці якості будуть затребувані повною мірою, оскільки рутинну роботу виконають роботи.
Що робити з дитиною, яка почала брехати? Поради психолога
Проблему дитячої брехні потрібно вирішувати.
Брехня в різних своїх проявах — це невід'ємна частина соціального життя людини. Варто пригадати, скільки разів протягом дня ми когось обманюємо, говоримо напівправду, приховуючи частину інформації. Така поведінка вважається цілком нормальною. І дійсно, варто чесно говорити колезі, що вона невдало підстриглася, або повідомляти літній родичці, що вона смертельно набридла вам своїми розмовами про здоров'я?
Але якщо до власної брехні дорослі ставляться цілком нормально, то дитяча брехня викликає різко негативну реакцію. Виявивши, що син чи донька кажуть неправду, мами і тата нерідко впадають у паніку і починають шукати відповідь на питання, як відучити дитину брехати?
Брехня чи фантазія?
Варто відрізняти фантазії і неправду. Перші зовсім нешкідливі і навіть, навпаки, природні для дітей. Фантазуючи, малюк розвиває свої творчі здібності. А, на думку К. Чуковського, вік від 2 до 5 років — це найбільший розквіт творчості та польоту фантазії, інформує Ukr.Media.
Деякі речі не варто вважати брехнею.
Різні "придумки" під час гри
Захопившись грою, дитина може сама повірити, що деталь від конструктора — це секретний прилад, а сірникова коробка — це карета для принцеси.
Фантазії на різні нешкідливі теми
Малюки нерідко розповідають всілякі неймовірні історії, однак, назвати їх брехнею було б неправильно.
Страхи
Дошкільнята нерідко відчувають різноманітні страхи. Дитина, яка твердо впевнена, що під її ліжечком в темряві ховається "Бабай", зовсім не бреше. Якщо подібні страхи нав'язливі та не минають після 7-8 років, батькам потрібно обов'язково звернутися до психолога.
Брехня ж, на відміну від фантазій, завжди корислива. Намагаючись збрехати, дитина переслідує певну мету: уникнути покарання, щось отримати та ін.
Малюки на свідому брехню нездатні, свідомо брехати дитина може почати у віці близько 6 років.
Причини, які спонукають дитину збрехати
Щоб відучити дитину від брехні, потрібно постаратися з'ясувати, які саме причини спонукають її сказати неправду. Найчастіше, це:
страх покарання;
спроба самовиправдання після вчинення поганого вчинку;
бажання виглядати в очах оточуючих більш значущим;
бажання зробити дію, яка заборонена батьками;
суперечливі очікування.
Іноді зустрічаються й випадки патологічної брехні. З такими проблемами краще боротися в тандемі з психологом.
Як відучувати?
Якщо батьки хочуть відучити дитину говорити їм неправду, вони повинні розуміти, що немає нічого більш дієвого, ніж власний приклад.
Дитина повинна обов'язково довіряти мамі і татові, знаючи, що батьки не обдурять її ні за яких обставин. Якщо ж у сім'ї прийнято давати обіцянки та не виконувати їх, або "жартома" обманювати малюка, то важко очікувати, що дитина виросте зразком правдивості та чесності.
Поради психолога:
Якщо дитина починає розповідати батькам очевидну неправду про свої неймовірні здібності, значить, вона хоче здаватися оточуючим кращою, ніж вона є насправді. Потрібно зауважити, що це тривожна ознака. Варто замислитися, чому дитині доводиться привертати увагу і заслуговувати похвалу вигадками? Можливо, їй мало приділяють уваги в сім'ї або батьки дуже скупі на похвалу і заохочення? Варто переконати дитину, що батьки її люблять такою, якою вона є.
Частою причиною брехні є бажання уникнути покарання. Слід подумати, а чи не занадто суворо ставляться до дитини в сім'ї? Наприклад, безглуздо і навіть шкідливо карати малюка за те, що він зробив ненавмисно. А якщо до неприємних наслідків призвели пустощі або лінь, то карати слід за простим принципом усунення наслідків: "розбив вазу — прибери уламки".
Нерідко дитина починає придумувати для себе самовиправдання, якщо розуміє, що вона зробила щось погане. Наприклад, незаслужено образила молодшого братика. На закиди мами багато дітей починають шукати виправдання своїм діям: "Він сам до мене перший почав лізти!" та ін. З такою брехнею боротися дуже складно, оскільки вона спрямована на відновлення власної самооцінки. Батькам ні в якому разі не варто, не розібравшись, карати шибеника. Потрібно спокійно і виключно в дружньому тоні розібрати ситуацію.
Діти, потрапляючи в новий колектив, нерідко починають вигадувати різні історії про свою сім'ю. Така брехня, як правило, з'являється приблизно в 7 років, тобто, при вступі дитини до школи. Її поява свідчить про те, що дитина не задоволена своїм становищем в колективі. Як боротися з такими казками? Потрібно спробувати пояснити, що володіння всіма іграшками світу не приносить щастя. А щоб друзі цінували і поважали, досить бути хорошою і доброзичливою людиною.
Дуже часто брехня виникає у відповідь на надмірно суворі вимоги батьків. Наприклад, якщо дитині 7-9 років суворо забороняють робити те, що її однолітками дозволено (гуляти самостійно у дворі, поїхати з класом на екскурсію тощо). У цьому випадку, бажання бути не гірше за товаришів, зазвичай, пересилює, і дитина складає "байку" для батьків. Наприклад, повідомляє, що виходила у двір з бабусею, хоча насправді вона ходила у справах. Тут потрібно переглянути пріоритети виховання. Слово "не можна" не повинне бути найпопулярнішим під час спілкування дитини з батьками. Заборони потрібні, але вони повинні бути обгрунтованими.
Нерідко батьки намагаються реалізувати через дітей власні мрії. Наприклад, мама наполегливо водить доньку на фігурне катання, хоча тій подобається малювати. В цьому випадку, за першої нагоди дитина почне ухилятися від необхідності займатися нецікавою справою, придумуючи різноманітні причини. Тут необхідно вчитися слухати і враховувати бажання самої дитини.
Як підготувати до школи дитину молодших класів після канікул
Літні канікули розслаблюють школярів, у дітей з’являється більше вільного часу, вони пізніше лягають спати і пізніше прокидаються, діти втрачають здатність концентрувати увагу на предметі, що в значній мірі заважає справлятися з розумовим навантаженням.
Школярі будь-якого віку обов’язково проходять період адаптації до школи. У дітей початкових класів цей період триває досить довго: – 1,5 місяця.
Що можна зробити батькам, щоб полегшити адаптацію дитини до школи і до процесу навчання загалом?
1. Батькам варто створити вдома спокійну і доброзичливу атмосферу. Цілком ймовірно, що успіхи дитини в навчанні на початку року будуть не такими як хотілося б. Розуміючи складність адаптаційного періоду, батькам не варто вимагати багато від свої маленьких школяриків.
2. Під час канікул зміна режиму дня закономірна річ. Батькам варто допомагати дитині наблизитись до режиму, який зазвичай є під час навчальної діяльності. Вже з середини серпня можна починати його змінювати – раніше лягати спати і відповідно прокидатися раніше; організувати режим харчування; зменшувати час, який дитина проводить за комп’ютером чи телевізором.
3. Останні тижні перед навчанням повинні бути максимально стабільними. Не варто планувати додаткових поїздок чи кардинальних змін в житті (наприклад, переїзд).
4. За літо дитяча рука забуває як писати, і швидкість письма на початку року істотно відрізняється від весняних показників. Можна пописати прописи, повторити таблицю множення, проаналізувати як дитина впоралась з завданням, яке вчителі задавали на літні канікули.
5. Купівля шкільного приладдя, одягу для школи – заняття, як правило, приємне і в той же час налаштовує на навчальний лад.
6. З початком навчального року перший час не варто завантажувати дитину додатковими заняттями в секціях і гуртках. Якщо батьки знайшли нову студію, щоб зайняти дитину у вільний час, розпочинати відвідувати її краще після закінчення перших 2-3 тижнів навчання.
7. По можливості, варто зберігати прогулянки в будні дні після школи або ввечері. Дітям обов’язково треба бувати на свіжому повітрі.
Що можуть зробити вчителі, щоб полегшити адаптацію маленьким школярам.
1. Організовувати батьківські збори в другій половині серпня, на яких варто обговорити з батьками організаційні моменти та розповісти як підготувати дитину до майбутнього навчання.
2. Вчителям не варто у перші кілька місяців проявляти до дітей підвищені вимоги, варто ставитись лояльно до поведінки та навчальної діяльності з огляду на процес адаптації дітей.
3. Психологи рекомендують на початку навчання на уроках частіше залишати час на фізкульт хвилинки, щоб дати можливість дітям відпочити від розумової праці.
4. На початку року у дітей є бажання поділитися з друзями враженнями про літо, розповісти цікаві історії. Отже, вчителі можуть організовувати під час навчання завдання, що стосуються канікул, наприклад, написати розповідь на тему «Як я провів літо», «Що незвичайного я побачив влітку».
Для кращої адаптації дитини в новому колективі, дуже важлива підтримка батьків і вчителів. Потрібно частіше цікавитися справами дитини, її новими друзями, забезпечити всебічну підтримку. Варто частіше хвалити свою дитину, навіть за незначні успіхи.
10 причин, чому діти нас не чують
“Сто разів треба повторювати”, “як об стінку горохом”, “доки не крикнеш – не зробить” – ці фрази впевнено займають перші рядки в хіт-параді батьківських скарг дитячому психологу. Чому? “Найголовніша помилка батьків полягає в тому, що вони намагаються давати вказівки малятам, як маленьким дорослим. Але в “маленькій країні” діють свої закони сприйняття, які необхідно враховувати, якщо ми хочемо бути почутими”
Як допомогти дитині збудувати власні психологічні межі?
