Що треба знати
про пост-
травматичний
стресовий
розлад (ПТСР)

Війна в Україні порушила відчуття безпеки та призвела до

стресу, психологічні наслідки якого можуть загрожувати здо-

ровому майбутньому як дорослих, так і дітей. Пережитий

травматичний досвід може стати причиною розвитку пост-

травматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР — це екстремальна реакція на сильний стрес у разі за-

грози життю людини. Частота виникнення ПТСР саме в момент

надзвичайної ситуації низька. Зазвичай він починає проявля-

тися приблизно через шість місяців після травматичної події.

Якщо стрес має потужну і тривалу дію, наприклад, перебуван -

ня в окупації, обстріли, повітряні тривоги тощо, то ймовірність

розвитку ПТСР зростає.

У кого найчастіше

проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з украй нега-

тивним впливом потужного стресу, з часом починають страж-

дати на ПТСР, а інші — ні? Є три групи факторів, поєднання яких

призводить до виникнення ПТСР:

інтенсивність травматичної події, ї ї тривалість, несподіва-

ність і неконтрольованість;

сила індивідуальних захисних механізмів психіки та наяв-

ність соціальної підтримки;

особистісні фактори ризику: вік на момент травматичних

подій, наявність травматичних подій і психічних розладів у

попередні періоди життя людини.

Кожна людина під час війни має власні переживання та реакції,

які є абсолютно природними у відповідь на стресову ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка дітей і дорослих має величезні

резерви для відновлення й саморегуляції. Завдяки підтрим-

ці рідних та (за потреби) фахівців людина може повернутися

до норми після тяжкого досвіду. Завдання батьків і фахівців —

зробити все, що від них залежить, щоб протистояти розвитку

ПТСР у дітей та навіть у найскладніших ситуаціях і випробу-

ваннях перейти до посттравматичного зростання. Детальнішу

інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того щоб передчасно не лякати себе негативними наслід-

ками пережитих травматичних подій, необхідно зрозуміти, що

визначає наявність у людини ПТСР.

До основних ознак ПТСР у дорослих належать:

напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя си -

туації, учасником яких була людина;

сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, пору-

шення сну;

уникання емоційних навантажень;

невпевненість через страх і як наслідок — відкладання при -

йняття рішень, неконтактність із людьми навколо;

надмірна втомлюваність, дратівливість, депресивні стани,

головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь

тощо.

Прояви ПТСР у дітей:

постійне згадування пережитих подій (нав’язливі спогади,

про які дитина може не зізнаватися дорослим) і водночас

уникання всього, що нагадує їй про пережите;

емоційне напруження, вияви агресії або ж, навпаки, апатич -

ність, депресивність, емоційна відстороненість;

порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина про -

кидається вночі (діти дошкільного і молодшого шкільного

віку можуть при цьому плакати);

тривожність та постійне очікування повторення подій;

порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;

постійне повторювання сюжету пережитого у грі, зацикле-

ність на ньому (властиво дітям дошкільного та молодшого

шкільного віку);

саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: самоушко-

дження, вживання алкоголю, наркотиків, ігрова залежність).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР проходить відповідні фази. І не

завжди спричиняє незворотні наслідки. Варто розуміти: щоб

людина позбулася ПТСР, необхідно звернутися за допомогою

до спеціалістів.

Фази ПТСР:

1. Відчай — гостра тривога без чіткого усвідомлення, що ста-

лося.

2. Заперечення — безсоння, втрата пам’яті, заціпеніння, тілесні

прояви (м’язовий біль, проблеми з травленням, зміна тиску

тощо).

3. Нав’язливість — вибухові реакції, перепади настрою, хроніч-

не гіперзбудження з порушеннями сну.

4. Опрацювання — розуміння причин травми та горя.

5. Завершення — побудова планів на майбутнє.

Що робити, щоб знизити

ризики виникнення ПТСР

Для батьків/опікунів:

Психологічно стабілізуватися самим, не применшувати

важливість власних потреб і переживань. Лише в емоцій -

но стабільному стані ми можемо підтримати дітей. Важливо

пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям необхід-

но пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголо-

сити, що з часом стане легше й ваша родина з цим точно

впорається.

Дозволити собі просити про допомогу і приймати ї ї.

