Психологічна готовність до школи дітей 5-6-річного віку

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізичному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливі позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, що охоплює всі царини життя дитини.

Тимчасом досі навіть від працівників освіти можна почути настанови щодо підготовки дітей до школи як про формування у них навичок письма, читання. Формування цих умінь в дошкільному віці замість роботи над загальним психічним розвитком, адекватними віковими особливостями дитини, ігровими методами нічого доброго їй не приносить, окрім відрази до навчання. Натомість психологічно готовій до навчання дитині буває цілком достатньо передбаченого навчальним планом часу, щоб успішно засвоїти програмовий матеріал. Отже, рівень загального психічного розвитку виявляється в загальній обізнаності, тобто певному запасі уявлень про навколишній світ, у сформованості пізнавальних процесів, емоційно-вольовому розвитку та соціально-комунікативних навичках. Усі ці сторони психологічного розвитку досить тісно пов’язані між собою і впливають одна на одну під час свого становлення.

Про достатній рівень інтелектуального розвитку дитини свідчить її здатність орієнтуватися в змісті доступного для її віку оповідання, сюжетного малюнка, що виявляється в умінні пояснити дії персонажів, відповідаючи на поставлені запитання, або й побудувати самостійну розповідь з двох-трьох коротеньких речень. Тут-таки можна зробити висновок і про розвиток мовлення у дитини: правильність вимови, узгодження слів у реченні, поширеність речень, вживання різних частин мови, словниковий запас.

Дуже важливим для успішного навчання показником загального розвитку дитини є рівень сформованості її сприймання. Цей психічний процес є провідним упродовж дошкільного дитинства і виступає основою для формування наочно-образного мислення, а далі й словесно-логічного. У готової до шкільного навчання дитини сприймання вже добре розвинене. Вона легко оперує сенсорними еталонами: кольором, формою, величиною, що виявляється у вправному виконанні практичних завдань на розрізнення та об’єднання предметів за цими ознаками, складанні фігурок із частин. Саме завдяки добре розвиненому сприйманню створюються передумови для оволодіння читанням, адже, щоб навчитися читати, потрібно, насамперед, добре знати та розрізняти зображення літер.

Не менш важливою для успішного навчання в школі є вправність дрібних рухів руки дитини, особливо у поєднанні із зоровим сприйманням, тобто зорово-моторна координація. Завдяки здатності відтворювати на письмі побачене вона може навчитися писати, малювати. Ця функція посилено розвивається впродовж усього дошкільного дитинства у малюванні, починаючи з примітивних черкань та каракулів дво-трилітньої дитини, а далі більш охайного штрихування та розфарбовування контурних зображень, виконання малюнків за власним задумом. Про важливість зорово-моторної координації, як показника готовності дитини до навчання, свідчить те, що перевірка цієї функції включається майже в усі методики діагностики шкільної зрілості.

Тим часом недостатній розвиток сприймання, зорово-моторної координації є найпоширенішою причиною труднощів у оволодінні дитиною                 такими важливими шкільними навичками, як письмо, читання. П’яти-шестилітні діти з цим недоліком не можуть скопіювати просте зображення кола, квадрата, трикутника. Тому бажано, щоб із такими дітьми проводилися спеціальні заняття в дошкільному віці, перш ніж включити їх у процес шкільного навчання.

Поряд із зоровим сприйманням великого значення для готовності дитини до шкільного навчання набуває слухове сприймання, зокрема, сформованість фонематичного слуху, тобто здатність виокремлювати звуки та порядок їх розміщення у слові. Це неодмінна умова навчання читання і письма.

Загальний психічний розвиток дитини, необхідний для засвоєння шкільних знань, виявляється також у її здатності оперувати певними предметно-кількісними відношеннями: вміти порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям «далі-ближче» , «вгорі-внизу», «праворуч-ліворуч», «більше-менше», «довше-коротше», «важче-легше» та ін.

