Депресія
та її симптоми

Депресія — це стан, коли людина відчуває глибокий сум та

безнадійність, втрачає сенс життя, і це впливає на ї ї ставлення

до себе та стосунки з іншими людьми. Часто депресія супро-

воджується тривогою. Діти, які перебувають у стані стресу та/

або переживають втрату близьких, можуть мати розлади ува-

ги, складнощі в навчанні, змінювати поведінку. Якщо такі симп -

томи тривають щонайменше два тижні, це може свідчити про

депресію. Такий діагноз може поставити лише фахівець.

Усі люди, навіть трирічні діти, можуть переживати депресію.

У підлітків це трапляється частіше, ніж у дітей молодшого віку.

У дітей, які пережили втрату і горе, ймовірність розвитку де-

пресії також вища.

Як зрозуміти, що
в дитини депресія

Якщо деякі з наведених нижче симптомів тривають щонаймен -

ше два тижні, варто звернутися до спеціаліста, щоб виключити

депресивний розлад:

зміна ваги;

порушення сну;

незвичний і постійний смуток або дратівливість;

раптова втрата інтересу до занять, які завжди подобалися

дитині;

млявість;

зниження самооцінки;

відчуття безнадійності;

думки про самогубство або спроби його вчинити.

Батьки мають звернути увагу на ці раптові зміни в поведінці сво-

їх дітей. Якщо така поведінка зберігається, батьки повинні діяти

негайно.

Як можна
допомогти дитині

Перебувати поруч із людиною, яка має депресію, важко. Бути

батьками дитини з депресією ще важче, бо часто батьки зви-

нувачують себе в тому, що це сталося з дитиною. Дорослим

потрібно витримати це. Варто пам’ятати, що у стані дитини не

завжди винні дорослі. Під час війни спричинити депресію мо -

жуть швидше обставини, на які батьки не мають впливу і які не

можуть контролювати.

Дорослим необхідно піклуватися про себе, щоб вони могли

дбати про дитину. Якщо у батьків/опікунів не буде сил, вони

швидше за все ігноруватимуть симптоми депресії в дитини.

Потрібно розпізнавати й визнавати емоції дитини. Визнайте,

що дитина може відчувати сум і апатію. Розпочніть розмову

про те, які почуття та емоції має дитина.

Щоб підтримати дитину, розмовляйте з нею якомога частіше,

особливо якщо вона звертається до вас. Використовуйте ці мо-

менти для того, щоб побудувати ще ближчі стосунки. Варто та-

кож постійно нагадувати дитині, що ви ї ї підтримуєте і завжди

готові допомогти. Заохочуйте дитину приходити до вас, коли

вона засмучена, і запевняйте ї ї, що ви докладете всіх зусиль,

щоб підтримати ї ї. Одне із найважливіших правил: дитина має

чути від батьків або людей, які їх замінюють, такі фрази: «я з

тобою», «ми пройдемо це разом».

Слідкуйте за тим, щоб дитина була зайнята протягом дня і щоб

ї ї день був наповнений цікавими заняттями. У розпорядку дня

мають поєднуватися різні види діяльності: розваги, дозвілля,

ігри, навчання, щоденні домашні справи, час із родиною, сон і

відпочинок.

Щоб відволікти дитину, залучайте ї ї до занять, які їй до впо-

доби, наприклад, малювання, танців, слухання музики, садів-

ництва тощо. Ці заняття відвертатимуть увагу від негативних

думок і допоможуть полегшити емоційний стан. Практикуйте

вправи на розслаблення, наприклад, глибоке дихання.

Коли слід звернутися
по допомогу до фахівця
з психічного здоров’я

Якщо симптоми зберігаються щонайменше два тижні, можна

запідозрити депресію. Однак симптоми деяких проблем зі здо -

ров’ям схожі на симптоми депресії, тому важливо виключити

інші медичні причини стану, перш ніж діагностувати депресію.

Якщо ви помітили

наведені нижче тривожні

сигнали, обов’язково

зверніться за допомогою:

у харчових звичках відбулися серйозні зміни;

дитина має порушення сну;

дитина говорить про втечу або намагається втекти з дому;

дитина вживає психоактивні речовини;

дитина завдає собі шкоди або має суїцидальні думки та

поведінку.