Психологічні межі досить важлива річ і їх характер та стійкість є визначальним в успішності дитини будувати відносини з оточуючими. Отже, якщо батьки хочуть виховати людину з якою приємно спілкуватись, самодостатню і врівноважену треба звертати увагу на психологічні межі.
Пропонуємо такі рекомендації-стратегії у вихованні:
1. У батьків завжди повинна бути жорстка позиція з приводу однозначних обмежень. Якщо битись заборонено, то ніяких «але» не може бути. Звичайно таких обмежень повинно буде дуже мало, але «однозначність позиції» тут ключова фраза.
2. Всі члени родини повинні притримуватись однієї стратегії виховання. Для цього треба домовитись стосовно правил, способів реагування на ту чи іншу поведінку дитини.
3. Дозвольте дітям “страждати”. Часто батькам складно витримати гнів, роздратування, істерики дітей. Але не треба лякатись негативних емоцій і намагатись виправити ситуацію. Краще що ви можете зробити в цій ситуації – прожити її разом, просто будучи поряд. Дитина повинна мати можливість висловити образу, агресію чи невдоволеність.
4. Привчайте дитину до самостійності не лише в поведінці (сам одягається, засинає, вчить уроки), а і до, так званої, емоційної самостійності. Дитина повинна розуміти, що почуття та емоції, які вона відчуває – це її, не нав’язані і за них вона несе відповідальність. Для цього розвивайте емоційну сферу, вчіть різним способам вираження почуттів, не нав’язуйте свої почуття та реакції на ту чи іншу ситуацію, допомагайте дитині розпізнати і усвідомити, що ж насправді вона відчуває.
5. Любіть дитину. Батьки повинні створити такі умови, де б дитина розуміла, що вона бажана, знаходиться в безпеці і може звернутись до когось у випадку невдачі. Пам’ятайте, неправильними можуть бути лише її дії, а не сама дитина.
6. Надавайте дитині свободу. У підростаючої особистості має бути свобода вибору, якою вона повинна навчитись управляти. Це колосальний досвід в тому, щоб відчути і зрозуміти що «моє», а що «чуже».
7. Вчіть дитину розумінню того, що будь-які дії мають певні наслідки і треба бути до цього готовими. Давайте можливість дитині переконатись самостійно в тих чи інших наслідках.
8. Дітям потрібні батьки, які мають власні гарно сформовані психологічні межі. Працюйте над собою, самовдосконалюйтесь.
9. При невдачах проявляйте співчуття замість читання нотацій типу «Я ж тобі казала».
10. Хваліть дитину, не просто звичайним словом «молодець», а описуючи ситуацію ширше. Так дитина дійсно починає приймати собі свої позитивні сторони і це гарно впливає на самооцінку.
11. Завжди виконуйте власні обіцянки! Якщо не впевнені, краще не обіцяйте.
12. Заохочуйте дитину до прийняття рішень, які стосуються як її самої, так і членів родини.
13. Чим більш дитина стає дорослішою, тим більше в неї виникає власних думок, потреб, бажань, поглядів. Не вмішуйтесь в особистий простір. Якщо треба, висловлюйте своє власне занепокоєння.
14. Навчіть дитину говорити «Ні». Це надзвичайно важливе вміння, яке дозволить відстоювати власні межі.
15. Справедливість – повинно бути ключовим у побудові системи та принципів виховання дитини.
Задатки – уроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них належать насамперед особливості будови головного мозку, органів почуттів і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи і розвитку тих чи інших здібностей. Здібності розрізняються за якістю, широтою, своєрідністю їх сполучення (структури) і ступеня розвитку. Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони є. Говорячи про людину, звичайно повідомляють не лише те, на що вона здатна, а до чого здатна, тобто вказують якість її здібностей. За якістю здібності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні і т. ін.. За масштабом прояву здібності поділяються на:
загальні;
спеціальні.
Спеціальні здібності є умовами, необхідними для успішного виконання якого-небудь одного конкретного виду діяльності. До них належать, наприклад, музичний слух, музична пам’ять і почуття ритму в музиканта, “оцінка пропорцій” у художника, педагогічний такт у вчителя і т.ін. Загальні здібності необхідні для виконання різних видів діяльності. Жодна окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Необхідно, щоб у людини була певна кількість здібностей, що перебували б у сприятливому сполученні. Якісно своєрідне сполучення здібностей, необхідних для успішного виконання певної діяльності, називається обдарованістю. Обдарованість – це свого роду міра визначених генетично і на основі досвіду можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості – максимальне пристосування до світу, оточення, прийняття рішення у всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу. Обдарованість – це системна риса психіки, що розвивається протягом життя, вона визначає, чи досягне людина високих результатів у одному або кількох видах діяльності. Н. Лейтес писав: “Обдарована дитина вирізняється яскравими, очевидними, інколи видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для них) у певному виді діяльності”. Актуальною обдарованістю він називає “психологічну характеристику дитини з уже досягнутими показниками психічного розвитку, які виявляються у вищому рівні виконання діяльності в конкретній предметній сфері порівняно з віковою та соціальною нормою”. О. Кульчицька визначає обдарованість як “комплексне явище психіки людини, єдність інтелекту, творчості й мотивації. Інтелектуальні здібності високі чи середні, творчість проявляється в новому й оригінальному підході до розв’язання проблем і завдань. Що ж до мотивації, то це єдність емоційно-вольових рис: інтересу до певної діяльності й завзятості в досягненні мети”. 1972 року Комітет з освіти США опублікував таке визначення: “Обдарованими й талановитими дітьми можна назвати тих, які, за оцінкою досвідчених фахівців, завдяки високим здібностям демонструють високі досягнення”.
Батькам про дитячу обдарованість
Дитяча обдарованість, яка рано проявляється, – завжди предмет гордості батьків. Але для малят це може обернутися лихом і втратою дитинства. Нерозумна експлуатація здібностей призводить до однобічного розвитку, а передчасні захоплення дорослих – до його викривлення. Чимало дітей, які вражали уяву близьких своїми здібностями, не виправдали покладених на них надій.
Природно, що для батьків їхні діти – найрозумніші й найгарніші. Біда не в тому, що часом ми помиляємося, приймаючи відблиск скла за сяяння коштовного каміння. Біда в іншому: ми обманюємо своїм захопленням самих дітей. Обіцяємо їм осяйне майбутнє, а коли стається інакше, наші сини і доньки почуваються несправедливо обманутими і не можуть відчути звичайних людських радощів. Можна скалічити і по-справжньому обдарованих дітей, коли ми, захоплюючись «чудом», забуваємо про самого малюка, приділяємо всю увагу лише розвитку його таланту. За розумовим розвитком вундеркінд може бути далеко попереду, але за моральним та емоційним – дуже рідко випереджає вік. Виникає дисгармонія розуму і почуттів, відбувається втрата дитинства. Дитині некомфортно серед дорослих і нудно в колі ровесників. Рання експлуатація таланту може відбити бажання займатися творчістю, викликати відразу до нього, і, зрештою, талант загине.
Сучасна психологічна наука стверджує, що до чотирьох років закладається приблизно половина інтелектуальних здібностей, які характеризуватимуть дорослу людину. Спробуйте тільки уявити собі, який величезний обсяг знань засвоює дитина, скільки енергії вона витрачає щоденно, не забудьте про надзвичайну емоційність та інтенсивність сприйняття, і ви погодитеся, що жоден інший вік не стоїть так близько до геніальності. З 2 до 6-7 років кожна дитина – геніальний лінгвіст. Вона легко на слух засвоює лексику і граматичну будову мови. Величезна кількість запитань, які діти ставлять дорослим, свідчить про незвичайну допитливість. Збережіть цю допитливість, живий інтерес, здатність дивуватися і захоплюватися, силу почуттів – і ви отримаєте передумови таланту. К. Чуковський писав: «Ми всі до двадцяти років могли б бути великими хіміками, математиками, біологами, якби жагуча допитливість до всього довкола не згасла в нас у процесі накопичення первинних, необхідних для існування знань».
Як же зберегти всі ці потрібні риси? Тільки шляхом їх розвитку, коли даємо роботу нашому розуму і почуттям. Талант – це трішки здібностей і дуже багато зусиль. Пригадайте, що вам відомо про видатних людей. Неважливо, у чому вони видатні: учений це чи композитор, письменник чи винахідник – усі вони багато й наполегливо працювали. Чому ж талановиті мають працювати більше від безталанних? Бо праці – це єдиний спосіб проявлення і розвитку здібностей. І ще – тому що праця приносить їм радість. Не вбити радість праці, а розвивати її – шлях до таланту.
Тренуванням можна розвинути всі людські здібності: пам’ять, слух, математичне мислення, малювання, словотворчість. Чи видно талант ще в дитинстві? Звичайно, і це підтверджує сила-силенна прикладів. Рано проявилася музична обдарованість у Римського-Корсакова, із 7 років почав писати свої вірші Пушкін, змалечку малювали Рафаель, Сєров… Але нас більше цікавлять інші приклади: Ньютон, П. Кюрі, Лобачевський у школі мали репутацію нездібних учнів. Ейнштейна у студентські роки вважали нездібним до математики. Шаляпіна замолоду не взяли до хору, а Сурікова відмовили у прийомі до Академії мистецтва.
Кажуть, що талант завжди і всюди проб’є собі дорогу, незважаючи на перепони і суворі умови життя (Михайло Ломоносов, Джек Лондон). Але ми ніколи не дізнаємося, скільки талантів не розкрилося, бо багато з обдарованих людей не мали ані залізного здоров’я, ані пробивної сили.