Надзвичайно важливою складовою готовності дітей до навчання є певний рівень їхньої емоційно-вольової та соціальної зрілості, який виявляється у довільності поведінки. На відміну від імпульсивних дій дітей раннього віку, які опосередковуються предметною ситуацією, недостатньо усвідомленим спонуканням, довільна дія – це дія, що керується свідомо прийнятою вимогою, правилом, або навпаки – відмова від дії теж відповідно до певних обставин.

Наголосимо, що мотиваційна готовність до навчання виростає на ґрунті достатнього інтелектуального, емоційно-вольового, особистісного розвитку дитини. Якщо ці передумови недостатні, позитивна мотивація навчання не може бути стійкою.

Отже, готовність дитини до шкільного навчання складається з багатьох компонентів. Недостатня сформованість якогось із них не може  не позначитись на її адаптації до школи. Ще складніше, якщо неготовність виявляється за багатьма показниками.Саме для того, щоб вчасно запобігти біді, необхідне психологічне обстеження готовності дітей до школи за показниками психофізіологічного розвитку, а не за рівнем сформованості шкільних навичок.

Неготовність дитини до навчання в школі означає, що вона залишається більшою мірою дошкільником, ніж її ровесники, готові стати учнями.

Серед них є дві категорії: ті, що мають порушення навчальної діяльності через різні недоліки пізнавальної сфери, а також ті, у яких ускладнення в навчанні виникають у зв’язку з динамічними особливостями поведінки і порушенням формування особистості. Кожна з цих категорій дітей дуже неоднорідна і може бути поділена на підгрупи з дуже суттєвими відмінностями щодо змісту і вираженості  навчальних проблем, тактики корекційно-розвивальної роботи, перспектив подальшого навчання та соціально-трудової адаптації.

 Шановні батьки!

Вітаю вас і ваших дітей із початком нового навчального року!

1 вересня — це завжди хвилюючий день, який відкриває новий етап для школярів і їхніх родин. Нехай цей рік подарує дітям цікаві знання, справжніх друзів та впевненість у власних силах. А вам — терпіння, мудрості й радості від спільних досягнень.

Пам’ятайте: підтримка й теплі слова вдома — це найбільший ресурс для дитини у навчанні

З повагою і теплом,

психолог Марина Задрієнко

ВПРАВИ ТА ІГРИ ,ЩОБ ДОПОМОТИ ДИТИНІ ЗНЯТИ СТРЕС

 

ПАМ'ЯТКА ЯК ПЕРЕЖИТИ ПОТРЯСІННЯ

Життя після потрясіння – це складний і індивідуальний процес. Немає єдиного правильного шляху, і те, як людина переживає та відновлюється, залежить від багатьох факторів, включаючи природу потрясіння, наявність підтримки, особистісні риси та доступ до ресурсів.

 

Як потурбуватися про психічне здоров'я вашої дитини

В наш час піклування про психічне здоров'я дітей – це надзвичайно важливо. Адже психічне здоров'я є основою для їхнього емоційного, соціального та когнітивного розвитку. Тому важливо створювати безпечне та підтримуюче середовище для дітей, навчати їх здорових способів справлятися зі стресом та емоціями, застосовувати ігри та вправи для зняття стресу та емоційного напруження,а також звертатися за допомогою до фахівців, якщо виникають проблеми

 

Депресія
та її симптоми

Депресія — це стан, коли людина відчуває глибокий сум та

безнадійність, втрачає сенс життя, і це впливає на ї ї ставлення

до себе та стосунки з іншими людьми. Часто депресія супро-

воджується тривогою. Діти, які перебувають у стані стресу та/

або переживають втрату близьких, можуть мати розлади ува-

ги, складнощі в навчанні, змінювати поведінку. Якщо такі симп -

томи тривають щонайменше два тижні, це може свідчити про

депресію. Такий діагноз може поставити лише фахівець.

Усі люди, навіть трирічні діти, можуть переживати депресію.

У підлітків це трапляється частіше, ніж у дітей молодшого віку.

У дітей, які пережили втрату і горе, ймовірність розвитку де-

пресії також вища.