Що робити, якщо дитині
наснився кошмар і вона
кричить уві сні

Зверніть увагу! Якщо дитині сниться, що хтось ї ї переслідує або

що вона намагається вивільнитися із небезпечного простору,

доторки до неї можуть викликати неочікувану реакцію. Під час

сну, коли дитина із закритими очима, не потрібно торкатися ї ї

чи обіймати.

Сядьте поруч, назвіть дитину на ім’я. Промовте: «Ти спиш. Тобі

наснився страшний сон. Це сон. Я твоя мама/твій тато. Я з то-

бою. Ти зараз прокинешся, і я тебе обійму. Ми в безпеці».

Коли дитина розплющила очі, зверніться до неї на ім’я.

«Подивися на мене. Ти мене бачиш? Кивни. Як тебе звуть? А як

мене? А твого кота/собаку? Тобі наснився страшний сон. Зараз

ти прокинувся/прокинулася. Все добре. Ми в безпеці. Стисни

мою руку сильно-сильно. Можна тебе обійняти? Я з тобою. Ми

в безпеці». Обійміть дитину, трохи погойдайте, можна також

тихесенько співати колискову.

Відженіть усі страшні сни. Потрібно, щоб дитина сама зробила

якусь дію: «Поплещимо в долоні, і сон піде до країни снів, а ми

залишаємося в реальності». Або: «Зараз ми бризнемо пульве -

ризатором (навіть уявним), нашим спреєм від монстрів». Або

ще й так: «Давай сильно дмухнемо, і погані сни розвіються як

туман».

Закріпіть дії дитини словами. «Ти впорався/впоралася. Дивися,

ти сам/сама все подолав/подолала». Якщо дитина сама не роз-

повідає, що їй наснилося, не змушуйте ї ї. Якщо розповідає, ска-

жіть, що це був страшний сон і що всі події відбувалися уві сні:

«Усе минуло. Ти в безпеці». Якщо дитина розповідає про воро-

гів, що не міг / не могла вибратися або що поруч були снаряди,

можна ворогів жестом «стерти на попіл»; уявити, як ви змогли

уникнути небезпеки; уявити над собою світловий щит. Батькам

із дитиною важливо завершити те, що не було завершене уві

сні. У цьому також можуть допомогти психологи.

Ознаки відновлення
у дітей різного віку

Ігри. Діти повертаються до рольової сюжетної гри не з одні-

єю-двома, а з різними іграшками, різними сюжетами, що роз -

виваються під час самої гри. Коли дитина грає у гру з одним

(травматичним) сюжетом, це сигналізує про те, що вона шукає

«вихід» зі складної ситуації.

Творчість. Змінюються теми та сюжети в малюнках. В малюн-

ках знову з’являється простір, поступово повертаються звичні

пропорції тіла, діти починають промальовувати небо, землю,

обирають різноманітну гаму кольорів та розширюють вибір

матеріалів: малюють олівцями, маркерами, фарбами, ліплять

із пластиліну чи граються кінетичним піском (він продається у

магазинах іграшок та товарів для творчості й має властивості

пластиліну).

З’являється цікавість до нового. Вона може проявлятися в тому,

що дитина робить щось нове та ставить запитання «А чому?»,

«А як це влаштовано?», «А можна я спробую?». Важливо відріз-

няти запитання «цікавості» від тих, що пов’язані з контролем і

тривогою («А що буде далі, а потім, а потім…»; «А що відбува-

тиметься, коли ми приїдемо?», «А що буде, якщо щось станеть -

ся?»).

Контакти. Діти стають відкритішими до спілкуванням. Якщо

раніше вони були сфокусовані на батьках, то тепер вони посту -

пово розширюють коло спілкування, вводячи в нього дітей та

інших дорослих.

Їжа. Дитина починає збільшувати кількість продуктів, які спо -

живає, пробує нові.

Одяг. Дитина може попросити придбати їй інший одяг (обирати

нові моделі, фактуру, колір). Якщо в дитини була відмова від

нового, ця динаміка є позитивною.