Чи успадковується талант? Є багато прикладів, коли видатні здібності в одній або різних сферах повторювалися в багатьох поколіннях одного роду, сім’ї. Але тут річ не тільки у спадковості, а й у творчому середовищі, в якому росли діти. Проте є й інші приклади, коли у людей із високим інтелектом ростуть нецікаві, малорозвинені діти. Це навіть стало приводом для афоризму «Природа відпочиває на дітях геніїв». Погодитися з цим не можна. Усі здорові діти мають здібності. Але якщо вони «загодовані», якщо батьків поглинає власна творчість, проблеми, емоційні і творчі підйоми та падіння, то результат стає очевидним.
А що робити тим, хто бажає розвивати здібності своїх дітей? Спочатку необхідно розмежувати поняття «талант», «схильності», «здібності», «покликання». Під здібностями зазвичай розуміють досягнення вищих результатів при менших зусиллях порівняно з не настільки здібними людьми. Схильність – це інтерес до будь-чого, прагнення займатися якоюсь справою. Схильність не завжди пов’язана зі здібностями і може виникнути під впливом авторитетних дорослих. Для покликання характерне щасливе поєднання здібностей і схильностей. А якщо людина при цьому має велику, свідому працьовитість, то можна вже говорити про талант.
Існує багато підходів до навчання і виховання дитини з раннього віку. Головне в них – не перешкоджати розкриттю потенціалу психіки, уникати однобічності у навчанні, не позбавляти дитину дитячих ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. Чого треба вчити, а чого – ще зарано? Визначити це допоможе «зона найближчого розвитку». Навчати треба не того, що дитина вже може робити сама, а того, що потребує підказки, демонстрації. І звичайно, навчання має бути цікавим, проводитися в ігровій формі, тішити.
Чимало батьків стурбовані вихованням обдарованості й залучають дітей до музики, балету, фігурного катання, спорту. Усе це непогано, якщо не випускати з поля зору головного: турботи про фізичне, емоційне, моральне, психологічне здоров’я. Обдаровані люди повинні усвідомлювати, що великі здібності не дають права висувати підвищені вимоги до батьків, учителів, егоїстично ставитися до «звичайних» людей. Якщо є розуміння, що талант – це не так права, як підвищені обов’язки, то він стане передумовою розвитку гармонійної, адекватної, соціально адаптованої особистості. Виховання інтелекту невід’ємно пов’язане з вихованням особистості. Десять особливостей обдарованих дітей:
1. Вони завжди чим-небудь зайняті і дуже активні. 2. Хочуть знати більш докладно і вимагають від дорослих додаткової інформації. 3. Навчання приносить їм задоволення: вони хочуть учитися і домагаються успіхів. 4. Здатні займатися самостійно. 5. Уміють критично оцінювати оточуючу їх дійсність і прагнуть проникнути в суть явищ, не задовольняючись поверхневими поясненнями. 6. Урок представляє для них інтерес тоді, коли використовуються проблемні методи. 7. На відміну від однолітків краще вміють розкривати відносини між явищами і сутністю, систематизувати, класифікувати. 8. Прагнуть працювати і працюють більше від своїх однолітків. 9. Ставлять безліч питань дорослим, що знаходяться поруч, і чекають вичерпної відповіді на своє питання. 10. Мають сильно виражене почуття справедливості.
Тест на визначення здібностей дитини
Технічні здібності (6 ознак)
1. Цікавиться різноманітними машинами і механізмами; 2. Полюбляє конструювати прибори, моделі; 3. Сам шукає причини поломок, збоїв у роботі механізмів; 4. Використовує старі деталі і механізми для конструювання нових іграшок, поробок; 5. Любить малювати ескізи, схеми; 6. Цікавиться технічною літературою.
Музичні здібності (4 ознаки)
1. Любить музику і музичні записи, шукає місця, де можна її послухати; 2. Співає, вкладаючи у спів всі емоції і почуття; 3. Складає свої особисті мелодії; 4. Навчився або із задоволенням вчиться грати на музичному інструменті.
Наукові здібності (6 ознак)
1. Яскраво виражене розуміння абстрактних понять;
2. Чітко висловлює свої і чужі думки або спостереження, занотовує їх для себе; 3. Читає науково-популярні видання, “дорослі” статті та книги, віддає перевагу саме їм, а не художній літературі; 4. Часто шукає причини і зміст явищ самостійно; 5. Із задоволенням проводить час над створенням своїх проектів, конструкцій, колекцій; 6. Не припиняє роботу, навіть якщо винахід не знайшов підтримки.
Акторський талант (7 ознак)
1. Часто висловлює свої почуття за допомогою міміки і жестів; 2. Викликає емоційні реакції в інших людей, коли про щось розповідає; 3. Змінює тональність голосу, коли копіює іншу людину; 4. Із бажанням виступає перед аудиторією; 5. З легкістю передражнює чиїсь звички, пози, вирази; 6. Любить і розуміє значення красивого і характерного одягу; 7. Має розвинену пластику.
Інтелектуальний розвиток (9 ознак)
Добре розмірковує, розуміє недоказане, розуміє причини й мотиви вчинків інших людей; Має розвинену пам’ять; 1. Легко і швидко сприймає новий матеріал; 2. Ставить багато продуманих та виправданих ситуацією запитань; 3. Читає книги за своєю особистою програмою, що випереджає шкільну; 4. Випереджає своїх однокласників з програми, скаржиться, що в школі йому нецікаво; 5. Має широкий світогляд; 6. Має високу спостережливість, гостроту сприйняття; 7. Має розвинене почуття власної гідності.
Спортивні здібності (7 ознак)
1. Енергійна дитина, рухлива; 2. Смілива до нестями, не боїться синців і гуль; 3. Виграє в спортивних іграх; 4. Більш розвинена фізично, ніж однолітки, рухається легко, пластично, граційно; 5. З легкістю опановує спортивний інвентар; 6. Здається, що ніколи не втомлюється; 7. Має свого героя-спортсмена, на якого хоче бути схожим.
Літературні здібності (5 ознак)
1. У розповіді дотримується сюжетної лінії; 2. Полюбляє фантазувати та імпровізувати на тему якоїсь події; 3. У розповідях обирає такі слова, які передають емоційний стан і почуття героїв; 4. Відображає персонажі своїх фантазій живими та цікавими; 5. Полюбляє писати вірші або оповідання.
Художні здібності (6 ознак)
1. Не знаходячи слів, звертається до малювання або ліплення, щоб виразити свої почуття і настрій; 2. У своїх малюнках відображає все розмаїття предметів, людей, тварин, а не зациклюється на відображенні чогось одного; 3. Серйозно ставиться до мистецтва; 4. У вільний час із захопленням ліпить, малює; 5. Створює декоративні прикраси для одягу, будинку, речей; 6. Сміливо висловлює свою думку щодо творів мистецтва, обґрунтовуючи її.
Обробка результатів
Оцініть у балах (від 2 до 5) кожну ознаку. Якщо вона завжди притаманна вашій дитині – 5 балів, часто – 4, іноді – 3 бали і т.ін. Знайдіть суму за кожною з 8 анкет. Отриману суму поділіть на кількість ознак даної здібності. За найбільшим результатом з’ясуйте яскраво виражені здібності.
25 способів навчити дитину керувати своїм часом
Тайм-менеджмент – навик, який важливо розвивати у дитини з раннього віку
Тайм-менеджмент – це важливий навик, який дає багато переваг у житті і дітям, і дорослим. Чим раніше ви навчите цього дитину, тим краще. Тайм-менеджмент не тільки допомагає завершувати поставлені завдання, але і знижує рівень стресу у ході їх виконання. Як правило, у сучасних дітей багато занять: школа, спортивні секції, позакласні заняття тощо. Кожне з цих занять важливе для розвитку дитини. Дитина повинна знайти баланс між усіма цими справами – так вона навчиться ефективно керувати своїм часом.
Вам може здаватися, що дитина ще занадто маленька, щоб зрозуміти суть тайм-менеджменту. Проте є способи навчити її керувати часом і правильно складати розпорядок дня. У статті ми поговоримо про те, як навчити дитину основ тайм-менеджменту.
Чому тайм-менеджмент важливий?
Тайм-менеджмент – це навичка, яка робить людей більш дисциплінованими і відповідальними. Навик тайм-менеджменту дає дітям і багато інших переваг, наприклад:
вчить їх розподіляти час на виконання кожного завдання;
допомагає розставляти пріоритети;
покращує аналітичні навички;
дозволяє виконувати кілька завдань за короткий період;
знижує стрес під час роботи.
25 порад у навчанні дітей тайм-менеджменту
Для того щоб навчитися керувати часом, потрібно навчитися організовувати свій розпорядок і розставляти пріоритети. Дітям складно цього навчитися, але постійна практика допоможе їм у цьому. Розглянемо кілька порад з приводу того, як навчити дітей тайм-менеджменту. Спробуйте всі зазначені поради і виберіть ті, які підходять вам.
1. Поговоріть про те, як змінюються пори року
Перший крок у навчанні дітей тайм-менеджменту – навчити їх розуміти поняття часу. Пояснити, що таке час, на словах може бути важко. Тому найкращий спосіб – наочно показати дитині хід часу.
Поясніть дитині, як змінюються пори року і які зміни у природі відбуваються кожен сезон. Ви можете запропонувати їй спостерігати за тим, як ростуть дерева, і записувати свої спостереження у зошит. Це допоможе дитині зрозуміти, як проходить час, і як змінюються пори року.
