четвер, 1 лютого 2024 р.

 

Як зберегти ментальне здоров’я та психіку в часі війни: поради франківської психологині


Війна – це надзвичайно важке випробування для людської психіки, ми пережили неймовірний спектр емоцій, про які навіть не здогадуємось.

Як навчитись жити у нових реаліях розповідає психолог Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні Наталія Мельник.

Який психологічний стан зараз в українців?

Наразі більшість людей переживають емоційне виснаження. Лють, жах, ненависть, піднесення – такий спектр емоцій може бути водночас. Це абсолютно нормально, коли нас в таких умовах емоційно гойдає туди-сюди. Хтось говорить, що бажає смерті росіянам. В сьогоднішніх умовах навіть це є нормально, оскільки наша психіка намагається стабілізуватись сама по собі і знайти опору.

Режим «очікування перемоги» шкідливий? Як його вимкнути?

Очікування перемоги вважаю шкідливим, тому що воно передбачає вимоги до того, що станеться. Коли ми не будуємо в уяві, як все має бути, тоді все складається якнайкраще. Нам треба намагатись зосередитись на тому, що ми робимо зараз і що можемо зробити від нас залежне, аби впливати на те, що нас оточує. Варто, для прикладу, прибрати будинок, добре робити свою роботу, спробувати покращувати стосунки з близькими. Це переключає нашу увагу з режиму, коли я не можу на щось глобальне впливати, але очікую на це, в режим  – впливати на конкретні обставини.

Як знизити емоційне напруження від новин?

Дуже закликаю знизити інформаційні потоки, якщо це можливо. Не дивитись новини частіше трьох разів на день. Перевіряти інформацію бодай в 2-3 джерелах. І знову ж таки, якщо поступають повідомлення про реальну загрозу, то потрібно зосередитись на тому, чи я зараз в безпечному місці і чи можу в найближчий період його собі організувати.

Фантомна сирена: як впоратися?

Якщо ви сидите за комп’ютером і немає ніяких сторонніх звуків, втім сирену при цьому ви чуєте, то потрібно переключитись на щось таке, що б створювало додатковий шум. Наприклад, щось гучно нарізати, перекладати, розкладати речі, впорядкувати наново книги на робочому столі, тобто робити те, що б перемкнуло вашу увагу.

Як пом’якшити вплив сьогоднішніх реалій на дітей?

Їм дуже потрібні стійкі дорослі, щоб вони могли на нас опертися. Оскільки діти дуже сильно орієнтуються на реакції дорослих, їх копіюють, переймають. І, якщо ви здатні реагувати стійко та спокійно, то і, відповідно, дитина так реагуватиме.

Як можна заспокоїти нервову систему під час переживань чи безсоння?

Дуже добре працюють способи заземлення. Тобто повернути себе з переживань, які відкидають те, що тебе не оточує, в обставини, які відбуваються тут і зараз. Спробувати подумки назвати 5 речей, які я чую, 4 речі, які я бачу, 3 речі, до яких я можу доторкнутись і, наприклад, 1-2 речі, які я можу скуштувати. Це дуже добре працює на стабілізацію нашої нервової системи.

Ще одна досить корисна техніка, яка допомагає у самозаспокоєнні, це коли ми беремо склянку води, робимо маленький ковточок (такий десь як чайна ложка), далі – глибокий вдих носом і вдвічі довший видих ротом, і знову робимо маленький ковточок води. Хоча б 3 хвилини такої вправи, якщо хочеться добре заснути.

Що робити з почуттям горя і безвиході?

Якщо говорити про втрати і горе, то їх легше проживати, коли ти не сам. Але все одно горю треба дати місце. Тобто, якщо хочеться поплакати, то дати собі таку можливість, надати внутрішній дозвіл.

Розумію, що багато людей втратили зараз роботу і ще страшніше – пережили втрату близьких людей. Від цього, на жаль, якоїсь панацеї не буває, тому що це стан, який потрібно пережити. Тобто гостре горе за близькою людиною проживається як мінімум рік.

Як правильно підтримувати людей, котрі пережили втрати?