Сон. Дитина починає спати більше чи менше, ніж раніше. Будь-

які зміни сну можуть бути ознакою відновлення після травми.

До чого батькам/
опікунам потрібно бути
готовими

1. Регрес. Це відкат до більш раннього етапу розвитку (сюсю-

кання, скиглення, ниття, тобто повернення до поведінки або

ігор, які були в той час, коли дитина відчувала більшу безпе-

ку).

2. Відкат у знаннях. Неможливо спрогнозувати, скільки часу

потрібно відвести на повторення матеріалу, що був уже про-

йдений.

3. У дітей шкільного віку може бути деякий регрес у навичках

письма.

4. Діти (як і дорослі), що пережили досвід травматизації, мо-

жуть «забувати» правила орфографії.

5. Можуть бути складнощі із предметами та знаннями, пов’яза-

ними з просторовою орієнтацією (це одночасно і геометрія,

тригонометрія, і використання прийменників «над», «за»,

«під», «через» тощо).

6. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних

понять.

7. Погіршення навичок читання. Важливо пам’ятати, що це тим -

часово.

8. Ускладнення запам’ятовування інформації.

9. Діти під час навчання можуть крутити щось у руках, гойда-

тися на стільці. Це не обов’язково відволікання. Багато хто,

навпаки, так концентрується. Це може бути способом «від-

ключити» зайві сигнали.

 
Що треба знати
про пост-
травматичний
стресовий
розлад (ПТСР)

Війна в Україні порушила відчуття безпеки та призвела до

стресу, психологічні наслідки якого можуть загрожувати здо-

ровому майбутньому як дорослих, так і дітей. Пережитий

травматичний досвід може стати причиною розвитку пост-

травматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР — це екстремальна реакція на сильний стрес у разі за-

грози життю людини. Частота виникнення ПТСР саме в момент

надзвичайної ситуації низька. Зазвичай він починає проявля-

тися приблизно через шість місяців після травматичної події.

Якщо стрес має потужну і тривалу дію, наприклад, перебуван -

ня в окупації, обстріли, повітряні тривоги тощо, то ймовірність

розвитку ПТСР зростає.

У кого найчастіше

проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з украй нега-

тивним впливом потужного стресу, з часом починають страж-

дати на ПТСР, а інші — ні? Є три групи факторів, поєднання яких

призводить до виникнення ПТСР:

інтенсивність травматичної події, ї ї тривалість, несподіва-

ність і неконтрольованість;

сила індивідуальних захисних механізмів психіки та наяв-

ність соціальної підтримки;

особистісні фактори ризику: вік на момент травматичних

подій, наявність травматичних подій і психічних розладів у

попередні періоди життя людини.

Кожна людина під час війни має власні переживання та реакції,

які є абсолютно природними у відповідь на стресову ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка дітей і дорослих має величезні

резерви для відновлення й саморегуляції. Завдяки підтрим-

ці рідних та (за потреби) фахівців людина може повернутися

до норми після тяжкого досвіду. Завдання батьків і фахівців —

зробити все, що від них залежить, щоб протистояти розвитку

ПТСР у дітей та навіть у найскладніших ситуаціях і випробу-

ваннях перейти до посттравматичного зростання. Детальнішу

інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того щоб передчасно не лякати себе негативними наслід-

ками пережитих травматичних подій, необхідно зрозуміти, що

визначає наявність у людини ПТСР.

До основних ознак ПТСР у дорослих належать:

напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя си -

туації, учасником яких була людина;

сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, пору-

шення сну;

уникання емоційних навантажень;

невпевненість через страх і як наслідок — відкладання при -

йняття рішень, неконтактність із людьми навколо;

надмірна втомлюваність, дратівливість, депресивні стани,

головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь

тощо.