2. Навчіть дитину оцінювати час
Щоб правильно планувати розпорядок дня, потрібно навчитися аналізувати, скільки часу займе те чи інше заняття. Навчіть цього дитину. Дозвольте їй скласти розклад занять на день – для цього вона протягом дня повинна звертати увагу, скільки часу займає те чи інше заняття. У кінці кожного дня виділяйте 15 хвилин на те, щоб проаналізувати все, що вона робила протягом дня. Порівнюйте час, кількість занять і результати протягом кожного дня. Вносьте корективи, коли плануєте заняття на наступний день – це допоможе дитині правильно оцінювати час.
3. Допоможіть дитині складати розклад
Поспостерігайте за тим, як дитина проводить більшу частину свого часу. Зверніть увагу, чи ефективно дитина використовує свій час чи витрачає його на комп'ютерні ігри або перегляд телепрограм. Спираючись на побачене, запропонуйте дитині самій скласти розклад, виділяючи час на навчання, ігри, прогулянки та інші заняття. Якщо дитина кілька разів складе для себе розклад, це увійде у неї в щоденну звичку.
4. Привчіть дитину до розпорядку
Встановлений розпорядок учить дитину проявляти терпіння і досягати поставлених цілей. Спочатку ви можете запропонувати дитині виконати прості заняття: виконати будь-яку роботу по дому або просто погратися протягом певного часу. Коли час на ігри добігає кінця, нагадайте про це дитині. Так вона буде більш готовою до того, що далі її чекають заняття, які їй не подобаються. Таким чином, дитина вчиться виявляти терпіння і організовувати свій час.
5. Поясніть дитині, як підготуватися до різних занять
Навички тайм-менеджменту тісно пов'язані з іншими навичками. Дуже важливо підготувати все необхідне для майбутніх занять. Наприклад, якщо дитина вчить уроки, а у неї під рукою немає необхідного навчального приладдя, це заняття забере у неї набагато більше часу. Навчіть дитину заздалегідь організовувати місце для різних занять і давайте винагороду за виконану роботу. Якщо у дитини під рукою буде все необхідне, це допоможе їй уникнути стресу під час виконання роботи.
6. Використовуйте таймер
Щоб допомогти дитині зрозуміти важливість часу, стежте за тим, щоб вона закінчувала свої справи у запланований час. Кращий спосіб зробити це – встановити таймер. Можна також використовувати пісочний годинник або будь-який інший пристрій, який буде показувати дитині, скільки часу залишилося. Якщо вона виконає роботу вчасно, дайте їй час погратися або придумайте інший спосіб заохочення.
7. Поясніть дитині наслідки за порушення графіка
У розвитку навичок тайм-менеджменту важливо, щоб дитина взяла на себе відповідальність за свої дії. В іншому випадку це може привести до зриву завдань або порушень графіка. Щоб навчити дитину відповідальності, поясніть їй, які наслідки її чекають у випадку, якщо вона не зробить роботу вчасно. Разом з тим розкажіть їй, як можна розвинути навички.
8. Встановлюйте довгострокові цілі
Коли у дитини є довгострокове завдання, успіх багато в чому залежить від правильної підготовки. Допоможіть дитині розбити велику задачу на кілька маленьких і визначити терміни їх виконання. Це спрощує досягнення кінцевої мети і знижує у дитини рівень стресу. Крім того, маленькі кроки допомагають більш точно виконати поставлене завдання.
9. Допоможіть дитині розставляти пріоритети
Допоможіть дитині планувати справи і складати їх список. Допомагайте, якщо у неї виникають труднощі у виконанні якогось завдання. Запропонуйте їй проаналізувати шкільний розклад і спланувати свої справи.
Допоможіть дитині розставити пріоритети у навчанні та інших сферах життя. Деякі завдання можна відкладати (наприклад, виконання домашніх завдань або підготовку до іспитів), а деякі можна виконати пізніше.
10. Визначте час для сну
Якщо дитина лягає спати в один і той же час, це вчить її правильно розподіляти час протягом дня на навчання, ігри та інші заняття. Крім того, якщо дитина рано лягає спати і рано встає, вона може краще керувати своїм часом.
11. Приймайте їжу в певний час
Приймати їжу також варто в один і той же час кожен день. Вечеря – це хороший привід зібратися всією сім'єю і поговорити про те, як пройшов день у кожного з вас. Слухаючи дорослих, дитина може дізнатися багато нового. Якщо під час вечері ви будете обговорювати майбутні справи, дитина буде вчитися у вас планування і організації справ.
12. Встановіть правила використання гаджетів
Незважаючи на те, що смартфон або планшет можуть допомогти виконувати роботу, у повсякденному житті вони можуть заважати, якщо використовувати їх занадто часто. Тому вдома потрібно обмежити використання гаджетів. Ви можете визначити, у який час і в яких місцях не можна використовувати мобільні телефони (наприклад, за столом або в спальні дитини). Ви також повинні дотримуватися встановлених правил.
13. Організуйте місце, де дитина зможе вчити уроки
Щоб створити дитині умови для навчання, організуйте місце. Подбайте про те, щоб дитину ніщо не відволікало від навчання: кімната повинна бути тихою і непрохідною. Також у дитини під рукою повинні бути все необхідне навчальне приладдя.
14. Складіть разом з дитиною чек-лист
Запишіть на листку паперу список справ на день. Коли дитина виконає одне завдання, вона повинна поставити навпроти неї галочку. Допоможіть дитині скласти чек-лист на день, тиждень і місяць. Не забувайте заохочувати дитину щоразу, коли вона виконає всі пункти зі списку – це буде мотивувати її підвищувати планку наступного разу.
15. Розумійте тривоги дитини
Якщо у дитини виникнуть проблеми з виконанням будь-якого завдання, скажіть, що ви готові їй допомогти. Вислухайте дитину і дайте їй пораду, як вирішити проблему. Не змушуйте дитину і не будьте з нею надто суворими, щоб вона не відчувала зайвого стресу.
16. Додайте до занять трохи веселощів
Діти люблять веселі заняття. Якщо дитині цікаво, вона докладає більше зусиль. Ви можете використовувати це в плануванні справ разом з дитиною. Наприклад, ви можете барвисто оформити список справ на день або влаштувати змагання: чи зможе дитина виконати більше справ, ніж учора. Так дитина зацікавиться плануванням і дізнається, що це може бути веселим заняттям.
17. Учіть дитину тайм-менеджменту з раннього віку
Учіть дитину керувати часом з раннього віку. На той час, коли вона буде жити окремо від вас, вона повинна вміти планувати свій час. Навчайте її виконувати роботу по дому відповідно до віку. Чим раніше ви почнете вчити цьому дитини, тим краще.
18. Почніть вести сімейний календар
На початку місяця зберіться разом з сім'єю і розподіліть домашні обов'язки. Так кожен член сім'ї буде знати свої обов'язки і зможе скласти розклад так, щоб не заважати іншим членам сім'ї виконувати свої обов'язки. Запропонуйте дитині виписати важливі дати протягом місяця і вже після цього планувати всі інші справи. Ви можете проявити творчий підхід і запланувати якийсь веселий захід для всієї родини.
19. Допомагайте дитині дотримуватися плану
Спочатку дитині буває важко дотримуватися плану. Допоможіть їй. Не страшно, що у неї ще немає достатніх навичок – головне, що вона старається. Рано чи пізно вона навчиться правильно розподіляти свій час і виконувати всі заплановані справи.
20. Використовуйте зручні для дитини інструменти тайм-менеджменту
Для того щоб розвинути навички тайм-менеджменту, дитині потрібні зрозумілі інструменти. Важливо, щоб вони були наочними. Якщо ви не можете знайти їх у продажу або скачати в інтернеті, зробіть їх самі. Проаналізуйте розклад дитини і знайдіть творчі, але наочні способи полегшити процес управління часом.
21. Не перестарайтеся
Не змушуйте дитину планувати кожен свій крок. Надмірне планування може посилити стрес, збити дитину з пантелику і в кінцевому підсумку призвести до невдачі. Давайте дитині вільний час і спостерігайте за нею. Якщо вона не може розслабитися, можливо, варто переглянути її розклад і дати їй більше вільного часу.
22. Заохочуйте дитину
Мотивуйте дитину за допомогою різних заохочень. Коли ви визнаєте її вміння керувати своїм часом, наступного разу вона буде старатися ще більше. Винагородою може стати додатковий час, який дитина проведе з друзями, частування тощо. Заохочуйте дитину кожен раз, коли вона виконає всі пункти зі списку, або раз на тиждень.
23. Включайте у розклад вільний час
Дуже важливо, щоб у розкладі дитини були не тільки справи, які вона повинна виконати протягом дня, але і вільний час. Так вона зрозуміє, що важливо не тільки виконувати всі завдання, але і відпочивати. У вільний час дозвольте їй погратися з друзями, подивитися фільм або зайнятися чимось, що їй цікаво.
24. Радьте, але не контролюйте
Коли ви радите і допомагаєте дитині, ви вчите її самостійно вирішувати проблеми. Коли ви контролюєте, ви наполягаєте на тому, щоб дитина виконала свою роботу. За допомогою порад і підказок ви можете навчити дитину відповідати за свої дії.
25. Додавайте важливу інформацію в розклад
Це можуть бути свята, дні народження членів сім'ї, візити до лікаря тощо. Попросіть дитину подивитися розклад на наступний день, щоб вона розставила пріоритети. Допоможіть розбити важливі справи на більш дрібні завдання, які вона може виконувати протягом декількох днів.