Непотрібно підтримувати словами «все буде добре», «не переживай», тому що тоді ми людині заперечуємо те, що вона відчуває. Якщо горе переживає ваша близька людина, то ви маєте відчути себе, чи здатні надати їй зараз підтримку. Якщо так, то варто спробувати підтримати присутністю. Я поряд, я з тобою, я бачу, що ти переживаєш, що тобі тяжко і боляче, дозволь собі поплакати, тримайся –  такими словами або і навіть  мовчанкою можна підтримати. Мовчанка деколи навіть більше впливає, аніж слова, тому що є контакт людина-людина. Показуємо в першу чергу мімікою, жестами, невербалікою, що я поряд, ми будемо разом, можеш на мене опертись. Це набагато більше відчувається, аніж словесна підтримка.

Чи можливо якось адаптуватись до умов, які ми маємо зараз?

Максимально важливо, аби базові потреби були задоволені, бо тоді нам легше собою керувати. Варто намагатись організувати собі стабільний сон (7-8 годин). Слідкувати, чи добрий апетит у вас останні два тижні, чи п’ємо достатню кількість води (хоча б півтора літри на день для дорослої людини).

Щоб дати собі раду в стресових ситуаціях, добре працюють дихальні й тілесні техніки. Вони допомагають стабілізувати нашу нервову систему і відновити її з рівня бойової готовності в рівень енергозбереження.

Як варто починати день, аби він пройшов продуктивно?

Є одна дуже добра техніка є. Її ефект не одразу видно, він приходить з систематичністю. Потрібно записувати свій настрій кожного дня. Зранку і ввечері одним словом. Але при цьому довго не думати, не обмірковувати, тому що коли ми починаємо раціоналізувати, то справжні переживання від нас тікають.

Ця техніка дуже добре допомагає розуміти самого себе і відділяти, диференціювати свої емоції.

Так само добре працює, особливо з пацієнтами в лікарні, коли вони ставлять питання самому собі щовечора, що сталося доброго за сьогоднішній день. Одну конкретну річ, дуже точно кажемо. Наприклад, я йшла і побачила кішку, підійшла і погладила її, вона була дуже красива, пухнаста.

Чи можуть нинішні події мати позитивний вплив на нашу психіку?

Можуть, тому що це, грубо кажучи, буде нашим колективним загартовуванням. Якщо би навіть і в подальшому з нами траплялись техногенні, природні катаклізми чи знову війна, то ми вже маємо попередній досвід, який неможливо забути. Він нікуди не зникне. Хтось більшою, хтось меншою мірою його відчув і пережив на собі. Тому в цьому плані ми колективно зміцніли. 


пʼятниця, 26 січня 2024 р.

 

Гіподинамія у школярів. Час біля екрану VS час для здоров’я.

Лікарі всього світу з кожним роком приділяють гіподинамії все більше уваги. Цей термін означає «знижена активність» і вона є однією з найбільш гострих проблем у сучасному світі. Основна причина цього явища очевидна. Досягнення технічного прогресу роблять більш комфортним життя людини, проте мало хто замислюється, що зниження фізичної активності негативно позначається на здоров’ї. Не обходить стороною ця проблема і дітей, особливо шкільного віку, які після занять воліють провести вільний час вдома за комп’ютером, телевізором, телефоном тощо, а не на вулиці.

Гіподинамія у шкільному віці часто пов’язана з нераціональним розпорядком дня дитини, перевантаженням її навчальною роботою, унаслідок чого залишається мало часу для прогулянок, ігор, заняття спортом. При тривалому сидінні за партою у дитини відбувається застій крові в судинах нижніх кінцівок, що призводить до збіднення кровопостачання інших органів, у тому числі і головного мозку. В результаті погіршуються розумові процеси, пам’ять і концентрація уваги. Крім того, у малорухливих дітей слабка м’язова система. Через слабкість м’язів спини у них формуються порушення постави.

Чи відомо Вам скільки часу Ваша дитина проводить розважаючись біля екранів? Доки вона сидить напроти екрану – вона не активна. За матеріалами з сайту https://www.cdc.gov/ діти 8-10 років проводять майже 6 годин/день біля екранів різних розважальних засобів. Близько 4-х годин з цього перепадає на перегляд телебачення. Діти 11-14 років витрачають майже 9 годин/день, з них 5 годин перед телевізором. Вікова група 15-18 років проводить близько 7 ½ годин/день біля екранів, з них 4 ½ години передивляючись телевізор.

Щоб вони могли зробити натомість? Пограти в баскетбол чи футбол, прогулятися з собакою на вулиці, потанцювати під свої улюблені пісні, пострибати на скакалці або поїздити на велосипеді, скейтборді чи роликових ковзанах, вийти на пробіжку або допомогти з роботою по господарству.