Прояви ПТСР у дітей:

постійне згадування пережитих подій (нав’язливі спогади,

про які дитина може не зізнаватися дорослим) і водночас

уникання всього, що нагадує їй про пережите;

емоційне напруження, вияви агресії або ж, навпаки, апатич -

ність, депресивність, емоційна відстороненість;

порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина про -

кидається вночі (діти дошкільного і молодшого шкільного

віку можуть при цьому плакати);

тривожність та постійне очікування повторення подій;

порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;

постійне повторювання сюжету пережитого у грі, зацикле-

ність на ньому (властиво дітям дошкільного та молодшого

шкільного віку);

саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: самоушко-

дження, вживання алкоголю, наркотиків, ігрова залежність).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР проходить відповідні фази. І не

завжди спричиняє незворотні наслідки. Варто розуміти: щоб

людина позбулася ПТСР, необхідно звернутися за допомогою

до спеціалістів.

Фази ПТСР:

1. Відчай — гостра тривога без чіткого усвідомлення, що ста-

лося.

2. Заперечення — безсоння, втрата пам’яті, заціпеніння, тілесні

прояви (м’язовий біль, проблеми з травленням, зміна тиску

тощо).

3. Нав’язливість — вибухові реакції, перепади настрою, хроніч-

не гіперзбудження з порушеннями сну.

4. Опрацювання — розуміння причин травми та горя.

5. Завершення — побудова планів на майбутнє.

Що робити, щоб знизити

ризики виникнення ПТСР

Для батьків/опікунів:

Психологічно стабілізуватися самим, не применшувати

важливість власних потреб і переживань. Лише в емоцій -

но стабільному стані ми можемо підтримати дітей. Важливо

пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям необхід-

но пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголо-

сити, що з часом стане легше й ваша родина з цим точно

впорається.

Дозволити собі просити про допомогу і приймати ї ї.

Налагодити режим дня та повернути за можливості частину

звичних справ.

Заручитися підтримкою близьких — налагодити спілкуван-

ня з важливими людьми, якщо це дає вам підтримку і нала -

штовує на позитив.

Включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи,

щонайменше гуляти на свіжому повітрі).

Обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви

отримуєте: обирати канали, що не транслюють кровопро-

лиття та інший украй негативний чи емоційно забарвлений

контент.

Доєднуватися до допомоги іншим, адже це дає величезний

ресурс.

Пам’ятати, що діагноз може поставити лише фахівець.

Звернутися по допомогу до психолога/психотерапевта,

який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації

себе і близьких.

Що дорослі можуть

зробити для дітей

Забезпечити (відновити) почуття безпеки в той спосіб та

тією мірою, які є можливими на цю мить. Для відновлення

почуття безпеки слід використовувати такі прийоми:

Кожного разу, коли родина перебуває в бодай умовній

безпеці, говорити «ми в безпеці», «я з тобою».

Використовувати методи арттерапії: малювати, створю-

вати в будь-який інший творчий спосіб «безпечний про -

стір».

Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які

дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: на-

приклад, прості домашні доручення — полити квіти, ви -

терти пил, погодувати домашніх улюбленців.

Заохочувати дитину до фізичної активності (фізкультура,

танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо); нага -

дувати дітям потягуватися, пропонувати ігри, в яких вони

можуть добігти до цілі, зробити щось наввипередки з бать -

ками.

Подбати про те, щоб діти не забували про свої тілесні потре-

би: пили воду, ходили до туалету, достатньо їли, були вдяг-

нені відповідно до навколишньої температури.

Відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання у

школі, якщо це доступно, виконання певних завдань, рухо -

ва активність, режим сну тощо). Це дає дітям почуття захи-

щеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного

мирного життя. У багатьох дітей є складнощі із засинан-

ням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити

масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повер -

тають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати

про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не диви-

тися мультфільми та фільми за годину до сну.

Забезпечувати дитині почуття близькості та підтримки

(у першу чергу з боку батьків або осіб, які їх замінюють) —

дитина має знати, що близькі люди поруч і що вони ї ї лю-

блять. Важливими тут будуть також тілесні контакти: обій-

ми з близькими дорослими, тримання за руку тощо (перелік

тілесних ігор дивіться у додатку в кінці брошури). Дитині

важливо чути від дорослих (батьків чи осіб, які їх заміню-

ють), що вони поруч.

Вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути

уважними до ї ї запитань і давати чесні відповіді, які відпові -

дають віку дитини.

Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не мож-

на говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — нав-

паки, важливо дати змогу максимально висловитися та

проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й дові -

рити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують

порад і тим більше оцінок.

Пояснювати дитині, що сталося, давати правдиву інформа-

цію доступними для ї ї віку словами. Дітям важливо розуміти

ситуацію в цілому та причини того, що сталося. Це працює

на зцілення. Дорослим важливо дізнатися, що саме дитина

зрозуміла з ситуації, який висновок зробила.

Заохочувати дитину до спілкування з однолітками, діяльно -

сті у громаді, доступної для ї ї віку, тощо.

У разі прояву агресії важливо формувати здорові поведін -

кові рамки: попри те що дитині може бути важко справля-

тися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити ін -

ших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити

так: «злитися — можна і нормально, завдавати шкоди собі

та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити

агресію: як саме — дивіться в кінці брошури.

Звернутися по фахову психологічну/психотерапевтичну до-

помогу чи супровід: фахівці підкажуть дитині та батькам, як

справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як кон -

тролювати важкі спогади тощо.

Що таке
панічна атака
і як допомогти
у разі її появи
дитині

Що таке панічна
атака

Це раптове відчуття сильного страху без реальної небезпеки

чи очевидної причини. Напади часто відбуваються, коли лю -

дей щось непокоїть або вони пережили складний чи стресовий

досвід. Також вони можуть бути наслідком перенесених хво -

роб. Панічна атака може тривати до 30 хвилин.

Панічні атаки не загрожують життю. Проте з ними важко впо-

ратися самостійно. Крім того, без професійної допомоги вони

можуть із часом посилитися.

Якщо епізоди панічних атак повторюються, обов’язково звер-

ніться до фахівців. Причиною панічних атак може бути багато

чинників — як зовнішніх, так і внутрішніх. Тільки фахівець може

визначити, як можна допомогти.

Прояви панічної атаки:

прискорене серцебиття;

задуха, прискорене або ускладнене дихання;

оніміння або тремтіння рук і ніг;

нудота та дискомфорт у шлунку;

запаморочення;

світло здається яскравішим та інтенсивнішим;

сльози, незмога перестати плакати;

відчуття, ніби людина «застигла» та не може рухатися.

Що викликає панічні
атаки

Причини панічних атак можуть бути різні, в тому числі пробле -

ми зі здоров’ям. Тому варто проконсультуватися не лише з пси -

хологом/психотерапевтом, а й із лікарем, щоб виключити всі

ризики.

Як допомогти дитині, яка
переживає панічну атаку

З панічною атакою можна впоратися самостійно, знаючи по -

трібні прийоми й техніки. Але зняти інтенсивність симптому не

означає назавжди його позбутися, тому важливо звернутися

по допомогу до фахівця.

Техніки впливають на цикл панічної атаки: думки — пове-

дінка — тілесні відчуття — емоції. Для того щоб розірвати коло

чи цикл панічної атаки, можна впливати на кожен із цих еле -

ментів. Під час панічної атаки дитина може відчувати, що втра-

чає контроль. Ви здатні допомогти дитині «заземлитися» за до -

помогою деяких вправ.

Дихальні вправи

Дихання животом заспокоює та допомагає кисню швидше

наситити кров. Техніка складається з трьох кроків:

Крок 1. Покладіть руку на живіт.

Крок 2. Зробіть кілька усвідомлених вдихів та видихів. Напри-

клад, 5 секунд вдих, 5 секунд видих, вдих через ніс і видих че-

рез рот.

Крок 3. Поясніть дитині, що коли вона вдихає, то м’яко надуває

свій животик, як повітряну кульку, а коли видихає, повітря ніби

повільно виходить із кульки.

Сконцентруйтеся на диханні: одну руку складіть як човник і на-

крийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих — рука

йде вниз до грудей, вдих — рука підіймається до рота.

Інші вправи та техніки
для роботи з дитиною

Знайти кілька предметів одного кольору і перелічити їх.

Порахувати кроки до якогось предмета.

Стискати поперемінно правою та лівою рукою руку дорос -

лого.