Головне завдання у навчанні дитини тайм-менеджменту – навчити її розуміти важливість часу. Коли дитина навчиться планувати свої справи, ви зрозумієте, що добре зробили свою роботу. Не хвилюйтеся, якщо у дитини виникнуть труднощі в плануванні. Постійна практика допоможе їй впоратися з ними. Все, що вам потрібно – допомагати, спостерігати і проявляти терпіння.
Поради батькам, які виховують обдаровану дитину.
Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку. Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини. Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем. Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися. Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.
ПІДЛІТОК. ЯКИЙ ВІН?
Бути підлітком дуже важко. Наповнений енергією, вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертата, одержимий потребою бути незалежним, повний очікувань майбутніх успіхів у великому житті, підліток проходить через тяжкі випробування у пошуках власного шляху у новому для нього світі.
Ми повинні розібратися в одному важливому питанні, складному і для підлітків, і для батьків. Дорослим необхідно створювати умови для розвитку підлітків і робити це треба так само дбайливо, як в дитинстві, коли зі шляху малюка забиралися гострі предмети, що представляли для нього небезпеку. Потрібно поважати гідність підлітків, допомагати їм розвивати відчуття правильної самооцінки і давати при необхідності корисні поради — все це сприяє становленню їх особистої і соціальної зрілості.
Батьки повинні розуміти і раптові зміни настрою підлітка, і дивні на перший погляд захоплення, і ексцентричну поведінку, і новий лексикон, і деколи свідомо невдалі починання. Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, і батькам, і підліткам потрібно знати, як виходити з критичних ситуацій. Проблеми, що постійно виникають і які необхідно обов’язково вирішувати, вимагають від підлітка великих зусиль, деколи пов'язаних з ризиком.
Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми підліткового віку. І батьки, і підлітки повинні набратися терпіння і продовжувати працювати, спілкуватися один з одним, любити один одного. У цей період кожен в сім'ї починає по-новому бачити, як би наново познайомитися один з одним. Чи пройдете ви цей етап з найменшими втратами, залежатиме від того, що переважає в сім'ї — любов або страх. Я часто говорю батькам: «Якщо те, в чому ви обмежуєте своїх дітей, не є забороненим, аморальним або дуже дорогим задоволенням, відмовтеся від заборон, дозвольте їм робити те, що вони хочуть». Кожен дорослий вже пережив підлітковий вік. На згадку про нього у когось залишилися шрами, у когось рани ще заживають, але у всіх є власний досвід, придбаний методом проб і помилок. Різницю між корисним досвідом і переживаннями, що залишили глибокі шрами, можна пояснити так: корисний досвід з'являється тоді, коли людина, покладаючись на свою мудрість, справляється з конфліктами і депресією, бере на себе відповідальність за те, що відбувається і готова до зустрічі з новими життєвими проблемами. Шрами з'являються тоді, коли дух зазнає краху. Незаживаюча рана свідчить про те, що зцілення не відбулося. Причиною тому є важкі психологічні і соціальні умови. Мій досвід практичної роботи переконує, що батьки прагнуть зробити все, щоб криза підліткового віку пройшла, не залишивши у їхньої дитини незаживаючих слідів. Вирішення і серйозних і дріб'язкових проблем залежить від того, чи відомі нам відповідні алгоритми їх рішень. Якщо ми знаємо вихід з ситуації — половина справи вже зроблена. Щоб зняти підвищену тривожність, батькам варто поспостерігати за підлітком, дізнатися, які чудові справи здійснюються руками наших дітей. Чи знайшли ви час, щоб обговорити своє ставлення до того, чим він займається? Якщо не знайшли, то зробіть це якнайскоріше. І якщо вам подобаються якісь його вчинки, то кожного разу не забудьте сказати йому про це. Хваліть його і в тому випадку, якщо він усвідомив і чесно намагається виправити свої помилки.
Для того, щоб закласти основи майбутніх змін у ваших відносинах, я можу запропонувати наступне: 1. Ви, батько, повинні чітко викласти підліткові свої страхи і побоювання, щоб він зміг вас зрозуміти.
2. Ви, підліток, повинні чесно розповісти про те, що відбувається з вами, і постаратися зробити так, щоб вам повірили. Ви повинні теж сказати про свої страхи і знати, що вас вислухають без критики і засудження.
3. Ви, батько, повинні показати свою готовність слухати і розуміти. Розуміння зовсім не означає прощення. Воно просто створює тверду основу, на якій можна будувати подальші відносини.
4. Ви, підліток, повинні пояснити батькам, що потребуєте того, щоб вони вислухали вас, але не давали порад, поки ви самі їх не попросите про це.
5. Ви, батько, повинні розуміти, що підліток зовсім не повинен обов'язково прислуховуватися до ваших порад.
Тільки при врахуванні всього цього можливий осмислений діалог між двома рівноправними людьми і надалі розвиток нових, конструктивних форм поведінки. Багато дорослих, навіть прагнучи бути такими, продовжують займати авторитарну позицію по відношенню до дітей. Я ніколи не бачила, щоб батьки втрачали авторитету в їхніх очах, коли чесно признавалися в тому, що вони щось не знають, або коли показували дітям, що добре розуміють їх стан і самі переживали подібні відчуття («Я теж був наляканий...» або «Я знаю, як погано себе відчуваєш, коли говориш неправду» і т. д.). Будь-який конфлікт між людьми (незалежно від їх віку, статусу або статі), викликаний насильством, призводить до великих неприємностей. Відносини «переможця— переможеного» викликають боротьбу за владу. Головний сенс будь-якої боротьби — виявити переможця, і люди зазвичай вважають, що виграти повинен хтось один. Але я переконана, що коли людина програє, це стає трагедією не тільки для неї, але і для всіх інших: адже порушуються відносини з людьми, знижується самооцінка. Батьки і підлітки потребують один одного, і вони повинні навчитися створювати такі відносини в сім'ї, щоб кожен опинявся у виграші. Підлітки, дорослішаючи, мають право чекати від батьків мудрих порад, при цьому необхідна взаємна довіра. Вони не довірятимуть тим дорослим, які нещирі з ними. Чесність і щирість цінуються більш за все. Дорослі не повинні дозволяти собі переступати певні межі у відносинах з дітьми. Кожен повинен знати своє місце. І всі повинні поважати загальноприйняті норми людського спілкування. Кожен з нас повинен мати право на своє особисте життя. Щоб заслужити пошану підлітків, дорослі повинні виконувати свої обіцянки. Не давайте обіцянок, поки ви не впевнені, що зможете їх виконати. У підлітка є своє коло інтересів, і він часто віддає перевагу товариству однолітків. Це природно і зовсім не означає, що він кидає або відкидає свою сім'ю. У цей період однолітки грають важливішу роль в його житті, ніж батьки. Батьки повинні бути мудрими наставниками, завжди готовими прийти на допомогу. І якщо це буде так, то і батьки, і діти зможуть зберегти теплі відносини і пошану один до одного. Завжди пам'ятайте, що інший раз підліток відчуває себе як зріла сорокалітня людина, а в інший момент — п'ятирічним малюком. Так і повинно бути. І коли часом дорослі критично говорять підліткові: «Скільки тобі років, подивися на себе!», то вони забувають про зміни, які відбуваються з ним в цей час. Підлітки більш охоче сприймають поради і керівництво дорослих, якщо відчувають, що їх люблять, цінують і безумовно приймають. Вони гостро потребують дорослих, які б піклувалися про них і допомагали планувати подальше життя. Замість того щоб оточувати підлітків заборонами і обмеженнями, краще спробувати створити такі стосунки, в основі яких будуть довіра, гумор і безкорислива допомога. Більш за всього на світі вони потребують чуйного, уважного ставлення з боку дорослих. І якщо у них склалися такі відносини з батьками, то вони зможуть спокійно пережити грози і бурі, які, звичайно ж, неминучі в такий тривожний, повний хвилювань і несподіванок період. Крім того, підлітки борються за свою самостійність і незалежність. Вони здійснюють безліч помилок і часто йдуть неправильним шляхом. І це теж цілком природно. Важливо, щоб батьки були підготовлені до раптових проявів у підлітка сильних, часом неадекватних реакцій.
Як самі підлітки ставляться до своїх проблем:
- «Найважливіше для мене — відчувати, що мене люблять і цінують, незалежно від того, наскільки безглуздо я можу виглядати.
Мені потрібний той, хто вірить в мене, тому що я сам часто буваю в собі невпевнений.
Якщо чесно, то я іноді страшно соромлюся себе.
Я відчуваю, що я недостатньо сильний, яскравий, красивий і привабливий в порівнянні з тими, хто оточує мене. Але трапляється й інакше, коли мені здається, що я все вже знаю і можу один протистояти всьому світу.
Я дуже гостро все сприймаю».
- «Мені потрібний той, хто міг би спокійно, без всякої критики вислухати мене і допомогти мені розібратися в самому собі.
Коли я зазнаю невдачі, втрачаю друга або просто програю в грі, то мені здається, що перевертається весь світ.
Мені потрібні люблячі руки, які заспокоїли б мене.
Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто наді мною не сміявся.
Але з іншого боку, мені потрібна людина, яка завжди буде поряд.
Мені також потрібний той, хто голосно і ясно скаже «Зупинися!».
Але люди не повинні читати мені нотації і нагадувати про мої колишні дурощі. Я і сам знаю про них і відчуваю свою провину».
11 поширених проблем підлітків та їх вирішення
Виховання підлітка – важке завдання, тому батькам потрібно знати, які проблеми можуть на них очікувати
Марія, мати 14-річного Кирила, розповідає: «Мій син практично щодня пізно повертався додому, поводився примхливо, був неуважним, мав довге волосся, погано вчився в школі і мало їв. Знайшовши у його куртці пачку цигарок, я зрозуміла: маємо проблеми».