Поради для батьків, які допоможуть попередити розвиток гіподинамії у дитини:

1) забезпечити дітям принаймні 1 годину фізичної активності на день;

2) обмежити час, проведений біля екранів, до 1-2 годин/день;

3) прибрати телевізор з дитячої кімнати;

4) заохочувати такі типи розваг, які включають в себе фізичну та соціальну активності, наприклад командні спортивні ігри або клуби за інтересами.

Очевидно, що заходи профілактики повинні бути спрямовані на збільшення фізичної активності. Дітей необхідно з раннього дитинства привчати до щоденного виконання ранкової зарядки, активних ігор на свіжому повітрі, обов’язкового відвідування уроків фізичної культури в школі, дуже корисним є відвідування спортивних секцій, і найкраще за все заохочувати дитину не тільки словами, а і власним прикладом. Адже відомим і справедливим є вислів: «Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на Вас. Виховуйте себе!»

 

пʼятниця, 1 грудня 2023 р.

 Тема сучасної російсько-української війни є актуальною для українського суспільства. З метою формування уявлень дітей про війну, учні шкільного парламенту в рамках Всеукраїнської акції " 16 днів проти насильства" провели конкурс малюнків мета якого: формувати в учнів загальнолюдські та національні цінності зокрема, толерантність, патріотизм, активну громадянську позицію, готовність захищати Батьківщину.








четвер, 30 листопада 2023 р.

 Всесві́тній день боротьби́ зі СНІДом вперше відзначався 1 грудня

 1988
 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я
, після того, як на зустрічі міністрів
 охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією
 щодо ВІЛ
/СНІД
.
Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства
 на цю проблему.
Тому в рамках Акції "16 днів проти насильства" учні Ліцею "НУШ"теж долучилися до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом.

понеділок, 27 листопада 2023 р.

 

5 фактів, які треба знати про домашнє насильство

В межах правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!», відділ «Герцаївське бюро правової допомоги» інформує, що25 листопада - Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

 

Насильство проти жінки – не міф, а реальна проблема. Цього року за безоплатною правовою допомогою звернулось 652 постраждала особа. Це страшна цифра, але це - ніби прорваний нарив. Значить, наші жінки вчяться звертатися по допомогу.

 

5 фактів, які треба знати про домашнє насильство:

 

ПОЗА ЗАКОНОМ УСЕ, ЩО ПРИНИЖУЄ ЧЕСТЬ ТА ГІДНІСТЬ: Насильство може бути як фізичним , так і психологічним, економічним чи сексуальним. Це не тільки побої та мордування. Словесні образи, залякування, умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, примушування до статевого контакту тощо – є насильством. Погрози вчинення таких дій також є насильством.

 

КРИВДНИКОМ МОЖЕ БУТИ НЕ ЛИЩЕ ЧОЛОВІК: Кривдником може бути чоловік/дружина, колишній чоловік/дружина, мати/батько одного з членів подружжя, брат/сестра, інший родич, інша особа, яка пов’язана спільним побутом чи спільним проживанням.

 

ДІТИ СТРАЖДАЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ: Дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, уже постраждала від нього. Так само дитина не повинна страждати від словесних образ, приниження її гідності, стусанів, штовхань, шмагань. Ніколи не можна замовчувати насильство щодо дітей чи «заради дітей».

 

ВИПРАВДАНЬ НЕ МАЄ І НЕ МОЖЕ БУТИ: Насильство – це злочин, якому не має виправдання. Держава забезпечує дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків. З 2019 року запровадилася кримінальна відповідальність за домашнє насильство.

 

ПРАВОВА ДОПОМОГА ПОРУЧ: Постраждалі від домашнього насильства можуть безоплатно отримати усі види правових послуг. Говорити про насильство – не соромно, це єдиний шлях його подолати, намагання «потерпіти і перечекати» переважно тільки погіршить ситуацію.

 

Виникли питання, за юридичною консультацією звертайтесь до відділу «Герцаївське бюро правової допомоги», яке розташоване за адресою: вул. Центральна, 14-А, м. Герца, телефон: (03740) 2-10-46.

Більше інформації за номером 0 800 213103 (єдиний контакт-центр надання безоплатної правової допомоги)

вівторок, 7 листопада 2023 р.