Рахувати від десяти до одного.

Покласти руку на живіт приблизно на три пальці нижче за

сонячне сплетіння та постукати по цьому місцю.

Потерти кінчик носа.

Злегка натиснути на очні яблука з двох боків.

Змочити губи водою, сполоскати рота.

Витягнути язика якомога далі — ніби намагаючись торкну-

тися ним грудної клітки.

Подивитися праворуч якомога далі, не повертаючи голови,

затримати погляд на 15–20 секунд, потім перевести погляд

прямо, потім подивитися ліворуч якомога далі, потім знову

прямо.

Розтерти руками тіло.

Розтерти точку між підмізинним пальцем і мізинцем.

Покласти руки на ребра, щоб відчути, як вони під час дихан-

ня розширюються, підіймаються.

Можна обрати кілька із запропонованих варіантів дій. При

цьому важливо розуміти, що це екстрена допомога. Важли-

во шукати можливість впливати на причину панічної атаки.

 

Ознаки психологічної

травми у дітей:

У молодших дітей:

Дитина стала пасивною і мовчазною.

В дитини з’явилися проблеми зі сном.

Дитина боїться звуків чи зображень, що нагадують про

травматичні події.

Дитина демонструє тривожну поведінку: вона постійно

насторожена та гіперчутлива до будь-яких подразників.

Дитина знову і знову відтворює в іграх або переказує трав-

матичну подію.

Повернення до більш ранньої поведінки (наприклад, смок-

тання пальця).

Дитина не розуміє причини події, а тому думає, що це ї ї

провина.

У підлітків:

Як підтримати

дитину, яка пережила

травматичний досвід

Незвична, часом агресивна чи деструктивна поведінка.

Різка зміна міжособистісних стосунків (наприклад, дитина

відсторонюється від батьків).

Відчуття провини чи сорому.

Різке дорослішання, зокрема перевантаження себе домаш-

німи завданнями / домашньою роботою.

Слухайте дитину.

Допоможіть зрозуміти: те, що вона відчуває, нормально.

Уникайте як зайвої драматизації, так і знецінювання пере -

житого дитиною досвіду.

Зверніться з дитиною по допомогу до спеціалістів.

🙏Стрес у дітей може проявлятися різними способами, і часто дорослим складно його розпізнати. Важливо звертати увагу на зміни в поведінці, настрої та здоров'ї дитини, щоб вчасно надати їй підтримку і допомогти подолати стресові ситуації. 

 ✍️20 порад, як розпізнати і впоратися зі стресом у дітей 

1. Слідкуйте за змінами в настрої. Якщо дитина стає занадто дратівливою, тривожною чи сумною, це може бути ознакою стресу. Зверніть увагу на такі зміни і обговоріть їх із дитиною.

 2. Помічайте зміни у сні. Проблеми зі сном — частий симптом стресу. Якщо дитина не може заснути, прокидається вночі чи має страшні сни, це може свідчити про емоційне напруження.

 3. Звертайте увагу на апетит. Раптова втрата чи збільшення апетиту може бути сигналом, що дитина переживає стрес, оскільки їжа може стати засобом емоційного захисту. 

 4. Виявляйте фізичні симптоми. Головний біль, біль у животі або часті захворювання можуть бути реакцією організму на стресові ситуації. 

 5. Спостерігайте за емоційними спалахами. Якщо дитина раптово починає проявляти агресію чи плаче без видимої причини, це може бути способом вираження внутрішньої напруги.

 6. Звертайте увагу на труднощі у спілкуванні. Діти, що переживають стрес, можуть уникати друзів чи родини, ставати замкнутими. Це сигнал, що дитина потребує допомоги. 

 7. Запитуйте про її страхи. Страхи, особливо нові або надмірні, можуть бути симптомом стресу. Вислухайте дитину, щоб зменшити її тривогу.

 8. Спостерігайте за змінами у навчанні. Падіння успішності, втрата інтересу до школи чи занять можуть вказувати на те, що дитина відчуває емоційне навантаження. 