Налагодити режим дня та повернути за можливості частину

звичних справ.

Заручитися підтримкою близьких — налагодити спілкуван-

ня з важливими людьми, якщо це дає вам підтримку і нала -

штовує на позитив.

Включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи,

щонайменше гуляти на свіжому повітрі).

Обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви

отримуєте: обирати канали, що не транслюють кровопро-

лиття та інший украй негативний чи емоційно забарвлений

контент.

Доєднуватися до допомоги іншим, адже це дає величезний

ресурс.

Пам’ятати, що діагноз може поставити лише фахівець.

Звернутися по допомогу до психолога/психотерапевта,

який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації

себе і близьких.

Що дорослі можуть

зробити для дітей

Забезпечити (відновити) почуття безпеки в той спосіб та

тією мірою, які є можливими на цю мить. Для відновлення

почуття безпеки слід використовувати такі прийоми:

Кожного разу, коли родина перебуває в бодай умовній

безпеці, говорити «ми в безпеці», «я з тобою».

Використовувати методи арттерапії: малювати, створю-

вати в будь-який інший творчий спосіб «безпечний про -

стір».

Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які

дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: на-

приклад, прості домашні доручення — полити квіти, ви -

терти пил, погодувати домашніх улюбленців.

Заохочувати дитину до фізичної активності (фізкультура,

танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нага -

дувати дітям потягуватися, пропонувати ігри, в яких вони

можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з бать -

ками.

Подбати про те, щоб діти не забували про свої тілесні потре-

би: пили воду, ходили до туалету, достатньо їли, були вдяг-

нені відповідно до навколишньої температури.

Відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання у

школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухо -

ва активність, режим сну тощо). Це дає дітям почуття захи-

щеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного

мирного життя. У багатьох дітей є складнощі із засинан-

ням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити

масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повер -

тають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати

про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не диви-

тися мультфільми та фільми за годину до сну.

Забезпечувати дитині почуття близькості та підтримки

(у першу чергу з боку батьків або осіб, які їх замінюють) —

дитина має знати, що близькі люди поруч і що вони ї ї лю-

блять. Важливими тут будуть також тілесні контакти: обій-

ми з близькими дорослими, тримання за руку тощо (перелік

тілесних ігор дивіться у додатку в кінці брошури). Дитині

важливо чути від дорослих (батьків чи осіб, які їх заміню-

ють), що вони поруч.

Вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути

уважними до ї ї запитань і давати чесні відповіді, які відпові -

дають віку дитини.

Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не мож-

на говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — нав-

паки, важливо дати змогу максимально висловитися та

проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й дові -

рити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують

порад і тим більше оцінок.

Пояснювати дитині, що сталося, давати правдиву інформа-

цію доступними для ї ї віку словами. Дітям важливо розуміти

ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює

на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина

зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.

Заохочувати дитину до спілкування з однолітками, діяльно -

сті у громаді, доступної для ї ї віку, тощо.

У разі прояву агресії важливо формувати здорові поведін -

кові рамки: попри те що дитині може бути важко справля-

тися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити ін -

ших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити

так: «злитися — можна і нормально, завдавати шкоди собі

та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити

агресію: як саме — дивіться в кінці брошури.

Звернутися по фахову психологічну/психотерапевтичну до-

помогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як

справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як кон -

тролювати важкі спогади тощо.

Що таке
панічна атака
і як допомогти
у разі її появи
дитині

Що таке панічна
атака

Це раптове відчуття сильного страху без реальної небезпеки

чи очевидної причини. Напади часто відбуваються, коли лю -

дей щось непокоїть або вони пережили складний чи стресовий

досвід. Також вони можуть бути наслідком перенесених хво -

роб. Панічна атака може тривати до 30 хвилин.

Панічні атаки не загрожують життю. Проте з ними важко впо-

ратися самостійно. Крім того, без професійної допомоги вони

можуть із часом посилитися.

Якщо епізоди панічних атак повторюються, обов’язково звер-

ніться до фахівців. Причиною панічних атак може бути багато

чинників — як зовнішніх, так і внутрішніх. Тільки фахівець може

визначити, як можна допомогти.

