Що треба знати
про пост-
травматичний
стресовий
розлад (ПТСР)

Війна в Україні порушила відчуття безпеки та призвела до

стресу, психологічні наслідки якого можуть загрожувати здо-

ровому майбутньому як дорослих, так і дітей. Пережитий

травматичний досвід може стати причиною розвитку пост-

травматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР — це екстремальна реакція на сильний стрес у разі за-

грози життю людини. Частота виникнення ПТСР саме в момент

надзвичайної ситуації низька. Зазвичай він починає проявля-

тися приблизно через шість місяців після травматичної події.

Якщо стрес має потужну і тривалу дію, наприклад, перебуван -

ня в окупації, обстріли, повітряні тривоги тощо, то ймовірність

розвитку ПТСР зростає.

У кого найчастіше

проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з украй нега-

тивним впливом потужного стресу, з часом починають страж-

дати на ПТСР, а інші — ні? Є три групи факторів, поєднання яких

призводить до виникнення ПТСР:

інтенсивність травматичної події, ї ї тривалість, несподіва-

ність і неконтрольованість;

сила індивідуальних захисних механізмів психіки та наяв-

ність соціальної підтримки;

особистісні фактори ризику: вік на момент травматичних

подій, наявність травматичних подій і психічних розладів у

попередні періоди життя людини.

Кожна людина під час війни має власні переживання та реакції,

які є абсолютно природними у відповідь на стресову ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка дітей і дорослих має величезні

резерви для відновлення й саморегуляції. Завдяки підтрим-

ці рідних та (за потреби) фахівців людина може повернутися

до норми після тяжкого досвіду. Завдання батьків і фахівців —

зробити все, що від них залежить, щоб протистояти розвитку

ПТСР у дітей та навіть у найскладніших ситуаціях і випробу-

ваннях перейти до посттравматичного зростання. Детальнішу

інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того щоб передчасно не лякати себе негативними наслід-

ками пережитих травматичних подій, необхідно зрозуміти, що

визначає наявність у людини ПТСР.

До основних ознак ПТСР у дорослих належать:

напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя си -

туації, учасником яких була людина;

сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, пору-

шення сну;

уникання емоційних навантажень;

невпевненість через страх і як наслідок — відкладання при -

йняття рішень, неконтактність із людьми навколо;

надмірна втомлюваність, дратівливість, депресивні стани,

головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь

тощо.

Прояви ПТСР у дітей:

постійне згадування пережитих подій (нав’язливі спогади,

про які дитина може не зізнаватися дорослим) і водночас

уникання всього, що нагадує їй про пережите;

емоційне напруження, вияви агресії або ж, навпаки, апатич -

ність, депресивність, емоційна відстороненість;

порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина про -

кидається вночі (діти дошкільного і молодшого шкільного

віку можуть при цьому плакати);

тривожність та постійне очікування повторення подій;

порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;

постійне повторювання сюжету пережитого у грі, зацикле-

ність на ньому (властиво дітям дошкільного та молодшого

шкільного віку);

саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: самоушко-

дження, вживання алкоголю, наркотиків, ігрова залежність).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР проходить відповідні фази. І не

завжди спричиняє незворотні наслідки. Варто розуміти: щоб

людина позбулася ПТСР, необхідно звернутися за допомогою

до спеціалістів.

Фази ПТСР:

1. Відчай — гостра тривога без чіткого усвідомлення, що ста-

лося.

2. Заперечення — безсоння, втрата пам’яті, заціпеніння, тілесні

прояви (м’язовий біль, проблеми з травленням, зміна тиску

тощо).

3. Нав’язливість — вибухові реакції, перепади настрою, хроніч-

не гіперзбудження з порушеннями сну.

4. Опрацювання — розуміння причин травми та горя.

5. Завершення — побудова планів на майбутнє.

Що робити, щоб знизити

ризики виникнення ПТСР

Для батьків/опікунів:

Психологічно стабілізуватися самим, не применшувати

важливість власних потреб і переживань. Лише в емоцій -

но стабільному стані ми можемо підтримати дітей. Важливо

пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям необхід-

но пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголо-

сити, що з часом стане легше й ваша родина з цим точно

впорається.

Дозволити собі просити про допомогу і приймати ї ї.

Налагодити режим дня та повернути за можливості частину

звичних справ.

Заручитися підтримкою близьких — налагодити спілкуван-

ня з важливими людьми, якщо це дає вам підтримку і нала -

штовує на позитив.

Включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи,

щонайменше гуляти на свіжому повітрі).

Обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви

отримуєте: обирати канали, що не транслюють кровопро-

лиття та інший украй негативний чи емоційно забарвлений

контент.

Доєднуватися до допомоги іншим, адже це дає величезний

ресурс.

Пам’ятати, що діагноз може поставити лише фахівець.

Звернутися по допомогу до психолога/психотерапевта,

який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації

себе і близьких.

Що дорослі можуть

зробити для дітей

Забезпечити (відновити) почуття безпеки в той спосіб та

тією мірою, які є можливими на цю мить. Для відновлення

почуття безпеки слід використовувати такі прийоми:

Кожного разу, коли родина перебуває в бодай умовній

безпеці, говорити «ми в безпеці», «я з тобою».

Використовувати методи арттерапії: малювати, створю-

вати в будь-який інший творчий спосіб «безпечний про -

стір».

Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які

дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: на-

приклад, прості домашні доручення — полити квіти, ви -

терти пил, погодувати домашніх улюбленців.

Заохочувати дитину до фізичної активності (фізкультура,

танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нага -

дувати дітям потягуватися, пропонувати ігри, в яких вони

можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з бать -

ками.

Подбати про те, щоб діти не забували про свої тілесні потре-

би: пили воду, ходили до туалету, достатньо їли, були вдяг-

нені відповідно до навколишньої температури.

Відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання у

школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухо -

ва активність, режим сну тощо). Це дає дітям почуття захи-

щеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного

мирного життя. У багатьох дітей є складнощі із засинан-

ням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити

масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повер -

тають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати

про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не диви-

тися мультфільми та фільми за годину до сну.

Забезпечувати дитині почуття близькості та підтримки

(у першу чергу з боку батьків або осіб, які їх замінюють) —

дитина має знати, що близькі люди поруч і що вони ї ї лю-

блять. Важливими тут будуть також тілесні контакти: обій-

ми з близькими дорослими, тримання за руку тощо (перелік

тілесних ігор дивіться у додатку в кінці брошури). Дитині

важливо чути від дорослих (батьків чи осіб, які їх заміню-

ють), що вони поруч.

Вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути

уважними до ї ї запитань і давати чесні відповіді, які відпові -

дають віку дитини.

Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не мож-

на говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — нав-

паки, важливо дати змогу максимально висловитися та

проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й дові -

рити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують

порад і тим більше оцінок.

Пояснювати дитині, що сталося, давати правдиву інформа-

цію доступними для ї ї віку словами. Дітям важливо розуміти

ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює

на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина

зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.

Заохочувати дитину до спілкування з однолітками, діяльно -

сті у громаді, доступної для ї ї віку, тощо.

У разі прояву агресії важливо формувати здорові поведін -

кові рамки: попри те що дитині може бути важко справля-

тися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити ін -

ших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити

так: «злитися — можна і нормально, завдавати шкоди собі

та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити

агресію: як саме — дивіться в кінці брошури.

Звернутися по фахову психологічну/психотерапевтичну до-

помогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як

справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як кон -

тролювати важкі спогади тощо.