Як зрозуміти, що
в дитини депресія

Якщо деякі з наведених нижче симптомів тривають щонаймен -

ше два тижні, варто звернутися до спеціаліста, щоб виключити

депресивний розлад:

зміна ваги;

порушення сну;

незвичний і постійний смуток або дратівливість;

раптова втрата інтересу до занять, які завжди подобалися

дитині;

млявість;

зниження самооцінки;

відчуття безнадійності;

думки про самогубство або спроби його вчинити.

Батьки мають звернути увагу на ці раптові зміни в поведінці сво-

їх дітей. Якщо така поведінка зберігається, батьки повинні діяти

негайно.

Як можна
допомогти дитині

Перебувати поруч із людиною, яка має депресію, важко. Бути

батьками дитини з депресією ще важче, бо часто батьки зви-

нувачують себе в тому, що це сталося з дитиною. Дорослим

потрібно витримати це. Варто пам’ятати, що у стані дитини не

завжди винні дорослі. Під час війни спричинити депресію мо -

жуть швидше обставини, на які батьки не мають впливу і які не

можуть контролювати.

Дорослим необхідно піклуватися про себе, щоб вони могли

дбати про дитину. Якщо у батьків/опікунів не буде сил, вони

швидше за все ігноруватимуть симптоми депресії в дитини.

Потрібно розпізнавати й визнавати емоції дитини. Визнайте,

що дитина може відчувати сум і апатію. Розпочніть розмову

про те, які почуття та емоції має дитина.

Щоб підтримати дитину, розмовляйте з нею якомога частіше,

особливо якщо вона звертається до вас. Використовуйте ці мо-

менти для того, щоб побудувати ще ближчі стосунки. Варто та-

кож постійно нагадувати дитині, що ви ї ї підтримуєте і завжди

готові допомогти. Заохочуйте дитину приходити до вас, коли

вона засмучена, і запевняйте ї ї, що ви докладете всіх зусиль,

щоб підтримати ї ї. Одне із найважливіших правил: дитина має

чути від батьків або людей, які їх замінюють, такі фрази: «я з

тобою», «ми пройдемо це разом».

Слідкуйте за тим, щоб дитина була зайнята протягом дня і щоб

ї ї день був наповнений цікавими заняттями. У розпорядку дня

мають поєднуватися різні види діяльності: розваги, дозвілля,

ігри, навчання, щоденні домашні справи, час із родиною, сон і

відпочинок.

Щоб відволікти дитину, залучайте ї ї до занять, які їй до впо-

доби, наприклад, малювання, танців, слухання музики, садів-

ництва тощо. Ці заняття відвертатимуть увагу від негативних

думок і допоможуть полегшити емоційний стан. Практикуйте

вправи на розслаблення, наприклад, глибоке дихання.

Коли слід звернутися
по допомогу до фахівця
з психічного здоров’я

Якщо симптоми зберігаються щонайменше два тижні, можна

запідозрити депресію. Однак симптоми деяких проблем зі здо -

ров’ям схожі на симптоми депресії, тому важливо виключити

інші медичні причини стану, перш ніж діагностувати депресію.

Якщо ви помітили

наведені нижче тривожні

сигнали, обов’язково

зверніться за допомогою:

у харчових звичках відбулися серйозні зміни;

дитина має порушення сну;

дитина говорить про втечу або намагається втекти з дому;

дитина вживає психоактивні речовини;

дитина завдає собі шкоди або має суїцидальні думки та

поведінку.

Що робити, якщо дитині
наснився кошмар і вона
кричить уві сні

Зверніть увагу! Якщо дитині сниться, що хтось ї ї переслідує або

що вона намагається вивільнитися із небезпечного простору,

доторки до неї можуть викликати неочікувану реакцію. Під час

сну, коли дитина із закритими очима, не потрібно торкатися ї ї

чи обіймати.

Сядьте поруч, назвіть дитину на ім’я. Промовте: «Ти спиш. Тобі

наснився страшний сон. Це сон. Я твоя мама/твій тато. Я з то-

бою. Ти зараз прокинешся, і я тебе обійму. Ми в безпеці».

Коли дитина розплющила очі, зверніться до неї на ім’я.