Прояви панічної атаки:

прискорене серцебиття;

задуха, прискорене або ускладнене дихання;

оніміння або тремтіння рук і ніг;

нудота та дискомфорт у шлунку;

запаморочення;

світло здається яскравішим та інтенсивнішим;

сльози, незмога перестати плакати;

відчуття, ніби людина «застигла» та не може рухатися.

Що викликає панічні
атаки

Причини панічних атак можуть бути різні, в тому числі пробле -

ми зі здоров’ям. Тому варто проконсультуватися не лише з пси -

хологом/психотерапевтом, а й із лікарем, щоб виключити всі

ризики.

Як допомогти дитині, яка
переживає панічну атаку

З панічною атакою можна впоратися самостійно, знаючи по -

трібні прийоми й техніки. Але зняти інтенсивність симптому не

означає назавжди його позбутися, тому важливо звернутися

по допомогу до фахівця.

Техніки впливають на цикл панічної атаки: думки — пове-

дінка — тілесні відчуття — емоції. Для того щоб розірвати коло

чи цикл панічної атаки, можна впливати на кожен із цих еле -

ментів. Під час панічної атаки дитина може відчувати, що втра-

чає контроль. Ви здатні допомогти дитині «заземлитися» за до -

помогою деяких вправ.

Дихальні вправи

Дихання животом заспокоює та допомагає кисню швидше

наситити кров. Техніка складається з трьох кроків:

Крок 1. Покладіть руку на живіт.

Крок 2. Зробіть кілька усвідомлених вдихів та видихів. Напри-

клад, 5 секунд вдих, 5 секунд видих, вдих через ніс і видих че-

рез рот.

Крок 3. Поясніть дитині, що коли вона вдихає, то м’яко надуває

свій животик, як повітряну кульку, а коли видихає, повітря ніби

повільно виходить із кульки.

Сконцентруйтеся на диханні: одну руку складіть як човник і на-

крийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих — рука

йде вниз до грудей, вдих — рука підіймається до рота.

Інші вправи та техніки
для роботи з дитиною

Знайти кілька предметів одного кольору і перелічити їх.

Порахувати кроки до якогось предмета.

Стискати поперемінно правою та лівою рукою руку дорос -

лого.

Рахувати від десяти до одного.

Покласти руку на живіт приблизно на три пальці нижче за

сонячне сплетіння та постукати по цьому місцю.

Потерти кінчик носа.

Злегка натиснути на очні яблука з двох боків.

Змочити губи водою, сполоскати рота.

Витягнути язика якомога далі — ніби намагаючись торкну-

тися ним грудної клітки.

Подивитися праворуч якомога далі, не повертаючи голови,

затримати погляд на 15–20 секунд, потім перевести погляд

прямо, потім подивитися ліворуч якомога далі, потім знову

прямо.

Розтерти руками тіло.

Розтерти точку між підмізинним пальцем і мізинцем.

Покласти руки на ребра, щоб відчути, як вони під час дихан-

ня розширюються, підіймаються.

Можна обрати кілька із запропонованих варіантів дій. При

цьому важливо розуміти, що це екстрена допомога. Важли-

во шукати можливість впливати на причину панічної атаки.

 

Ознаки психологічної

травми у дітей:

У молодших дітей:

Дитина стала пасивною і мовчазною.

В дитини з’явилися проблеми зі сном.

Дитина боїться звуків чи зображень, що нагадують про

травматичні події.

Дитина демонструє тривожну поведінку: вона постійно

насторожена та гіперчутлива до будь-яких подразників.

Дитина знову і знову відтворює в іграх або переказує трав-

матичну подію.

Повернення до більш ранньої поведінки (наприклад, смок-

тання пальця).

Дитина не розуміє причини події, а тому думає, що це ї ї

провина.

У підлітків:

Як підтримати

дитину, яка пережила

травматичний досвід

Незвична, часом агресивна чи деструктивна поведінка.

Різка зміна міжособистісних стосунків (наприклад, дитина

відсторонюється від батьків).

Відчуття провини чи сорому.

Різке дорослішання, зокрема перевантаження себе домаш-

німи завданнями / домашньою роботою.

Слухайте дитину.

Допоможіть зрозуміти: те, що вона відчуває, нормально.

Уникайте як зайвої драматизації, так і знецінювання пере -

житого дитиною досвіду.

Зверніться з дитиною по допомогу до спеціалістів.