Підлітковий вік – це час змін. Підлітки вразливі, нерідко потрапляють у тенета шкідливих звичок, а це – крок до серйозних проблем у дорослому віці. Досить часто батьки не в змозі дати раду проблемній поведінці своєї дитини.
Розгляньмо, які проблеми найпоширеніші в дітей підліткового віку і як батьки можуть із цим упоратися.
Як зарадити проблемам підлітків
Підлітковий вік непросто пережити і дітям, і їхнім батькам. Єдиний спосіб здолати проблеми цього віку – знати про них усе й бути до них готовими. Ось низка проблем, з якими досить часто стикаються підлітки.
1. Фізичні зміни
Фізичні зміни в підлітків відбуваються через зміну їх гормонального фону.
У дівчаток формуються груди, і спочатку це може спричиняти незручності.
Дівчатка починають усвідомлювати свою фігуру.
У хлопчиків ламається голос і починає рости волосся на обличчі. Це найпомітніша зміна, яка відбувається з ними в підлітковому віці.
Головною проблемою для підлітків є прищі.
У підлітків збільшується м'язова маса. Іноді це призводить до надлишкової маси тіла.
Посилюється запах тіла.
У дівчаток починається менструальний цикл.
Рекомендації
Кращий спосіб допомогти дитині пройти через цей період – це розповісти їй про зміни, що з нею відбуваються.
Поясніть підлітку, що зміни тіла – це нормально. Їх переживає кожен підліток.
Надайте допомогу підлітку при адаптації до змін: визнайте зміни самі й допоможіть дитині визнати їх.
Привчіть дитину до здорового раціону і фізичних вправ. Це стане запорукою її здоров'я й гарної фізичної форми.
2. Емоційні зміни
Зміни гормонального фону викликають у підлітків не тільки фізичні, а й емоційні зміни.
Підлітковий вік – це перехідний період між дитинством і дорослим життям. Із цієї причини підлітки часто соромляться: вони мають обов'язки, подібно до дорослих, і бажання – подібно до дітей.
Підлітки бувають надмірно емоційні (і це теж пов'язано з гормонами).
Геть усе може зробити їх щасливими, сумними або злими.
Дівчатка-підлітки занадто вразливі й часто плачуть.
Часті перепади настрою властиві і хлопчикам, і дівчаткам.
Фізичні зміни стають причиною появи саморефлексії в підлітків.
Діти, які рано досягають статевої зрілості, можуть почуватися дивно.
У підлітковому віці діти часто усвідомлюють власну неповноцінність або, навпаки, перевагу над іншими.
У підлітковому віці в дітей часто виникають думки про секс. Це може викликати в них почуття провини.
Рекомендації
Підлітковий вік пов'язаний із постійними перепадами емоцій. І це нормально. Ви у змозі допомогти своїй дитині впоратися з емоційними проблемами.
Допоможіть підлітку подбати про себе. Скажіть йому, що цілком нормально відчувати те, що він відчуває.
Заохочуйте дитину займатися фізичними вправами. Фізична активність підтримує в організмі рівень «гормону щастя» серотоніну, що відповідає за позитивні почуття.
Заохочуйте підлітка говорити. Слухайте його без осуду. Не давайте йому порад, якщо він до них не готовий.
Поговоріть із підлітком про те, як ви переживали свій підлітковий вік. Це дасть дитині змогу зрозуміти, що почуватися так, як вона почувається, – цілком нормально.
Мотивуйте дитину займатися тим, що їй подобається, оскільки це допоможе їй скерувати емоції у творче русло.
3. Зміни в поведінці
Емоції, що їх відчуває підліток, здатні спричинити у нього імпульсивну поведінку, яка нерідко шкодить і йому самому, і людям навколо. Імпульсивна поведінка типова для дітей підліткового віку і триває упродовж усього цього періоду.
Підлітковий вік – це час, коли діти прагнуть самостійності. Вони ставлять під сумнів установлені батьками правила і роблять те, що самі вважають за доцільне.
У підлітків інтенсивно розвивається мозок. Це робить їх примхливими й упертими.
Гормональні зміни у хлопчиків-підлітків штовхають їх до фізичних протистоянь. Вони також люблять слухати гучну музику.
Прагнучи стати більш самостійними, підлітки хочуть спробувати щось нове й ризикувати. Це виявляється в легковажній поведінці.
Іноді тиск із боку однолітків і необхідність відповідати правилам своїх компаній формують у підлітків шкідливі звички, які потім дуже важко змінити.
Підліткова мода часто змінюється. Одяг і зачіска вашого підлітка можуть вам не сподобатися.
Найнебезпечніше в підлітковому віці – те, що підліток може потрапити в погану компанію й набути небезпечних звичок.
Брехня – одна з найпоширеніших поведінкових проблем серед підлітків.
Підлітки брешуть, аби уникнути конфліктів із батьками або через страх.
Рекомендації
Проблеми з поведінкою підлітків завдають багато незручностей батькам. Але пам'ятайте, що це – тимчасовий етап, і він цілком природний.
Щоб виправити поведінку підлітка, важливо заручитися його довірою. Поговоріть із ним, вислухайте його. Не варто критикувати, бо це тільки погіршить ситуацію.
Дайте зрозуміти підлітку, що ви любите його таким, яким він є. Мотивуйте його завжди залишатися собою, а не підлаштовуватися під інших.
Пам'ятайте, що підліток тією чи іншою мірою залежить від своїх емоцій, а тому потребує вашої підтримки. Допоможіть йому: розкажіть, як ви дієте, відчуваючи смуток, злість, ревнощі тощо. Ваші підказки стануть йому в нагоді, коли він даватиме раду власним емоційним проблемам.
Якщо бачите, що ваша дитина потрапила в погану компанію, вам потрібно втрутитися. Однак пам'ятайте, що підлітки чутливі й можуть гостро сприймати критику.
4. Куріння, алкоголь і наркотики
Підлітки легко піддаються поганому впливу. Найбільша проблема, з якою стикаються батьки підлітків у всьому світі, – це паління, вживання алкоголю й наркотиків.
Найчастіше підлітки пробують цигарки, алкоголь або наркотики під тиском однолітків.
Схильність до ризикованої поведінки спонукає багатьох підлітків пробувати алкоголь або наркотики ще до повноліття.
«Гострі відчуття», якщо їх не припинити, здатні перерости в шкідливу звичку.
Якщо хтось із батьків підлітка палить або вживає алкоголь, це може стати прикладом для наслідування.
Низька самооцінка або бажання здатися «крутим» нерідко підштовхують підлітків до вживання алкоголю або наркотиків.
Якщо алкоголь або цигарки легкодоступні для підлітка, у нього виникає спокуса їх спробувати.
Рекомендації
Будьте уважні до поведінки вашої дитини. Звертайте увагу на те, чи добрі у неї апетит і сон і чи не трапляється в неї стрімких змін настрою.
Не стежте за дитиною і не звинувачуйте її в тих чи інших провинах. Заохочуйте її бути чесною, ділитися з вами своїми думками. Обговорюйте з нею її проблеми.
Якщо дитина не хоче розмовляти з вами, лікарі можуть поставити їй декілька запитань, щоб з'ясувати, чи вживає вона алкоголь або наркотики. Не змушуйте дитину здавати аналізи на наркотики, оскільки це може призвести до конфліктів між вами.
При крайній потребі зверніться по допомогу до лікаря.
5. Труднощі з навчанням
Підлітковий вік – це період, коли діти закінчують школу й готуються до вступу у заклад вищої освіти. У них з'являється більше занять, пов'язаних із навчанням.
Тиск унаслідок необхідності добре вчитися і вступати в заклад вищої освіти може викликати в підлітка стрес і почуття смутку.
Потреба вчити уроки, займатися з репетиторами й виконувати домашні доручення нерідко призводить до перевтоми.
Заняття, що відволікають дитину від навчання, – шлях до поганої успішності й додаткового тиску на підлітка.
Рекомендації
Підтримуйте прагнення дітей до навчання. Їм це потрібно, щоб досягти життєвого успіху.
Варто зменшити для підлітка кількість домашніх обов'язків, аби він міг зосередитися на навчанні.
Здорове харчування та фізичні вправи допоможуть підлітку стати сильним та витривалим. Дитині це необхідно, щоб упоратися з труднощами в цей непростий період.
Якщо ви відчуваєте, що дитина перевантажена заняттями з репетитором, скоротіть їх. Підліток не такий витривалий, як дорослий, а тому він швидше втомлюється.
6. Проблеми зі здоров'ям
Підлітки нерідко вразливі – емоційно та фізично. Без належного харчування й турботи про своє здоров'я вони схильні до різних хвороб.
У підлітків часто буває напружений графік. Між заняттями вони не встигають відпочивати і правильно харчуватися, а тому не отримують достатньої кількості поживних речовин.
Думки про своє тіло можуть спричинити в підлітків, особливо дівчаток, розлади харчової поведінки. Дівчаток турбують їхні зовнішність і вага, що може спричинити анорексію або булімію.
Стрес у підлітків – шлях до втрати апетиту або до безсоння.
Брак здорового харчування та фізичної активності нерідко призводить до ожиріння. Так буває, наприклад, коли дитина вживає висококалорійні продукти, фастфуд і газовані напої.
Рекомендації
Батьківські увага й підтримка здатні допомогти підліткам справитися з проблемами зі здоров'ям, розвинути навички здорового способу життя. Показуючи дитині приклад для наслідування, заохочуйте її їсти здорову їжу, займатися спортом і приділяти достатньо часу сну.