«Подивися на мене. Ти мене бачиш? Кивни. Як тебе звуть? А як

мене? А твого кота/собаку? Тобі наснився страшний сон. Зараз

ти прокинувся/прокинулася. Все добре. Ми в безпеці. Стисни

мою руку сильно-сильно. Можна тебе обійняти? Я з тобою. Ми

в безпеці». Обійміть дитину, трохи погойдайте, можна також

тихесенько співати колискову.

Відженіть усі страшні сни. Потрібно, щоб дитина сама зробила

якусь дію: «Поплещимо в долоні, і сон піде до країни снів, а ми

залишаємося в реальності». Або: «Зараз ми бризнемо пульве -

ризатором (навіть уявним), нашим спреєм від монстрів». Або

ще й так: «Давай сильно дмухнемо, і погані сни розвіються як

туман».

Закріпіть дії дитини словами. «Ти впорався/впоралася. Дивися,

ти сам/сама все подолав/подолала». Якщо дитина сама не роз-

повідає, що їй наснилося, не змушуйте ї ї. Якщо розповідає, ска-

жіть, що це був страшний сон і що всі події відбувалися уві сні:

«Усе минуло. Ти в безпеці». Якщо дитина розповідає про воро-

гів, що не міг / не могла вибратися або що поруч були снаряди,

можна ворогів жестом «стерти на попіл»; уявити, як ви змогли

уникнути небезпеки; уявити над собою світловий щит. Батькам

із дитиною важливо завершити те, що не було завершене уві

сні. У цьому також можуть допомогти психологи.

Ознаки відновлення
у дітей різного віку

Ігри. Діти повертаються до рольової сюжетної гри не з одні-

єю-двома, а з різними іграшками, різними сюжетами, що роз -

виваються під час самої гри. Коли дитина грає у гру з одним

(травматичним) сюжетом, це сигналізує про те, що вона шукає

«вихід» зі складної ситуації.

Творчість. Змінюються теми та сюжети в малюнках. В малюн-

ках знову з’являється простір, поступово повертаються звичні

пропорції тіла, діти починають промальовувати небо, землю,

обирають різноманітну гаму кольорів та розширюють вибір

матеріалів: малюють олівцями, маркерами, фарбами, ліплять

із пластиліну чи граються кінетичним піском (він продається у

магазинах іграшок та товарів для творчості й має властивості

пластиліну).

З’являється цікавість до нового. Вона може проявлятися в тому,

що дитина робить щось нове та ставить запитання «А чому?»,

«А як це влаштовано?», «А можна я спробую?». Важливо відріз-

няти запитання «цікавості» від тих, що пов’язані з контролем і

тривогою («А що буде далі, а потім, а потім…»; «А що відбува-

тиметься, коли ми приїдемо?», «А що буде, якщо щось станеть -

ся?»).

Контакти. Діти стають відкритішими до спілкуванням. Якщо

раніше вони були сфокусовані на батьках, то тепер вони посту -

пово розширюють коло спілкування, вводячи в нього дітей та

інших дорослих.

Їжа. Дитина починає збільшувати кількість продуктів, які спо -

живає, пробує нові.

Одяг. Дитина може попросити придбати їй інший одяг (обирати

нові моделі, фактуру, колір). Якщо в дитини була відмова від

нового, ця динаміка є позитивною.

Сон. Дитина починає спати більше чи менше, ніж раніше. Будь-

які зміни сну можуть бути ознакою відновлення після травми.

До чого батькам/
опікунам потрібно бути
готовими

1. Регрес. Це відкат до більш раннього етапу розвитку (сюсю-

кання, скиглення, ниття, тобто повернення до поведінки або

ігор, які були в той час, коли дитина відчувала більшу безпе-

ку).

2. Відкат у знаннях. Неможливо спрогнозувати, скільки часу

потрібно відвести на повторення матеріалу, що був уже про-

йдений.

3. У дітей шкільного віку може бути деякий регрес у навичках

письма.

4. Діти (як і дорослі), що пережили досвід травматизації, мо-

жуть «забувати» правила орфографії.