 9. Давайте можливість ділитися почуттями. Створюйте атмосферу, де дитина може відкрито говорити про свої переживання. Важливо слухати її без критики чи осуду. 

 10. Поясніть, що стрес — це нормальна реакція. Розкажіть дитині, що стресові ситуації бувають у кожного, і це нормальна частина життя. Це допоможе їй не боятися власних емоцій.

Як допомогти
дитині пережити стрес

  Під час війни діти часто переживають стрес. Не у всіх із них
розвинеться психологічна травма, але кожна дитина потребує
підтримки. Головну роль у цьому відіграють батьки. Існують
базові правила, як підтримати дитину у стресовій ситуації, щоб
стабілізувати ї ї стан:

-дотримання режиму дня
-обговорення тривожних подій
-прокидатися щоранку в один і той самий час,

 -гратися в ігри з рідними та друзями, 

-робити уроки, готувати обід,

- розмовляти  після вечері в родинному колі,

- обійматися та співати 

  Намагайтеся повернути те, що ви робили до війни, адже це допомагає дитині почуватися спокійніше і впевненіше. Якщо зараз ви не можете повернутися до свого звичного режиму дня, створіть нові ритуали — головне, щоб одні й ті самі дії повторювалися щодня в той самий час.
  Такі розмови є дуже корисними для емоційної розрядки. Після
перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи епі -
зоду бойових дій проводьте невеликі сімейні бесіди. Такі роз -
мови слід починати зі слів про те, що загроза минула («зараз ми
в безпеці»). 

  Скажіть, що це було важко, але дитина впоралася,
і ви, батьки чи близькі дорослі (опікуни), пишаєтеся ї ї силою.
  Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й
батькам. 

  У проживанні критичних ситуацій через їхнє прогово -
рювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емо -
ціях, а й на діях, які допомогли впоратися дитині й вашій родині.
  Щоб уникнути стану «фрагментації пам’яті» (це коли ми пере-
стаємо пам’ятати послідовність дій під час травматичних подій),
потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час.
Наприклад: «ми почули, що…», «ми пішли, було страшно, сумно,
ми зробили це…». Якщо дитина готова, можна заохочувати і ї ї
переказувати події. При цьому важливо говорити, що «і мені,
і тобі було страшно (сумно, тривожно, ми сердилися), але ми
впоралися». Цей метод дозволяє дитині побачити, що ї ї почут-
тя збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також
зняти емоційне напруження.

Створення нових
ритуалів
Щоденне спілкування
на різні теми
Підтримання
емоційного зв’язку

Спілкування потрібне кожному. Щоб дитина не почала ізо-
люватися, з нею треба говорити про речі, які стосуються ї ї
життя: про прогулянки, книги, фільми, ігри. Попросити навчити
дорослих чогось, що в неї добре виходить. Це допоможе їй
відчути, що вам важливі ї ї інтереси.
Якщо ви переїхали або втратили можливість робити те, що було
для вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може
бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, співи тощо.
Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.
Особливо зараз для дитини важлива емоційна близькість із
батьками. Щоб зберігати ї ї та зміцнювати, потрібно обіймати
дитину, говорити, що ви ї ї любите, хвалити ї ї (за сміливість, за
витримку, за вміння, які демонструє дитина), грати з нею, смі -
шити, розділяти з нею емоції. Наприклад, спитайте в дитини,
як саме вона відчуває, що мама й тато ї ї люблять. Зазвичай
діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варі -
ант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу-гру:
візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуй -
те дитині втішити ї ї. Дивіться на дії дитини — саме таких дій від
вас потребує і вона.

Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматичний дос-
від, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілес-
них контактів. Тому слід запитувати дитину, чи можна ї ї при-
горнути.

Розвиток почуття
гумору
Звернення
до психолога

Не зволікайте зі зверненням до спеціаліста за психологічною
допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна,
уникає активності, спілкування з однолітками, втратила апе-
тит і нормальний сон.
Намагайтеся жартувати та усміхатися, викликати усмішку у
вашої дитини. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зці -
лює. При цьому слід пам’ятати, що підлітки реагують не на
сенс сказаного, а насамперед на його форму. Тому важливо,
щоб жарти не були образливими й дитина в них не відчувала
знецінювання.