Переконайтеся, що підліток отримує необхідну кількість поживних речовин. Подбайте про збалансоване харчування дитини.
Надавайте підлітку емоційну й фізичну підтримку. Це допоможе йому впоратися з неприємностями.
7. Психологічні проблеми
Дослідження свідчать, що близько 50 % психічних розладів, на які страждають дорослі, починаються у віці близько 14 років. Третина смертей підлітків пов'язана із самогубствами через депресію. Тому, якщо ваша дитина схильна до частих змін настрою, страждає від безсоння або втрати апетиту, вам потрібно звернутися по допомогу до фахівця.
У підлітків нерідко трапляються проблеми із самооцінкою або впевненістю в собі. Почуття неповноцінності або, навпаки, переваги, часто виникає через зовнішній вигляд або прийняття підлітками свого тіла.
Незадовільна успішність і низький рівень інтелекту також можуть знижувати мотивацію підлітків. У них формується настанова, що вони недостатньо гарні.
Однією з найпоширеніших психологічних проблем, характерних для підлітків, є депресія.
Постійні стреси можуть спричиняти у підлітків тривожність, а перепади настрою нерідко призводять до розладу поведінки або опозиційно-протестного розладу.
Розлади харчової поведінки також пов'язані з психологічними проблемами, зокрема низькою самооцінкою підлітка та його прагненням будь-що змінити свою зовнішність.
Рекомендації
Хоча істерики й перепади настрою досить часто трапляються в підлітків, це не єдине свідчення наявності психологічних проблем у дітей цього віку. Визначити симптоми таких проблем може бути нелегко, й іноді для цього потрібна допомога фахівця.
Здоровий спосіб життя й обговорення з підлітком його проблем здебільшого здатні запобігти появі депресії.
Якщо в підлітка трапляються часті перепади настрою, необхідно звернутися по допомогу до фахівця.
Іноді підліток почувається погано тільки вдома, і цілком нормально – із друзями або в школі. Поговоріть з учителями та друзями підлітка про те, як він почувається. Якщо й після цього залишиться привід для занепокоєння, необхідно вжити заходів.
Не ігноруйте почуття підлітка, оскільки це тільки погіршить ситуацію.
Заохочуйте дитину спілкуватися з вами. Самі розмовляйте з нею. Якщо ви думаєте, що підліткові буде нелегко говорити з вами, побесідуйте з ним в автомобілі, де ви не будете з ним віч-на-віч.
8. Побачення та взаємини
Під час статевого дозрівання підлітків починає цікавити протилежна стать. У цей період у них починають розвиватися статеві органи. Підлітки можуть ніяково почуватися в різних соціальних ситуаціях.
Підлітки перебувають у пошуку образу власного «Я». Вони шукають зразки для наслідування вдома або серед свого кола спілкування.
Підлітки часто думають над тим, які вчинки є правильними й неправильними. Вони сумніваються стосовно багатьох явищ.
Підліткам потрібен час, щоб вивчити та прийняти свою сексуальність. І дівчатка, і хлопчики переживають «дивні» почуття у ставленні до протилежної статі й часто не знають, що із цим робити.
У підлітковому віці діти починають ходити на побачення. Вони неохоче говорять про це з батьками.
Ще одним важливим аспектом соціального життя підлітка є конкуренція. Підлітки у всьому змагаються один з одним. Це свідчить про той чи інший рівень їхньої самооцінки.
Думки й почуття, пов'язані із сексом, можуть здатися підліткам неправильними. Вони нерідко відчувають провину із цього приводу.
Коло спілкування підлітка розширюється. Він спілкується з друзями наживо, телефоном, у соціальних мережах тощо.
Рекомендації
Знайомства та стосунки – це делікатні питання, про які підліток може говорити досить неохоче. Не ставте його в незручне становище. Якщо спілкуєтеся з підлітком на такі теми, робіть це впевнено й розважливо.
Прийміть факт, що підліток більше часу проводить із друзями, ніж із вами. Просто дайте йому зрозуміти, що ви завжди будете поряд, коли йому це знадобиться.
Діліться з підлітком своїм життєвим досвідом. Розповідайте історії, що траплялися з вами в підлітковому віці. Це може бути корисним.
9. Сексуальне здоров'я й венеричні захворювання
Розвиток вторинних статевих ознак у підлітків викликає в них незвичні почуття й заохочує їх досліджувати власне тіло.
У цьому віці у підлітків відбуваються перший поцілунок, перший повільний танець, перше побачення тощо.
Без опіки батьків підліток може почати статеве життя раніше, ніж буде до цього готовий. Така ситуація може призвести до небажаної вагітності. Це найбільший ризик, із яким стикаються дівчатка-підлітки.
Незахищений секс також може спричинити низку венеричних хвороб.
Рекомендації
Поговоріть із дитиною про сексуальне життя. Ваше завдання – пояснити їй важливість безпечного сексу.
Гормональні зміни змушують підлітків діяти імпульсивно. Тому вам варто поспілкуватися з підлітком про наслідки незахищеного сексу і його вплив на все подальше життя.
Поінформованість – єдиний спосіб запобігти ранній вагітності й венеричним захворюванням у підлітків.
10. Інтернет-залежність
Поява соціальних мереж багато в чому змінила спілкування між людьми. Особливо на підлітків впливає Інтернет.
Підлітки нерідко годинами розмовляють телефоном, листуються в соціальних мережах або просто грають в ігри.
Підлітки, котрі надмірно захоплюються Інтернетом, зазвичай мають менше друзів і менш активне соціальне життя. Вони проводять час на самоті перед монітором.
Інтернет-залежність також зменшує фізичну активність підлітків. Це формує нездоровий і малорухливий спосіб життя.
Інтернет-залежність негативно впливає на успішність підлітків.
Рекомендації
Якщо підліток проводить багато часу перед комп'ютером, це ще не означає, що він залежний від Інтернету. Але він міг би з більшою користю для себе скористатися часом, який проводить перед комп'ютером.
Не забороняйте підлітку користуватися Інтернетом. Це лише зробить дитину упертішою у своєму бажанні відвідувати всесвітню мережу. Натомість мотивуйте сина або дочку зайнятися іншими справами.
Ви можете контролювати дитину, але вона, імовірно, сприйме це вороже. Пам'ятайте, що вона вже не малюк і має право на самостійні рішення. Підказуйте дітям правильні рішення, але ніколи не приймайте рішень за них.
Організовуйте заходи, що змусять підлітка спілкуватися наживо з іншими людьми, наприклад, сімейні вечері.
Установіть у домі обмеження щодо використання електронних пристроїв. Наприклад, визначте час, коли підлітку не можна користуватися мобільним телефоном. Також забороніть тримати телефон у спальні підлітка, оскільки це може зашкодити його режиму сну.
11. Агресія й жорстокість
Агресія особливо часто властива хлопчикам-підліткам. У них розвиваються м'язи, грубшає голос, спостерігається період активного росту. Крім того, вони стають емоційно більш вразливими.
Підлітки часто вплутуються в шкільні бійки.
Ще гіршим є те, що підлітки можуть почати знущатися над однолітками. Це – крок до серйозних проблем.
Підлітки можуть потрапити в погану компанію й чинити незаконні дії.
Імпульсивна поведінка підлітків може призводити до серйозних наслідків. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно 180 підлітків у всьому світі гине від насильства з боку однолітків.
Рекомендації
Навчіть дітей доброти та уваги у взаєминах із людьми навколо. Це попередить у підлітків можливі прояви агресії.
Запобігайте доступу підлітка до алкоголю й небезпечних предметів (наприклад, зброї).
Виховуйте в дитини співчуття. Покажіть їй у цьому позитивний приклад.
Намагайтеся захистити дитину від жорстоких фільмів, книг і телепередач у віці, коли вона ще не розрізняє, що добре, а що погано.
Запропонуйте дитині спорт і фізичні вправи як спосіб виплеснути негативні емоції. У такий спосіб вона зрозуміє, що злитися – нормально, якщо знайти відповідний спосіб висловити свій гнів.
Коли ви обізнані – значить, у змозі допомогти
Колись ви самі були підлітками. Але як тільки ваша дитина вступає в підлітковий вік, вам здається, що ви не знаєте про підлітків геть нічого. Зрозумійте: ви вже проживали все те, із чим стикається ваш підліток. Будьте уважні й постарайтеся зрозуміти, що він відчуває. Це допоможе впоратися з багатьма проблемами.
Покращуємо пам’ять граючись! 15 ігор для розвитку пам’яті вашої дитини
Пропонуємо добірку ігор для розвитку пам’яті:
1. Запам’ятай слова по черзі.
Називаємо кілька слів, які дитина повинна запам’ятати та повторити в тому ж порядку. Для початку можна використовувати в грі лише декілька слів – 3-5. Далі можна ускладнювати правила гри, збільшуючи кількість слів. Наприклад: будинок, сонце, каша, лампочка, собака.
2. Хто загубився.
Перед малюком викладаємо кілька іграшок (штук 5-6 не більше) і просимо запам’ятати їх. Далі малюк виходить з кімнати, а ми швидко ховаємо одну з іграшок. Повернувшись, дитина повинна уважно повинна визначити, хто ж утік і загубився.
3. Будиночок.
Для цієї гри беремо кілька іграшок (підійдуть різні іграшки з кіндер-сюрпризів, маленькі машинки та ін. Невеликі іграшки). Просимо дитину запам’ятати іграшки. Після того, як малюк повідомляє, що запам’ятав – ховаємо іграшки в «будиночок» (роль будиночка може зіграти звичайна коробка). Просимо дитину пригадати всі іграшки, які сховалися. Після того, як всі іграшки відгадано, можна помінятися ролями, і тепер мама вгадує, хто ж сховався в будиночку.