5. Можуть бути складнощі із предметами та знаннями, пов’яза-

ними з просторовою орієнтацією (це одночасно і геометрія,

тригонометрія, і використання прийменників «над», «за»,

«під», «через» тощо).

6. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних

понять.

7. Погіршення навичок читання. Важливо пам’ятати, що це тим -

часово.

8. Ускладнення запам’ятовування інформації.

9. Діти під час навчання можуть крутити щось у руках, гойда-

тися на стільці. Це не обов’язково відволікання. Багато хто,

навпаки, так концентрується. Це може бути способом «від-

ключити» зайві сигнали.

 
Що треба знати
про пост-
травматичний
стресовий
розлад (ПТСР)

Війна в Україні порушила відчуття безпеки та призвела до

стресу, психологічні наслідки якого можуть загрожувати здо-

ровому майбутньому як дорослих, так і дітей. Пережитий

травматичний досвід може стати причиною розвитку пост-

травматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР — це екстремальна реакція на сильний стрес у разі за-

грози життю людини. Частота виникнення ПТСР саме в момент

надзвичайної ситуації низька. Зазвичай він починає проявля-

тися приблизно через шість місяців після травматичної події.

Якщо стрес має потужну і тривалу дію, наприклад, перебуван -

ня в окупації, обстріли, повітряні тривоги тощо, то ймовірність

розвитку ПТСР зростає.

У кого найчастіше

проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з украй нега-

тивним впливом потужного стресу, з часом починають страж-

дати на ПТСР, а інші — ні? Є три групи факторів, поєднання яких

призводить до виникнення ПТСР:

інтенсивність травматичної події, ї ї тривалість, несподіва-

ність і неконтрольованість;

сила індивідуальних захисних механізмів психіки та наяв-

ність соціальної підтримки;

особистісні фактори ризику: вік на момент травматичних

подій, наявність травматичних подій і психічних розладів у

попередні періоди життя людини.

Кожна людина під час війни має власні переживання та реакції,

які є абсолютно природними у відповідь на стресову ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка дітей і дорослих має величезні

резерви для відновлення й саморегуляції. Завдяки підтрим-

ці рідних та (за потреби) фахівців людина може повернутися

до норми після тяжкого досвіду. Завдання батьків і фахівців —

зробити все, що від них залежить, щоб протистояти розвитку

ПТСР у дітей та навіть у найскладніших ситуаціях і випробу-

ваннях перейти до посттравматичного зростання. Детальнішу

інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того щоб передчасно не лякати себе негативними наслід-

ками пережитих травматичних подій, необхідно зрозуміти, що

визначає наявність у людини ПТСР.

До основних ознак ПТСР у дорослих належать:

напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя си -

туації, учасником яких була людина;

сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, пору-

шення сну;

уникання емоційних навантажень;

невпевненість через страх і як наслідок — відкладання при -

йняття рішень, неконтактність із людьми навколо;

надмірна втомлюваність, дратівливість, депресивні стани,

головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь

тощо.

Прояви ПТСР у дітей:

постійне згадування пережитих подій (нав’язливі спогади,

про які дитина може не зізнаватися дорослим) і водночас

уникання всього, що нагадує їй про пережите;

емоційне напруження, вияви агресії або ж, навпаки, апатич -

ність, депресивність, емоційна відстороненість;

порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина про -

кидається вночі (діти дошкільного і молодшого шкільного

віку можуть при цьому плакати);

тривожність та постійне очікування повторення подій;

порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;

постійне повторювання сюжету пережитого у грі, зацикле-

ність на ньому (властиво дітям дошкільного та молодшого

шкільного віку);

саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: самоушко-

дження, вживання алкоголю, наркотиків, ігрова залежність).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР проходить відповідні фази. І не

завжди спричиняє незворотні наслідки. Варто розуміти: щоб

людина позбулася ПТСР, необхідно звернутися за допомогою

до спеціалістів.

Фази ПТСР:

1. Відчай — гостра тривога без чіткого усвідомлення, що ста-

лося.

2. Заперечення — безсоння, втрата пам’яті, заціпеніння, тілесні

прояви (м’язовий біль, проблеми з травленням, зміна тиску

тощо).