10
Щоб мати ресурс
і можливості допомогти
дитині, батькам варто
пам’ятати про власні
сили, стійкість та
піклуватися про себе.
Їжте та спіть. Якщо харчування доступне, обов’язково їжте і ви,
а не лише годуйте дитину. Намагайтеся спати, коли це можли-
во. Ваш добрий фізичний стан — гарантія безпеки вашої дитини.
Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або під-
тримки — попросіть про неї. Звертатися по допомогу не со -
ромно, навпаки — це ознака сили і справжньої турботи.
Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся з важливими для вас
людьми, розповідайте про свої емоції та переживання. Телефо -
нуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне підтримати і вас, і того,
кому ви його адресуєте.
Дозвольте собі думати про майбутнє, а не про минуле, тобто
мріяти, планувати, обговорювати з важливими людьми, що ви
зробите найперше після закінчення війни. Такі роздуми та роз-
мови надихають і стабілізують.
Не звинувачуйте себе в тому, що сталося, або в тому, що ви
щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент.
Крапка. Почуття провини відбирає сили.
Якщо відчуваєте потребу, зверніться до спеціаліста чи зателе-
фонуйте на гарячу лінію підтримки. 

 

Шановні колеги та батьки!

Нагадуємо, що війна є важким травматичним емоційним періодом не тільки для дорослих, але й для дітей. Їм так само буває складно справлятися з емоційним навантаженням, що інколи може призводити до заподіяння шкоди своєму здоров’ю або навіть життю.

Згідно з дослідженнями, причинами для таких випадків серед дітей стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата, сімейні проблеми, проблеми в школі та у спілкуванні з однолітками. Крім того, причиною може стати підліткова депресія. 

За якими ознаками можна зрозуміти, що дитині потрібна допомога?

Фізичні зміни: невиспаний вигляд, на уроках чи перервах може засинати; розлади сну; загальмованість або занадто висока активність; утома, втрата енергії; скарги на головний біль чи біль у шлунку; швидка втрата ваги чи її набирання; помітні самоушкодження (порізи, глибокі подряпини, синці) на тілі. 

Психічні зміни: розсіяна увага дитини; зниження концентрації; тимчасова “втрата” пам’яті, коли дитина забуває свої дії чи слова; втрата відчуття часу. 

Психологічні зміни: помітний страх дитини; поганий настрій упродовж більшої половини дня; нервовість чи злість під час використання гаджета; агресивна поведінка без явної причини. 

Соціальні зміни: дитина віддаляється від однокласників та тих, з ким проводила більшість вільного часу; дитина виглядає депресивною - не комунікує з друзями; проявляє пасивність та не бере участі у спільних обговореннях; може прогулювати школу посилаючись на погане самопочуття; спостерігається замкнутість та однотипові відповіді на питання від дорослих; дитина може зникати з дому без попереджень; у комунікації з’являються нові сленгові слова, які раніше дитина не використовувала.

Що робити?

Якщо ви помітили деякі ознаки у дитини, то спершу поговоріть з нею і зазначте, що ви завжди підтримаєте дитину і допоможете їй справитись з будь-якою ситуацією. Якщо дитина не готова говорити - порекомендуйте їй звернутися на телефонну гарячу лінію або онлайн: контакти - нижче.

Як допомогти дитині впоратись з емоціями?

Ви можете розпочати розмову, розповідаючи про свої власні почуття та досвіди. Це може сприяти відкритому спілкуванню.

Уважно вислухайте дитину, коли вона розповідає про свої емоції. Покажіть, що ви її розумієте і підтримайте її почуття, намагайтесь не засуджувати та не давати поради.

Не тисніть на дитину, щоб розповіла більше, ніж готова. Дотримуйтесь її темпу і комфорту.

Допоможіть дитині навчитися розпізнавати свої емоції. Використовуйте слова, які описують почуття, наприклад радість, гнів, страх, сум і т.д.

Якщо дитина продовжує почувати себе пригніченою або стан її погіршується, розгляньте можливість звернутися до психолога або психіатра для професійної допомоги.