 



Надмірний тиск на дитину в області моралі нерідко призводить до виникнення гіпертрофованого почуття сорому, коли ці неприємні відчуття виникають у людини без належного приводу, у цілком безневинних ситуаціях. Це дуже ускладнює життя в майбутньому. Як цього уникнути, розповідає психолог Марія Суригіна.




Сором як маскування та обмежувач
Як встановили вчені, протягом останніх кількох десятків століть сорому є однією з морально-етичних налаштувань особистості людини поряд з іншими складними гуманістичними почуттями. Сором, як і будь-яке інше почуття, виникає з якоїсь причини і мотивує до певного виду поведінки. Страх мотивує захищатися або тікати, тривога — посилити контроль і все перевірити ще раз, цікавість — дізнатися подробиці і проникнути в суть справи. Сором мотивує сховатися і ЩЕ РАЗ, сховатися.
Кожен хоч раз відчував це почуття — бажання з сорому провалитися крізь землю, закритися, сховатися, втекти подалі і більше не з'являтися на очі цим людям. Таке почуття виникає в людини при «оголенні» чогось дуже особистого і в той же час недоречного для демонстрації в даному суспільстві або при скоєнні будь-якої дурної помилки, що виставляє особистість автора в поганому світлі. Іноді почуття сорому виникає як емпатична реакція побачивши того, як інша людина потрапляє в незручне становище.
Особливо гостро емпатична реакція проявляється при незручності за близького (так званий «іспанський сором») — інстинктивно ми небезпідставно вважаємо, що реакція суспільства на «твою» людину поширюється і на тебе саму. Не бажаючи відчувати це вкрай неприємне почуття, ми заздалегідь програмуємо свою поведінку таким чином, щоб її уникати. У цьому є сенс обмежувальних почуттів — таких як сором, вина, біль, розчарування.
Якщо переходити від теорії до практики, до виховання дітей, то навіть із цього невеликого теоретичного екскурсу можна зробити кілька висновків.

Сором у вихованні дітей

Сором – соціальне почуття. Сором є частиною морально-етичного комплексу почуттів, і його появи у дитини очікується не раніше, ніж мине криза трьох років. Одним із результатів цієї вікової кризи є перехід від неусвідомленого, зверненого лише на себе сприйняття світу, до усвідомлення власного «Я» і, отже, усвідомлення оточуючих людей як «таких самих „Я“ як я, тільки інших».
Тільки після того, як дитина починає усвідомлювати себе та інших як окремі «Я», стає можливим розвиток у неї моралі та етики, співчуття, відповідальності перед іншими, зацікавленості у реакції суспільства. Почуття сорому, будучи досить складним за своєю структурою, починає виникати при тих чи інших ситуаціях тільки тоді, коли у малюка вже є база розвинених більш простих морально-етичних почуттів, і тільки після того, як у його свідомості зміцнюється усвідомлений зв'язок із суспільством сім'єю, ріднею, дорослими та дітьми, яких він знає та бачить у своєму житті.
**Сором виникає сам собою. **Щоб людині було соромно в «положених» для цього ситуаціях, батькам не треба її цього навчити. Не треба вчити дітей соромитися.
Якщо ви розповісте дітям про морально-етичні норми, прийняті у вашому суспільстві, виховаєте почуття власної гідності та самоповаги, соромитися у незручних ситуаціях, уникати їх чи виправляти наслідки він навчиться сам.
**Почуття провини та почуття сорому – це зовсім різні почуття. **Впливаючи на дитину у разі її помилки, не варто замінювати одне одним. Йому не повинно бути соромно за розбиту вазу, за такий вчинок він має усвідомлювати свою провину, а не відчувати сором.
Підмінюючи поняття сорому і провини, ми пов'язуємо зовнішнє, поведінка, провини, помилки, що не відноситься до особи дитини, з її інтимними особистісними якостями.
Адже саме при демонстрації чогось потаємного в неналежному світлі виникає відчуття сорому. Соромлячи дитину за інші провини, ми маємо зворотний вплив на психіку дитини. Але всі сучасні батьки знають — засуджуй не саму дитину, а її вчинок.
Крім того, викликати почуття сорому у дитини, яка вчинила погано, просто не ефективно. Адже дія до якого спонукає сором — сховатись, сховатися, зникнути. Така стратегія не допоможе дитині виправити ситуації або навчитися будь-якої нової поведінки.
Адже саме це має бути метою батька, який лає або якимось чином карає дитину за провину — не вгамування власних негативних емоцій, а навчання малюка роботі над помилками, щоб не допускати їх знову. Почуття сорому тут зовсім не помічник.