3. Нав’язливість — вибухові реакції, перепади настрою, хроніч-

не гіперзбудження з порушеннями сну.

4. Опрацювання — розуміння причин травми та горя.

5. Завершення — побудова планів на майбутнє.

Що робити, щоб знизити

ризики виникнення ПТСР

Для батьків/опікунів:

Психологічно стабілізуватися самим, не применшувати

важливість власних потреб і переживань. Лише в емоцій -

но стабільному стані ми можемо підтримати дітей. Важливо

пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям необхід-

но пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголо-

сити, що з часом стане легше й ваша родина з цим точно

впорається.

Дозволити собі просити про допомогу і приймати ї ї.

Налагодити режим дня та повернути за можливості частину

звичних справ.

Заручитися підтримкою близьких — налагодити спілкуван-

ня з важливими людьми, якщо це дає вам підтримку і нала -

штовує на позитив.

Включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи,

щонайменше гуляти на свіжому повітрі).

Обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви

отримуєте: обирати канали, що не транслюють кровопро-

лиття та інший украй негативний чи емоційно забарвлений

контент.

Доєднуватися до допомоги іншим, адже це дає величезний

ресурс.

Пам’ятати, що діагноз може поставити лише фахівець.

Звернутися по допомогу до психолога/психотерапевта,

який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації

себе і близьких.

Що дорослі можуть

зробити для дітей

Забезпечити (відновити) почуття безпеки в той спосіб та

тією мірою, які є можливими на цю мить. Для відновлення

почуття безпеки слід використовувати такі прийоми:

Кожного разу, коли родина перебуває в бодай умовній

безпеці, говорити «ми в безпеці», «я з тобою».

Використовувати методи арттерапії: малювати, створю-

вати в будь-який інший творчий спосіб «безпечний про -

стір».

Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які

дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: на-

приклад, прості домашні доручення — полити квіти, ви -

терти пил, погодувати домашніх улюбленців.

Заохочувати дитину до фізичної активності (фізкультура,

танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нага -

дувати дітям потягуватися, пропонувати ігри, в яких вони

можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з бать -

ками.

Подбати про те, щоб діти не забували про свої тілесні потре-

би: пили воду, ходили до туалету, достатньо їли, були вдяг-

нені відповідно до навколишньої температури.

Відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання у

школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухо -

ва активність, режим сну тощо). Це дає дітям почуття захи-

щеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного

мирного життя. У багатьох дітей є складнощі із засинан-

ням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити

масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повер -

тають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати

про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не диви-

тися мультфільми та фільми за годину до сну.

Забезпечувати дитині почуття близькості та підтримки

(у першу чергу з боку батьків або осіб, які їх замінюють) —

дитина має знати, що близькі люди поруч і що вони ї ї лю-

блять. Важливими тут будуть також тілесні контакти: обій-

ми з близькими дорослими, тримання за руку тощо (перелік

тілесних ігор дивіться у додатку в кінці брошури). Дитині

важливо чути від дорослих (батьків чи осіб, які їх заміню-

ють), що вони поруч.

Вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути

уважними до ї ї запитань і давати чесні відповіді, які відпові -

дають віку дитини.

Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не мож-

на говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — нав-

паки, важливо дати змогу максимально висловитися та

проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й дові -

рити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують

порад і тим більше оцінок.

Пояснювати дитині, що сталося, давати правдиву інформа-

цію доступними для ї ї віку словами. Дітям важливо розуміти

ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює

на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина

зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.

Заохочувати дитину до спілкування з однолітками, діяльно -

сті у громаді, доступної для ї ї віку, тощо.

У разі прояву агресії важливо формувати здорові поведін -

кові рамки: попри те що дитині може бути важко справля-

тися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити ін -

ших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити

так: «злитися — можна і нормально, завдавати шкоди собі

та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити

агресію: як саме — дивіться в кінці брошури.

Звернутися по фахову психологічну/психотерапевтичну до-

помогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як

справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як кон -

тролювати важкі спогади тощо.