4. Картинки.
Для цієї гри підійдуть будь-які кольорові картинки, якщо у вас є книжка з великою кількістю картинок, сміливо беріть її. Дитині показуємо картинку, і просимо запам’ятати все, що на ній зображено. Після того, як малюк подивився і все запам’ятав, картинку прибираємо і просимо дитину по пам’яті відтворити все, що він бачив.
5. Магазин.
Відправляємо дитину в «магазин» при цьому називаємо те, що потрібно купити (для початку не більше 4-5 найменувань). Наприклад, хліб, морозиво, молоко, сир, шоколадку. Малюк біжить в іншу кімнату і перераховує татові-«продавцеві» все, що він хоче у нього купити. З часом список покупок збільшуємо. У таку гру можна грати та в реальному магазині. Виходячи з будинку, повідомте дитині, що вам необхідно купити в магазині. Прийшовши в магазин, нехай малюк по пам’яті допомагає вибирати необхідні продукти.
6. Розвідники.
Перед виходом на вулицю оголошуємо дитині початок гри й пояснюємо умови. Необхідно на вулиці все запам’ятовувати, де що знаходиться, що відбувається, а повернувшись додому, «доповісти» татові, що бачив, акцентуючись на деталях: якого кольору машина у дворі, кого зустріли в магазині, скільки кішок бігало біля сусіднього під’їзду …
7. Портрет.
Пропонуємо малюкові уважно подивитися на маму і запам’ятати, у що вона одягнена. Далі мама виходить в іншу кімнату і щось міняє у своєму образі, наприклад, надягає шапку, шарф або змінює одну спідницю на іншу. Повертається в кімнату. Дитина уважно дивиться на маму і повідомляє, що змінилося в її образі.
8. Танцюємо.
Ця гра допомагає в розвитку рухової пам’яті. Включаємо музику і відтворюємо під неї який-небудь нескладний рух. Наприклад, сісти навпочіпки, встати, а потім підняти руки вгору. Пізніше кількість рухів можна збільшувати. Дитина своєю чергою запам’ятовує рухи мами, а потім відтворює їх по пам’яті.
9. Повторюшка.
Для гри використовуємо підручні матеріали: ґудзики, монетки, рахункові палички. За допомогою перерахованих предметів викладаємо нескладне зображення, наприклад, будиночок або цифру 1. Пропонуємо дитині запам’ятати зображення, після чого малюк відтворює побачене.
10. Малюнок.
Малюємо на аркуші паперу простий малюнок, наприклад, круг, трикутник, квадрат. Зображення протягом декількох секунд показуємо дитині, після чого прибираємо і малюк повинен відтворити малюнок на своєму листку. Спершу малюнки створюються простим олівцем, далі можна ускладнювати різними кольорами, формами, кількістю зображених на аркуші паперу предметів.
11. Знайди зображення.
Дитині показуємо картку із зображеними на ній тваринами. Після того, як малюк уважно подивився і запам’ятав, картку прибираємо. Далі перед дитиною викладаємо кілька карток із зображеними на них різними тваринами, в тому числі й ту, яку дитина запам’ятовувала. Просимо малюка уважно подивитися на картинки та вказати ту, яку йому показували. На початку, можна обмежитися 4-5 картками, далі ускладнюємо вправу за допомогою збільшення кількості картинок.
12. Слова.
У цю гру можна грати, як удвох, так і з групою дітей. Називаємо слово (наприклад, сонце), малюк його запам’ятовує, повторює і додає будь-яке додаткове слово (наприклад, озеро). Наступний гравець (або знову ви, якщо граєте удвох з дитиною) називає всі перераховані раніше слова і додає одне нове слово (наприклад, сонце, озеро, верблюд). Гра продовжується до тих пір, поки один з гравців не зможе відтворити всі раніше названі слова.
13. Знайди 10 відмінностей.
Дитині демонструємо дві картинки, які мають незначні відмінності один від одного. Дитина, уважно вивчивши картинки, повинна знайти ці відмінності й назвати.
14. Меморі.
Беремо кілька парних карток (для початку краще брати невелику кількість). Показуємо дитині зображені на картках картинки. Далі перевертаємо їх сорочками догори. Пропонуємо малюкові відкривати картки попарно. Якщо зображення збіглися, то вони видаляються з гри. Якщо ж картинки виявилися різні, то перевертаємо їх знову сорочками вгору і повертаємо на місце. Готові ігри меморі можна придбати в магазині ToysDytpsyholog
15. Дії.
Дитині пропонуємо виконати дії в певному порядку. Наприклад, підійди до свого столу, візьми червоний фломастер і віднеси його на кухню.
Перераховані гри на розвиток пам’яті не вимагають практично ніякої підготовки, але дуже цікаві дітям. Так непомітно, в процесі гри, ви з легкістю будете тренувати пам’ять малюкові, що в майбутньому йому знадобиться.
👶 ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДИТИНІ
🥶 ЯКЩО ДИТИНА ПОВОДИТЬСЯ ТАК, НЕМОВ НЕ ВІДЧУВАЄ ЖОДНИХ ПОЧУТТІВ (РАДОСТІ ЧИ СМУТКУ).
❓Що з нею відбувається?
Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!
👉 Як допомогти?
1) Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»
2) Поясніть дитині й те, що сталося.
Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом.
😭 ДИТИНА ДУЖЕ ЧАСТО ПЛАЧЕ
❓Що з нею відбувається?
У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.
🛑 ДИТИНА ПОЧИНАЄ ПОВОДИТИСЬ НЕОБЕРЕЖНО, РОБИТЬ ЩОСЬ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНЕ
❓Що з нею відбувається?
Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»
👉 Як допомогти?
Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!
Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.
😱 ДИТИНА ЛЯКАЄТЬСЯ ЧОГОСЬ, ЧОГО НЕ БОЯЛАСЯ РАНІШЕ
❓Що з нею відбувається?
Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.
Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.
😴 У ПІДЛІТКА ТРУДНОЩІ ЗІ СНОМ: СОН ПЕРЕРИВЧАСТИЙ, СНЯТЬСЯ КОШМАРИ, ПІДЛІТОК БОЇТЬСЯ СПАТИ ОДИН
❓Що відбувається?
У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.
Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись.
👉 Як допомогти?
Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.
Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».
💚 ГАРНА НОВИНА
Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції.
Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.
Тримаємо стрій 🇺🇦
Джерела:
«Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей»
Практичні поради Світлани Ройз, Ірени Голуби та Ірини Малкіної-Пих.
Перша опора – це дотик. Обійміть дитину, притисніть до себе. Якщо дитина в стресі (свідчити про це можуть холодні руки), – розітріть дитині руки або запропонуйте їй самій потерти долоні одну об другу, поки вони не стануть гарячими. Справа в тому, що в критичній для життя ситуації кров приливає до дихальної системи, серця та мозку. А якщо повернути її до кінцівок, психіка отримує сигнал про те, що небезпека відступила.
Вислуховувайте дитину, коли вона хоче поговорити, бутьте уважними до її запитань і давайте чесні відповіді, враховуючи вік дитини.
Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина відчуває себе емоційно і фізично виснаженою.
Як цьому запобігти: 
Визнайте проблему, не лякайтеся її та не бійтеся бути «недосконалими батьками».
' xlink:href='%23b'/%3e%3cuse fill='black' filter='url(%23c)' xlink:href='%23b'/%3e%3cpath fill='white' d='M12.162 7.338c.176.123.338.245.338.674 0 .43-.229.604-.474.725a.73.73 0 01.089.546c-.077.344-.392.611-.672.69.121.194.159.385.015.62-.185.295-.346.407-1.058.407H7.5c-.988 0-1.5-.546-1.5-1V7.665c0-1.23 1.467-2.275 1.467-3.13L7.361 3.47c-.005-.065.008-.224.058-.27.08-.079.301-.2.635-.2.218 0 .363.041.534.123.581.277.732.978.732 1.542 0 .271-.414 1.083-.47 1.364 0 0 .867-.192 1.879-.199 1.061-.006 1.749.19 1.749.842 0 .261-.219.523-.316.666zM3.6 7h.8a.6.6 0 01.6.6v3.8a.6.6 0 01-.6.6h-.8a.6.6 0 01-.6-.6V7.6a.6.6 0 01.6-.6z'/%3e%3c/g%3e%3c/svg%3e){kind=small}
Доторкніться до різних частин тіла дитини, промовляючи: «Доброго ранку, носику, доброго ранку, щічки, доброго ранку, вушка, доброго ранку, шийко, доброго ранку, плечики…».
Важливо пам'ятати, що зараз діти і дорослі навряд зможуть грати в ігри чи робити практики зі закритими очима, адже у стресовому стані люди намагаються контролювати всі процеси, які відбуваються навколо.Якщо дитина в стані сильного стресу, то краще торкатися тільки тих частин тіла, що закриті одягом. Торкайтеся не поверхнево чи лоскочучи, а наче проминаючи тіло дитини.Якщо дитина просити повторювати якусь гру багато разів – погоджуйтеся, адже саме ця гра для неї найбільш терапевтична.
Що ж таке обдарованість?
1. Цікавиться різноманітними машинами і механізмами;
1. Любить музику і музичні записи, шукає місця, де можна її послухати;
1. Яскраво виражене розуміння абстрактних понять;
Добре розмірковує, розуміє недоказане, розуміє причини й мотиви вчинків інших людей;
1. Енергійна дитина, рухлива;
1. У розповіді дотримується сюжетної лінії;
1. Не знаходячи слів, звертається до малювання або ліплення, щоб виразити свої почуття і настрій;
Немає коментарів:
Дописати коментар