Гіпертрофоване відчуття сорому

Надмірний тиск на дитину в області моралі або безпосередньо сорому нерідко призводить до виникнення гіпертрофованого почуття сорому, коли ці неприємні відчуття виникають у людини без належного приводу, у цілком невинних ситуаціях. Це дуже ускладнює життя дорослих чоловіків та жінок. Батьки можуть зіткнутися з гіпертрофованим почуттям сорому у своїх дітей у підлітковому віці чи навіть у молодшій школі.
Треба сказати, що не завжди є безпосередня вина дорослих. Справа в тому, що від народження всі люди мають різну внутрішню організацію і ступінь чутливості теж. Батько може досить здорово виховувати свою дитину, але при цьому не побачити вчасно її індивідуальну чутливість до тих чи інших форм спілкування, виховання. Нормальний рівень впливу більшості може бути надмірним для одиниць. Так чи інакше, побачивши у дитини проблему, пов'язану з гіпертрофованим почуттям сорому, батькам не варто залишати це без уваги.
Почати, як і завжди, потрібно з себе, уважно та докладно розглянувши свої підходи до виховання моралі та етики, свої реакції на поведінку дитини, звернути увагу на те, що ви говорите і що ви робите, і як це поєднується з індивідуальністю та особистим сприйняттям дитини.
Поява гіпертрофованого почуття сорому завжди свідчить про невпевненість у собі, занижену самооцінку, вразливість, нестачу самоповаги чи любов до себе. І працювати батькові потрібно саме у цьому напрямі, а не з самим соромом як таким. Недоречний надмірний сором — лише наслідок глибших процесів у психіці.
Якщо ж говорити про реакцію безпосередньо на якісь ситуації, скарги дитини чи її небажання щось робити через почуття сорому, тут можна дати кілька конкретних рекомендацій.
**1. Не заперечуйте проблему. **Не варто намагатися навіяти дитині те, що вона відчуває, вона відчувати не повинна, не варто відмахуватися і занижувати значущість її переживань. Переживання є це факт. Просто визнайте його. Ви можете схвалити чи не схвалити ці почуття, висловити свою думку щодо об'єкта цих почуттів чи не висловлювати, дати якусь пораду.
Але не сперечайтеся з самим фактом того, що ваша дитина відчуває те, що відчуває.
**2. Не нав'язуйте свою волю. **Вкрай не рекомендую вам наполягати на чомусь, що дитині дійсно дуже соромно робити. Це може бути щось на ваш погляд зовсім невинне або щось, чого не потрібно соромитися, наприклад те, що добре виходить у вашої дитини. Але якщо синові чи доньці справді дуже соромно зробити це, наприклад, виступити з хором у своїй школі або опублікувати фотороботу — не наполягайте. Надати деякий стимулюючий тиск на дитину в цьому плані можна тільки після того, як ви почнете роботу з основного фронту завдань і досягнете в цьому якогось прогресу — самооцінка дитини зміцниться, з'явиться повага до себе та сила протистояти громадській думці.
Без цього, настоявши на якомусь болісно незручному для дитини дії, ви просто підставите його під удар. Крім досвіду душевних мук він більше нічого не отримає.
Шанси на те, що дитина позбавиться свого гіпертрофованого почуття сорому через таке подолання, мізерно малі.
Гарячий та категоричний: як реагувати на юнацький максималізм підлітка
**3. Будьте на боці дитини. **Якщо ж вам через якісь обставини доводиться змушувати дитину робити щось соромне для неї і пов'язане з її безпекою чи здоров'ям, і чого вона з якихось причин соромиться — не тисніть на неї і не ігноруйте, навпаки, станьте на неї. бік. З доброзичливістю та розумінням поставтеся до його почуттів та постарайтеся пом'якшити неприємність ситуації.
І на завершення розмови про сором важливо сказати, що у ваших сьогоднішніх смішних карапузів, які так мило і кумедно виглядають на фотках, про які можна так сміливо писати в соцмережах, через якийсь час буде той самий інтернет. І, що найголовніше, у них далеко не завжди тактовних і чуйних однокласників теж.

Підготовлено за матеріалами сторінки "Дитячий психолог"

  Шановні колеги та батьки! Нагадуємо, що війна є важким травматичним емоційним періодом не тільки для дорослих, але й для дітей. Їм так сам...